Друзі, хочу поділитися з вами своїм дослідженням Писання щодо Божих завітів, а також розповісти, як Господь покликав мене до Себе й уклав особисто зі мною вічний завіт в Ісусі Христі.
Коли людина бере до рук Біблію, то чи не найперше зауважує, що ця книга поділена на дві частини. Одна частина називається «Старий Завіт», а друга — «Новий Завіт», і ці назви не випадкові. Вони розкривають головну думку цих книг — Бог укладає з людством завіт!
Хоча в сьогоденні слово «завіт» не так часто вживають, однак воно незамінне в дуже важливих і цінних моментах життя людини, таких як: одруження, братерство. У Біблії слово «завіт» має декілька значень. Найчастіше це — обіцянка, договір, згода. Також інколи це слово може означати останню волю людини, яка помирає чи померла (синонім слова «заповіт»). В основному завіт укладали дві рівноправні особи, з рівними умовами та обов’язками, наприклад: подружжя, царі, друзі. Кожен із цих завітів завершувався клятвою.
Коли ми розглядаємо завіти Бога з людиною, то бачимо, що ініціатором кожного з них був Сам Бог, Він висував умови та вказував на обов’язки сторін, людина ж не вносила ніяких корективів і поправок. Хтось може сказати, що це несправедливо, та це не так. Причина саме таких дій Бога — це Його любов (Ів. 3:16). Адам і Єва, які представляли все людство, згрішили й дозволили гріху спотворити розуміння про Бога (Бут. 3). Гріх зробив людину сліпою, закритою, егоцентричною, самолюбною та жорстокою, нездатною діяти правильно. Коли незряча людина хоче допомогти зрячій перейти дорогу, по якій їде багато машин, то ми розуміємо, що то безглуздо, і повинно бути навпаки — зрячий веде незрячого. Так само й у стосунках із Богом, Він — всевидячий, а ми, незрячі, повинні довіритися Йому й іти за Ним.
Дивлячись через усе Писання, ми бачимо, як Бог укладає із різними людьми різні завіти, і виникає така думка, що кожен завіт унікальний та особливий. Та насправді це не так. Бог крок за кроком розкриває людям, який Він, як Він ставиться до різних речей і до самої людини, роз’яснює людству Свій задум і втілює його до сьогоднішнього дня.
Завіт з Адамом
Коли дивимося на ситуацію в Едемському саду, то бачимо велику милість Божу, бо після гріхопадіння Адама і Єви Бог не знищив людину, не зрікся її, не відвернувся назавжди, а Сам приходить до людини, щоб допомогти. Покарання за гріх неминуче, але яким величним гімном звучать слова чудової Божої обітниці — першого завіту: «І Я покладу ворожнечу між тобою (звернення до змія-диявола) й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15). І це виповнилося в Ісусі Христі!
Завіт із Ноєм
Читаючи книгу Буття, ми бачимо, як Господь розкриває Себе в завіті з Ноєм (Бут. 9). Під час потопу Він урятував у ковчезі сім’ю Ноя і тварин, а після потопу проголошує Свій завіт із творінням, обіцяючи, що більше не буде винищувати всю землю водою. «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити» (Бут. 9:11). Стосовно людини, Бог наголошує, що вона створена за подобою Божою, тому забороняє вбивати її. Саме в цьому завіті ми може побачити, що для Бога творіння є цінним, Він продовжує в людині бачити Свій (Божий) образ і для Нього кожна людина є цінною та особливою. «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим» (Бут. 9:6).
Завіт з Авраамом
Наступний завіт, який укладає Бог із людиною, — це завіт з Авраамом. У цьому завіті Бог пообіцяв Аврааму зробити великий народ із його потомства, возвеличити його ім’я, дати духовний достаток та розповсюдити благословення через нього всім племенам земним (Бут. 12:1–3). Знаком цього завіту стало обрізання крайньої плоті кожного чоловіка з роду Авраама (Бут. 17:2–12). Авраам повірив Богу, завдяки чому йому було зараховано праведність, яка не від діл (Бут. 15:4, Гал. 3:6-9). Цей завіт іще раз показав, що Бог є незмінний у Своїй волі та вірний Своєму слову, поклявшись Самим Собою (Єв. 6:13–18).
