Наш співбесідник — народний депутат Верховної Ради України двох скликань, один із керівників партії Християнсько-демократичний союз (ХДС) Володимир Марущенко. Нещодавно відбулося засідання круглого столу про надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів. Ми попросили Володимира Станіславовича, як одного з авторів законопроекту, прокоментувати цю подію і відповісти на деякі запитання щодо християнської освіти в Україні.
— Пане Володимире, чим християнські школи відрізнятимуться від державних?
— Очевидно, під терміном «християнські школи» Ви маєте на увазі загальноосвітні школи, засновані церквами та релігійними організаціями. Ми — автори законопроекту та ті, хто буде його виконувати, себто освітяни й представники церков, — очікуємо, що найпершою відмінністю цих шкіл буде виховний процес, побудований на принципах християнської етики та викладання загальноосвітніх дисциплін з позиції християнського світогляду. Крім того, адміністрації цих шкіл, як і всіх інших, матимуть можливість використовувати 30-відсоткову варіативну частину на власний розсуд, і ми певні, що вони нададуть перевагу предметам духовного спрямування. Світова практика знає багато подібних шкіл у різних країнах. Україна теж уже має досвід таких шкіл: зараз на наших теренах функціонують більше двох десятків приватних шкіл у Києві, Житомирській, Чернівецькій, Донецькій, Одеській та інших областях; ними опікуються церкви різних конфесій. Тобто, це загальна практика, і наша мета — не створити щось нове, а лише трохи впорядкувати й легітимізувати існуючий процес в Україні.
— То зараз вони діють нелегітимно?
— Звичайно, легітимно. Діюче законодавство дозволяє відкривати навчальні заклади громадським організаціям та приватним особам, тож, якщо віруюча людина (а таких у нас у країні, як свідчить статистика, 90%) або група віруючих людей хочуть відкрити приватну школу, — вони мають право це зробити, і роблять. Деякі школи, відкриті таким чином, працюють уже 10–15 років, успішно навчаючи дітей. Їх так само перевіряє санітарна та інші служби, вчителі цих шкіл проходять атестацію нарівні з педагогами інших навчальних закладів, як приватних, так і державних; учні беруть участь у загальноукраїнських конкурсах та олімпіадах, відпочивають у таборах, їздять на екскурсії…
— Навіщо ж тоді змінювати закон?
— Тому що приватній особі насправді дуже важко виконувати цю неймовірно важку й відповідальну працю. Часто буває, що обставини її життя змінюються, і людина змушена закривати школу — а це ж кілька сотень дітей, викладачі… І ще тому, що утримання приватної школи вартує великих коштів, тож, не маючи підтримки, без спонсорів вона просто неспроможна працювати. Поки що в Україні не розроблено системи фінансування навчання, коли «гроші ходять за дитиною», і основний фінансовий тягар лягає на плечі батьків учнів. Прийняття такого законодавства суттєво поліпшило б навчальний процес і дозволило б батькам самостійно обирати, яку школу відвідуватиме їхня дитина, зменшило б фінансове навантаження на них — але це вже тема окремої розмови. Наразі ми говоримо про те, що коли школа офіційно закріплена за сильною й авторитетною в суспільстві структурою, а не за окремою людиною, це значно полегшує життя і їй, і контролюючим органам, і громадськості загалом. Знаючи, яка церква є засновником школи, легше зрозуміти, з яких позицій там навчатимуть дітей, на що перш за все треба звернути увагу, а за що можна бути абсолютно спокійним. Ну і звісно, на нашу думку, є абсолютно логічним надати релігійним спільнотам, які бажають заснувати школу, таке право офіційно, а не змушувати їх спочатку засновувати громадські організації або шукати фізичну особу, яка виступатиме формальним засновником школи.
