Багато людей кажуть, що шукають мудрості. Багато людей кажуть, що цінують мудрість і ставлять її понад усе. Багато книг написано про мудрість і як її шукати. Люди молять Бога дарувати їм мудрість. Бо ж усі розуміють, що лише мудрість дасть шанс оминути хиб і помилок у цьому непростому житті. Є навіть приказка, що мудра людина не потрапляє у такі ситуації, з яких розумна людина виходить із честю. Багато людей вірять, що мудрість обов’язково прийде з роками, через низку помилок і болісних втрат. Деякі вірять, що мудрість просто прийде з роками й нічого не роблять для того, щоб її осягнути. Деякі думають ще якось — адже скільки людей, стільки й суджень.
Проте мало людей звертають увагу на якість мудрості, тобто на її сутність. Багато хто шукає правильних рішень, не задумуючись над їх моральністю. І мотивація досить проста: мудро вчинити — це вчинити так, аби людині було якнайбільше користі від її ж учинку. Саме користь виходить на перший план у сьогочасній мудрості. Але чи так це насправді? Чи має бути мудрість слугою бажань людини, чи вона має інше, вище призначення? Якою бачить справжню мудрість Бог?
У Божому Слові дуже багато сказано про мудрість. Біблія заохочує нас до пошуків мудрості, порівнюючи її із перлами, золотом та іншими коштовностями. Свята Книга містить цілий цикл «книг мудрості», мета яких — навчити людей мудро чинити в цім житті, мотивувати їх шукати й виявляти мудрість у кожній справі.
Роздумуючи над цим питанням, звернемось до однієї книги Нового Завіту, у якій про мудрість написано декілька разів. Її написав апостол Яків, брат Ісуса Христа, лідер Єрусалимської церкви. За життя Ісуса він не вірив у призначення свого Брата і разом із родиною іноді навіть кепкував із претензій Христа на месіанство (Ів. 7:1–5). Та по воскресінні Яків повірив усім своїм серцем у те, що Бог прийшов у тілі Сина Свого Ісуса Христа для спасіння світу. Згодом, через багато років, він став одним із «стовпів» зародженої християнської церкви і, навіть, головував на першому церковному соборі у 47 р. після Р. Х.
А ще пізніше, наприкінці свого життя, він написав лист до християн, які були розпорошені по всіх куточках Римської імперії. У ньому Яків розважав над основами віри, вказуючи на те, що вчення Ісуса Христа повинне проявлятись у всіх сферах життя. І не лише у якихось великих звитягах заради Бога, а й у таких, які, на перший погляд, не мають побожного вигляду. Це і вгамування свого язика, і вчасна платня працівникам, і піклування про вдів та сиріт, і прийняття на рівних усіх людей у церкві, і поведінка під час хвороби, вміння слухати один одного. І серед цих тем Яків пише про мудрість.
Уперше це автор згадує в контексті випробувань, які випадають на долю тих, хто вирішив жити побожним життям: «Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, — вітаю я вас! Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (Як. 1:1–7).
У несприятливих життєвих обставинах ми, як ніколи, потребуємо мудрості. Проте Яків відразу ж застерігає читачів, що просити й приймати мудрість від Бога потрібно без жодних сумнівів. Чому? Бо мудрість, що походить від Бога, зазвичай сконцентрована не на те, щоб оминути скрутне становище, а, скоріше, осягнути духовнотворчий вплив негараздів на моє ставлення до себе, життя, світу і Бога. А цього в усі часи люди аж ніяк не прагнули. Адже нам легше проковтнути пігулку, що полегшить біль, ніж вияснювати причини цього болю. Легше швидко проминути скруту, ніж «копатися» в собі й у тому, що призвело до такого стану. Ось такі сумніви має на увазі Яків, коли розглядає мудрість у контексті несправедливого земного життя.
Отож, перше, на що хоче вказати Яків, це те, що мудрість завжди сконцентрована на неперехідних вічних цінностях, бо за своєю сутністю мудрість покликана вказувати на вічні закони життя, які встановив вічний Бог. І це — перша характеристика якості мудрості.
