Читати книгу чи гратися у дворі з однолітками? У дитинстві, опиняючись раз у раз перед таким вибором, я майже стовідсотково надавала перевагу читанню. Мене захоплював видуманий світ і дратували однолітки, які не прагнули до справедливості та миру, як герої у книжках, які читала. Я сприймала оточуючий світ як реальність, від якої можна сховатися, якщо тебе щось не влаштовує, і просто щось почитати. Так продовжувалося до мого вісімнадцятиліття.
І раптом усе змінилось: рухнув режим «світлого майбутнього», я закінчила школу, уперше поїхала за межі своєї країни й там отримала в подарунок незвичайну книгу. Вона відрізнялася від інших книг. Але чим? Звичайна обкладинка, ті ж букви… Але зміст! З ним було щось не так. Я читала і… не розуміла. Зі мною таке було вперше. Я привезла цю книгу додому й забула про неї.
Життя йшло далі й настав момент, коли я розгорнула цю книгу вдруге. Я почала читати й не могла відірватися. До тієї пори частково я вже чула про зміст цієї книги, про її походження, а тепер настав момент мого зачарування нею. Але не тільки нею, але й її Автором.
У світі є багато хороших книг, але для мене серед них виділяється одна — Біблія. Чим виділяється? Реальністю представлених подій, впливом на життя, безкомпромісністю. Перелік можна продовжувати, тому що її Автором є безмежний, неосяжний, нескінченний, вічний Творець неба та землі. У мене немає улюблених книг і віршів у Біблії. Я люблю її всю!
А закінчити хочу словами Еклезіаста, який описує пошук змісту життя й приходить до наступного висновку: «Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!» (Екл. 12:13–14).
Лариса Вісєлєва