Завіт з ізраїльським народом
Коли ми вивчаємо книгу Вихід, то нам відкривається наступний важливий завіт — це завіт з ізраїльським народом, даний через Мойсея. У цьому завіті Бог дає Закон, який установлює моральні та церемоніальні правила, що відображають характер Бога. Цей завіт був не лише проголошений, як попередні, але й записаний. Завдяки цьому завіту Бог ще більше розкрив людині, наскільки Він святий і наскільки гріх увійшов у життя людей (Рим. 7:5–14). Також цей завіт показав, що за гріх треба принести кровну жертву (бо в крові є життя), завдяки чому людина знову може перебувати в стосунках із Богом (Вих. 19–24).
Завіт із Давидом
Бог обіцяє Давиду, що його царський рід не припиниться: «Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! Якщо будуть синове твої пильнувати Мого заповіта й свідоцтва Мого, що його Я навчатиму їх, то й сини їхні на вічні віки будуть сидіти на троні твоїм!» (Пс. 131:11–12). Завдяки Ісусу Христу, Який був сином (нащадком) Давида, здійснилися всі обітниці, дані дому Давида. Таким чином Бог утвердив Своє Царство навіки. Цей завіт є кульмінацією всіх старозавітних завітів.
Завіт через Ісуса Христа
У книгах Нового Завіту розкривається останній завіт Бога із людьми. І цей завіт звершується у Ісусі Христі. Він стає посередником між Богом та людьми, Своєю смертю на голгофському хресті руйнуючи всі перешкоди (гріх, диявола, смерть) — 1 Кор. 11:25; Мт. 26:27–28.
У християнській літературі ми можемо зустріти ще й таке визначення завіту: «Це — союз, скріплений кров’ю. Він передбачає зобов’язання, від виконання яких залежить життя і смерть. Під час укладення завіту сторони дають одна одній обіцянку, підкріпляючи її символічним ритуалом кровопролиття. Кровопролиття символізує непорушність зобов’язань, що накладаються завітом» (О. Палмер Робертсон, «Христос Божих завітів»).
Коли ж говоримо про завіт Ісуса Христа, то бачимо не символічну, а реально пролиту кров заради нашого спасіння. Коли людина вірить у те, що Ісус Христос помер за її гріхи та приймає Ісуса Христа як свого Господа, Спасителя, то в той момент людина заключає із Богом завіт. І цей завіт вічний, Бог ніколи його не порушить та не зрадить йому. І ми повинні зробити все, щоб не порушити та не зрадити цьому завіту, й у цьому нам допомагає Сам Бог, замешкавши в серцях наших Духом Святим. Ось, як це відбулося в моєму житті.
Мій завіт із Богом
Народився я у славнозвісному місті Львові. У мене були чудові батьки, які намагались у нас із братом укласти правильні життєві пріоритети та цінності. Та через те, що в кінці 80-х та на початку 90-х рр. наші батьки працювали зранку до вечора, вони не могли повноцінно займатися нашим вихованням, і я тим користався. Я любив бути на вулиці більше, ніж удома за уроками, я не любив читати, а тим більш писати. Я вже був за крок до злочинного життя.
Коли мені було чотирнадцять, однокласник (з яким ми разом сиділи за партою) запропонував мені піти до церкви. Я відразу пообіцяв, але все не виходило. Минув цілий навчальний рік, і вже перед останнім дзвоником трапилося так, що я посварився зі своїм найкращим другом (коли ми грали в карти) і, йдучи злим та роздратованим, зустрів того однокласника, який їхав на біблійну групу. Як завжди, він і мене запросив туди, і я по цей день дякую Богові за те, що Він спонукував мене таки піти з ним. Бо саме на цій групі я пережив прийняття та любов Бога до мене. З цього моменту я вже більш як 17 років у Церкві Христовій, у завіті з Богом. До того моменту я жив одним життям, а після зустрічі з Живим Богом моє життя кардинально змінюється. Ці зміни почали проявлятись у моєму повсякденному житті, я почав контролювати свою мову (щоб не говорити ненормативних слів), перестав курити, вживати алкоголь. Коли люди поводились зі мною неправильно, я намагався не злитись, а прощати і робити їм добро замість зла. Відбулися зміни й у сфері навчання, наприклад, коли закінчував школу (дев’ять класів) у мене було дві п’ятірки (праця та фізкультура) та дві четвірки (українська література та музика), решта — трійки (могли бути дві двійки, та мене вчителі пошкодували). А училище я закінчив без трійок. За це все слава Богові, Який змінював та змінює мене.
Зараз разом з дружиною і двома дітками ми служимо Богові в Його церкві. Намагаюся якомога більше часу приділяти Слову Божому, щоб це Слово й надалі змінювало мене. Дуже люблю його досліджувати й щоразу більше й більше захоплююся Богом — Його величчю і милосердям!
Богдан Боруцький