Біографія
Михайло Миколайович Черенков народився 27 травня 1978 р. у м. Саратов (Російська Федерація), у багатодітній протестантській родині.
2000 р. закінчив історичний факультет Донецького національного університету. 2003 р. захистив кандидатську дисертацію із соціальної філософії. Працював викладачем гуманітарних дисциплін Донецького християнського університету (2000–2002), доцентом кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецького інституту залізничного транспорту (2004–2005). Очолював відділ зв’язків з громадськістю та ЗМІ Братства незалежних церков і місій України (2003–2004). З 2005 р. — віце-президент Християнської міжнародної асоціації «Духовне відродження». 2009 р. закінчив докторантуру Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.
Доктор філософських наук, професор кафедри культурології Інституту філософської освіти та науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Запрошений викладач Львівської теологічної семінарії і Української євангельської семінарії богослов’я.
Учасник міжнародних наукових, професійних та богословських програм: TCM International Institute, Magazine Training Institute, Haggai Institute, Wheaton College, Calvin College.
Член редколегії «Богословського порталу», порталу «Релігія в Україні», журналу «Theological Reflections». Експерт РІСУ. Член ради директорів Спілки студентів-християн України, Санкт-Петербурзького християнського університету. Ректор Донецького християнського університету.
Основні праці
Черенков М. Європейська Реформація та український євангельський протестантизм. Монографія. — К., 2008.
Черенков М. Баптизм без кавычек. Очерки и материалы к дискуссии о будущем евангельских церквей. — Черкассы: Коллоквиум, 2012.
Третья Правда. — М., 2006.
Лицом к лицу. Евангельская вера в современной культуре. — Одесса, 2008.
Своими словами. — Санкт-Петербург, 2009.
Культура влиятельного меньшинства. — Симферополь, 2010.
______________________________
— Михайле Миколайовичу, у якій сім’ї Ви виховувались?
— Я виховувався в християнській родині, яка належала до традиції євангельських християн-баптистів. Батьки за віру були репресовані, але залишили приклад принциповості в своєму покликанні. Мати була фізиком, випускником Саратовського державного університету, але загубила свою кар’єру, коли свідомо прийняла церковне хрещення. Батько був ув’язненим за віру, після звільнення все життя працював у шахті. Сім’я була великою — окрім мене, ще три брати і три сестри.
— Чи змінювалися протягом життя Ваші духовні цінності й переконання?
— Життя кожної людини — складний процес розвитку, в якому є не тільки поступ, рух вперед, але й кризи, повернення до старого, пошук виходу з циклізму того ж самого. У мого улюбленого поета Роберта Фроста є вірш «У глибини себе», де автор визнає, що висновок життєвих пошуків виглядає скромно, людина лише стверджується в тому, що вже сповідувала. Я відчуваю подібне: моєю долею було і є християнство, у моїх сумнівах завжди була віра, у моїх пошуках уже була інтуїція і навіть сердечна впевненість у Божественній відповіді. Життєвий шлях триває, на мене чекають нові відкриття, успіхи, помилки, невдачі, розчарування, проте головне вже є — визначеність і впевненість у своєму фундаментальному світоглядному виборі.
— Хто з Ваших учителів і викладачів залишив слід у Вашій пам’яті й у Вашому серці? Чим саме?
— Я дуже вдячний своєму шкільному вчителю Олександру Аніщенку. Він навчив працювати із джерелами, збирати інформацію, аналізувати — це в той час, коли сучасних пострадянських підручників не було, а тим паче Гуглу та Вікіпедії. Він підготував багатьох переможців всеукраїнських учнівських олімпіад з історії і права, я був одним із них. У ньому дивним чином поєднувались ерудиція і скромність, гідність і простота.
— Як філософ, змалюйте, будь ласка, сенс життя людини ХХІ століття. Яких трансформацій, на Вашу думку, нам чекати в недалекому майбутньому?
— Сенс життя можна віднайти в любові до ближнього заради Бога. Усе стає на свої місця, коли живеш наче перед Божими очима, перед Його судом, у Його присутності.
У недалекому майбутньому буде руйнуватися сучасна картина світу, усталені міжнародні відносини, моделі економіки, парадигми освіти. Ми станемо свідками небачених експериментів із природою і людиною. Образ світу й образ людини зміняться докорінно. І ось питання — чи збереже людина в собі образ Божий, чи залишиться собою? Питання про Бога і питання про людину, теологія і антропологія, віра і наука нерозривно поєднані. Без Бога людина не знайде сенсу, лише загубить себе.
