Чого вчить мене моя улюблена притча

Притча про несправедливого суддю

Кожного разу, коли я перечитую Слово Боже, то приходжу до ще більшого розуміння Його.

Усі ми в своєму житті постійно стикаємося з несправедливістю. Ми її бачимо всюди: удома, на роботі, у стосунках з друзями. Навіть коли чинимо правильно, багато хто нам дорікає, що ми були несправедливі. Напевно кожен батько не раз зауважував, коли він навчає своїх дітей, хоче для них якнайкраще, а вони його виправляють, хочуть, щоб було по-їхньому.

Притча про несправедливого суддю вчить, що:

– навіть серед гріха та пороків потрібно шукати правди;

– потрібно вірити, що правда завжди переможе, навіть якщо навколо гріх;

– не варто здаватись у боротьбі й пошуку правди, навіть тоді, коли надії немає (усі обставини проти тебе);

– коли досягнув успіху в пошуках правди, перемогу приписувати не собі, а дякувати Богові, розуміючи, що це Бог пом’якшив серця злих людей.

Що ж я як учитель можу корисного взяти з цієї притчі для себе? Ось приклад з мого досвіду.

Часто бажання навчити дітей Божої науки стикається з глухою стіною, адже трапляється, що в класі є такі учні, яким нічого не потрібно, деколи підручник навіть лінуються розгорнути. От і в мене в одному з класів на уроках християнської етики декілька учнів майже взагалі не працювали. Після неодноразового нагадування, що запишу зауваження в щоденник, розгортали підручник, брали якогось аркуша й починали ліниво списувати з дошки. Я це називав не списування, а змальовування, бо робилось воно, як мені здавалось, несвідомо. Я практично втратив надію, що їх чогось можна навчити.

Закінчувався навчальний рік, я, знаючи, що мене на останньому уроці не буде, виставив оцінки заздалегідь. На останній урок прийшов мене заміняти інший учитель і, щоб учнів чимось зайняти, попросив написати твір-роздум «Чого мене навчили уроки християнської етики». Твори, звичайно, були віддані мені. Я був уражений. Ті учні, які, як мені здавалось, не працювали й нічого не чули, багато чого пам’ятали з моїх уроків.

Ніколи не здавайся, подібно як та бідна вдова, роби те що маєш робити. Бог допоможе, маловіре. «Чи не більше Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього…»

Йосип Шарко

 Дорогоцінні перлини

Чи є в мене улюблена притча? Люблю всі Христові притчі, але серед них є одна — найближча, найдорожча: притча про перлину. «Подібне ще Царство Боже до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її» (Мт. 13:45). Що це за перли добрі й чому така велика ціна?

Колись давно, нічого про Царство Боже не знаючи, я почала шукати сенс життя. А знайшовши його, я знайшла й Боже Царство, бо поза Царством сенс життя не існує. Це, як я тепер розумію, і була моя перша перлина. Ціна її вельми велика — «усталене життя». Не кожна людина зважується на таку плату. Тому й дорогоцінна. Але вона того варта.

Скажу ще про одну перлину. Після закінчення вишу я шукала роботу. На той час я вже була народженою згори християнкою, але радянський вишкіл — жінка має працювати, а не сидіти вдома — вкорінений у мені був глибоко. Не раз мене вже майже брали, але в останній момент щось ставало на заваді. Так минуло 2,5 роки. Я стомилась і відважилась на рішучий крок: «Раз Бог не дає мені роботи, буду народжувати і виховувати дітей». Мені було дуже важко на це погодитись, знову — дуже велика ціна. Але як тільки я на неї погодилася, відразу ж мені запропонували роботу — учителя інформатики в сусідню школу. Згодом я стала ще й учителем християнської етики. Я мала змогу служити Богові не лише вдома і в Церкві, але й на світській роботі. Яка прекрасна перлина! Знову справдилися Христові слова: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, — а все це вам додасться».

Алла Кириченко

Притча про загублену овечку

Притча про загублену овечку — моя улюблена. З неї я дізнаюся, якою великою цінністю ми є для Христа. Притча вчить мене не втрачати надію на спасіння друзів та рідних. Той, Хто відправився у пошуки, — обов’язково знайде загублених! Бо Він — не звичайний пастух, а Всемогутній Бог, Який не тільки знає де знаходиться загублена овечка, а бачить і розуміє її страх перед небезпекою, може назавжди зцілити рани, заспокоїти тривожне серце та покласти знеможену на міцні плечі, щоб нести, коли та не може йти. Притча вчить мене довіряти моєму Доброму Пастирю.

Руслана Петрушко

 Моя улюблена притча

 Притча про сіяча — одна з найкращих притч про наше серце і ставлення до Слова. Сам Ісус її пояснює, тим самим роблячи для нас зрозумілою і практичною. Переважно роблять наголос на плід, який приносить Слово, коли людина має правильне серце. Та сьогодні я би хотів зробити наголос на нашому серці (ґрунті), бо саме від нас залежить, який ґрунт буде в нашому серці. Ми ті, хто може сприяти або зашкодити Слову принести плід. Серце — це місце, яке потрібно аналізувати кожен день («Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» Пр. 4:23).