Другою якісною характеристикою мудрості є її обов’язковий прояв у житті людини: «Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, — це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!» (Як. 3:13–16). Тобто мудрість людини обов’язково проявлятиметься в її вчинках, поведінці, стилі життя. І якщо все, що робить людина, сіє лише розбрат, сварки, заздрощі й руйнує мир між людьми, то це скоріше егоїзм, аніж мудрість.
Потрібно зазначити одну дуже цікаву річ. У нашій культурі є досить багато книг, які цитують народну мудрість і розважають про мудре життя. Але, читаючи їх, люди дуже рідко сприймають подібну інформацію як щось практичне й гідне уваги. Скоріше, це щось на зразок добрих порад, до яких, якщо є бажання, можна дослухатись. Це відображає загальну думку про теоретичність мудрості, простіше кажучи — мудрість мудрістю, а реальне життя — насправді не таке.
Можливо, вам знайомий такий варіант: Біблія Біблією, а життя життям. Однак наші переконання і принципи мають базуватись на внутрішній вірі в мудрість Божих заповідей і обов’язково проявлятись у щоденному житті, чого б це нам не коштувало. І якщо відбувається не так, то джерело нашої мудрості зовсім не в Господі.
Далі Яків указує на ще одну річ, яка вкрай важлива в контексті мудрості. «А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава» (Як. 3:17). Він перераховує деякі характеристики мудрості, яка походить від Бога. Така мудрість «чиста» — слово, використане в цьому місці, можна ще перекласти як «невинна, праведна, цнотлива», тобто морально дуже сувора до себе. Іншими словами, небесна мудрість має відкривати святі принципи неба. Далі — «спокійна» (або «мирна»), яка вміє приймати всі ситуації життя у спокої, м’яка — та, яка вміє поступатись, розуміючи, що Істина завжди залишиться незмінною, «лагідна» — та, яка вміє покорятись Володарю всесвіту й обставин. Небесна мудрість повна милосердя до людей, її видно по плодах життя, вона «безстороння», бо не має фаворитів серед людей, і «нелукава» — вона ніколи не має подвійного дна.
Деякі люди скажуть, що це — ідеалізм, і такого в реальному житті ніколи не буває. Та, можливо, ми просто ніколи не шукали ідеалу для мудрості. Не хотіли досягти того, що насправді є важливим у нашому житті та вчинках. Адже якщо із нашого життя зникнуть еталони, за якими ми будемо звіряти всі наші прагнення і вчинки, то й життя наше звиродніє. Залишиться лише голий принцип егоїзму, наріжним каменем якого буде лише власне добро і затишок.
Апостол Яків, указуючи на ці характеристики, використовує ще одне слово: «насамперед». Воно вказує на те, що коли ми торкаємось теми мудрості, то щось має обов’язково стояти на початку й визначати якість цієї мудрості. Іншими словами, якщо ми прагнемо справжньої мудрості в житті, маємо пам’ятати ті ознаки, які дає Біблія.
Живучи у світі, для якого важливим є лише результат, ми постійно перебуваємо під загрозою прожити легковажне життя, керуватись ситуативною етикою і не звертати уваги на духовну складову усього сущого. І десь там, у лабіринтах безкінечних справ може загубитися та мудрість, про яку ми шкодуємо під час наших невдач. Проте вихід є. І цей вихід — Мудрість Божа. Лише прийнявши те, що справжню якісну мудрість ми можемо отримати від Бога, отримаємо шанс щось змінити в нашому житті.
Прийнявши те, що мудрість насамперед повинна мати якісну складову, ми почнемо вказувати нашим дітям той шлях, який справді відчинить їм двері у світ істинної мудрості й дасть можливість побудувати своє життя правильно та праведно.
Кажуть, що апостол Яків прославився своїм молитовним життям. Від багатогодинних молитв у нього на колінах були мозолі, як на верблюжих ногах. Бо він розумів — справжня мудрість лише в Бога і лише від Нього можна отримати те об’явлення, ті знання, які насправді будуть мудрими. А в земному житті якраз це і є найголовнішим — мати мудрість, що стоїть над земними реаліями і приведе до вічних цінностей.
Олег Блощук