— Які позитивні й негативні тенденції спостерігаєте в сучасному суспільстві і як повинні реагувати на них християни, і педагоги-християни зокрема?
— Я не раджу фокусуватись на негативних тенденціях. Треба любити й вчити любові, вірити й надихати вірою інших, служити людям і вчити їх служити одне одному. Це вічні істини. А новітні сюжети про корупцію, беззаконня в країні, гей-паради, Інтернет-залежності, наркоманію і таке інше лише ілюструють той факт, що коли в людині утворюється внутрішня духовна порожнеча, усе найгірше стає можливим.
— Які цілі ставить перед собою Християнська міжнародна асоціація «Духовне відродження»?
— Наша мета — формування нового покоління активних лідерів для служіння в Церкві та суспільстві. Тут перетинаються цілі й бачення «Духовного відродження» та Донецького християнського університету. Як на мою думку, ця візія нової генерації активних християн має поєднувати всі християнські ініціативи — і церковні, і професійні, і громадські.
— Чи співпрацює ваша організація з освітніми закладами, педагогами?
— Працюємо з Церквою, культивуючи мотивацію її молоді до освіти, до активної соціальної позиції, до постійного розвитку талантів заради служіння. Тим самим ми закладаємо світоглядний, етичний, мотиваційний фундамент для майбутніх християн-освітян.
— Ваше ставлення до курсу «Основи християнської етики» в школах.
— Християнська етика дає орієнтири в житті. Без цього неможливе формування цілісної особистості. Можна добре знати хімію чи математику, стати Нобелівським лауреатом, але залишитись нещасною і одинокою людиною. Без етики все руйнується. Тому треба піклуватися не лише про знання, але й про людину — не тільки про те, що знають учні, але й про те, якими людьми вони стануть, які характери, мотиви, цінності сповідуватимуть. Християнська етика не повинна всіх учити релігійним чеснотам як «закону Божию», не всі є християнами і не всі ними будуть. Але дати уявлення про християнську етичну традицію можна всім, не порушуючи при цьому приватної свободи.
— Яку, на Вашу думку, найважливішу інформацію про Бога вчитель повинен донести учням?
— Про любов Божу. Ніхто не може знати все, але кожна людини має знати головне — її життя є даром Божим, даром любові. І тоді не буде багатьох комплексів, притаманних більшості молодих людей — я нікому не потрібний, життя пусте, тож живи, як хочеш, бо скоро помреш. Життя не буде легким, але коли в житті буде віра в Бога і знання про Його любов до нас, усе можна витримати. З любов’ю життя стає світлим. Це світло в темряві світить, і тьма його не здолає. Той, хто зустрів і пережив Божу любов, сам даруватиме любов іншим.
— У якого Бога ви вірите?
— Я вірю в Бога, Який став Людиною, став подібним до нас. Догмат про Втілення має глибоко гуманістичний сенс. Бог став адвокатом людини, реабілітував її і продовжує захищати. Цей образ Бога, який полюбив світ, втілився і дав Себе вбити, щоб перемогти і засвідчити силу любові, є для мене головним. Про людськість Бога варто пам’ятати надміру релігійним людям, які часом самі налякані й інших лякають пеклом і гнівом, які засуджують вірних інших конфесій, чи з піною кричать «розіпни» дівчатам, які щось не так заспівали в Храмі Христа Спасителя…
— Як, на Вашу думку, журнал «Слово вчителю» міг би послужити проповіді Євангелія серед освітян, церквам, навчальним закладам тощо?
— На сторінках такого видання хотілося б бачити ідеї і приклади того, як віра змінює світ освіти. Ми всі знаємо про кризу освіти в країні, але мало знаємо про те, хто і як тримає собою світ — про людей-героїв, сучасні підходи, досвід нового. Цікаво побачити, як змінюється система і якість освіти, якщо вона будується на християнському світогляді.
— Ваші побажання читачам «Слово вчителю».
— Будьте вірними своєму покликанню. Вчити — не тільки професія, але й служіння. Першу оцінюють люди, друге оцінює Бог. Він усе бачить, тож робімо свою справу як для Нього.
Розмовляла Світлана Филипчук