Перший ґрунт — це «край дороги» (Лк. 8:5), місце, де земля найтвердіша, бо вона втоптана. Коли я роблю твердим своє серце, то перестаю розуміти Слово Боже і дозволяю дияволу забирати це слово з мого життя. Тому багато фарисеїв і не розуміли правильного значення Слова Божого через своє тверде серце. Коли Ісус намагався їх виправляти, вони були нездібними Його прийняти і лишались такими ж твердошиїми, як і їхні батьки. Коли людина не зберігає Божого Слова в собі, вона не зможе змінитись у «образ Божий», відповідно й плоду вона ніякого не принесе.

Другий ґрунт — це кам’янистий ґрунт (Лк. 8:6). Камені — це наші твердині, які насадив диявол і цей світ. Лінь, роздратованість, злоба, заздрість, гордість заважають Євангелії утвердитись у нашому житті. Вони не дозволяють Божим речам укорінитися, а нам устояти в час випробування. Так, камені зі свого серця не забереш за один день, та ми повинні прикладати зусилля й у смиренні просити допомоги в Бога і в братів і сестер.

Третій ґрунт — це тернина (Лк. 8:7). Якщо каміння сховано в середині нас, то терни є зовнішнім фактором. Матеріальний світ завжди буде найбільшою зброєю диявола для руйнування християн. Коли людина про щось клопочеться, дуже легко відійти від тієї істини, яку несе Євангелія. Ми повинні вчитися у своєму житті балансувати між служінням Богу і служінням сім’ї, між зароблянням грошей і «мені мало і мало», між потребами та примхами. Коли ми думаємо тільки про земні речі — це проблема. Слово Боже закликає нас до іншого: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом» (Кол. 3:1-4).

Четвертий ґрунт — це добра земля (Лк. 8:8). Добра земля — це єдиний ґрунт, який досягає своєї мети, бо тільки там зерно повноцінно приносить свою користь. Коли ми готуємо своє серце, стежимо за ним, оберігаємо його, то Слово, яке буде сіятись у наше життя, буде легко й упевнено уґрунтовуватись і приносити плід. Плід — це те, що прославляє Бога, свідчення того, що ми не тільки слухачі слова, а також і виконавці його (Мт. 7:24).

Безплідність — це зло і гріх. Людина не родить плід не тому, що вона не може, а тому, що не хоче. Тож будьмо тими, хто пильнує за своїм серцем. Рясніймо плодами для Бога!

Богдан Боруцький

Притча вчить, як на світі жить

У цьому семестрі я почав вивчати християнську етику. На заняттях з цього предмета ми вивчаємо різні біблійні історії, знайомимося з життям та поведінкою біблійних героїв. Читаємо, як вони поводилися в тій чи іншій життєвій ситуації, а потім аналізуємо своє життя та поведінку.

Зараз ми вивчаємо притчі Ісуса Христа.

Притча про блудного сина вчить мене прощати завжди.

Притча про таланти вчить мене не закопувати свій талант, який Бог дав мені, а розвивати його.

Я вчуся грати на фортепіано. Ці заняття приносять мені задоволення, але доводиться старанно працювати, виконувати все, що говорить мені учитель. А прочитавши цю притчу, я ще більше зрозумів, що цей талант дав мені Господь, щоб ним я прославив Його.

Притча про митаря і фарисея вчить мене, що не потрібно показувати, що ти хороший, а всі інші — погані. Треба вчитися долати свою гордість. Не потрібно молитися напоказ, для людей, а для Бога.

Притча про сіяча вчить приймати Слово Боже й виконувати його, щоб моє серце було добрим родючим ґрунтом, на якому будуть гарні плоди.

Біблія впливає на мій характер і поведінку. Я стараюся бути щедрим, прощати, не бути злопам’ятним та допомагати тим, хто мені не дуже подобається.

Максим Таргонський

 Потрібно молитися і не занепадати духом

 Притча про несправедливого суддю та вдовицю розпочинається словами: «І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом».

Лікарняна палата. П’ята ніч без сну. Мій маленький син, якому перед тим зробили щеплення, палає від високої температури. Ліки допомагають зовсім ненадовго, і стовпчик термометра вперто лізе вгору. Я прислухаюся до важкого і частого дихання, погладжуючи маленьку ручку. «Господи, будь милостивий, пошли полегшення…» — здається, за цей час усі молитви сказані, усі прохання вже перед Господнім лицем. На серці лише втома й розпач… Коли?.. Скільки ще?..

«І промовив Господь: «Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону!»

І підбадьорилась віра, і з’явилась нова сила, і полилась до Неба палка молитва: «Боже Всесильний і Всемогутній! Ти — Володар життя нашого, у Твої батьківські руки довіряю це маленьке життя. Амінь».

Світлана Расюкевіченє