— Ми всі розуміємо, що необхідність відкриття приватних шкіл зумовлена жахливим станом освіти в державних школах, тим, що дітей там ображають, з них знущаються вчителі й однолітки, доводять до наркоманії чи самогубства…
— Звідки ви таке взяли? Школа дійсно є віддзеркаленням суспільних стосунків, але статистика свідчить, що в школах усе ж таки більше порядку, аніж на вулицях у наших містах та селах. Діти в школі почуваються більш захищеними, бо про це дбають і вчителі, і батьки, і всі співробітники шкіл. Потреба у християнських загальноосвітніх школах викликана радше тим, що наші співгромадяни прагнуть виховувати дітей відповідно до власного світогляду та віросповідання, як це гарантовано нам Конституцією (ст. 35) та іншими законами. Так, ми маємо законодавчо закріплене у третій частині статті 3 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» право батьків або осіб, які їх замінюють, за взаємною згодою виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Таке право закріплюється також і у статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, до яких приєдналась Україна. Відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, право батьків на виховання своїх дітей відповідно до власних переконань включає також право обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державною владою навчальні заклади, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою.
— Але ж у нас досі діє набутий у спадок від радянських часів постулат про те, що школа має бути відділена від релігії. Хіба відкриття навчальних закладів окремими церквами не призведе до розколу суспільства за конфесійною ознакою?
— По-перше, ніхто не зазіхає на державну освіту. Вона як була, так і буде нецерковною. По-друге, знову наголошую: школи, про які ми говоримо, працюватимуть за Державним стандартом, загальноукраїнськими підручниками, і школярі в них проходитимуть таке саме незалежне оцінювання своїх досягнень, отримуватимуть однакові з іншими випускниками документи про освіту.
— Чи закладені в законопроекті механізми, які б унеможливлювали відкриття шкіл деструктивними сектами чи культами?
— Знаєте, це питання мені і всім, хто причетний до законопроекту, ставлять найчастіше. Наразі наш законопроект якраз і має стати тим знаряддям, яке унеможливить ситуацію, про яку ви говорите. У законопроекті чітко прописано, що школу можуть відкривати тільки офіційно зареєстровані церкви та релігійні організації. Тобто, перш ніж узятися за навчання дітей, релігійна група чи організація має сама пройти процес реєстрації, під час якої діяльність цієї групи перевіряють найрізноманітніші служби.
— До речі, як церкви поставилися до запропонованого вами законопроекту?
— Вони визнали необхідність запропонованих нами змін. Нині законопроект підтримує Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, до складу якої входить до 95 відсотків релігійних організацій України.
— Мабуть, єдиною проблемою буде відсутність підготовлених кадрів…
— Наразі в Україні, як я вже сказав, діє більше двох десятків загальноосвітніх християнських шкіл. Донедавна їх було більше, але минулого року багато приватних навчальних закладів з різних причин мусили закритися, і не в останню чергу — через брак коштів. Педколективи в кожній із них укомплектовані (інакше їм просто не дозволили б почати навчальний рік, за цим пильно стежать відділи освіти на місцях). Педагоги цих навчальних закладів, об’єднані в Асоціацію християнських шкіл та в Асоціацію приватних шкіл, систематично проходять навчання, збираються на конференції й семінари, отримують фахову методичну допомогу від асоціацій і мають усі можливості для фахової підготовки і професійного зростання. Багато з них мають кваліфікацію методист, ведуть науково-дослідницьку роботу, є авторитетними серед колег і користуються повагою батьків. Це — по-перше.
По-друге, те, що близько 90 % громадян України декларують свою релігійність, вочевидь стосується і викладацького середовища. Тобто, я переконаний, що нині в державній системі освіти працює значна кількість педагогів-християн або вірних інших віросповідань, які могли б поповнити педагогічні колективи заснованих релігійними організаціями шкіл. Крім того, маємо нині в кількох державних вузах налагоджене навчання з предметів духовно-морального спрямування, зокрема, християнської етики. Отримавши фахову освіту рівня бакалавр, студенти гуманітарного циклу мають можливість брати дві магістерські програми: за своїм фахом (історія, мови, суспільствознавство тощо) і християнську етику. Ми розуміємо, що здобувати професію вчителя християнської етики йдуть лише ті люди, які вже є християнами і мають глибоко в душі покликання до цієї справи. Тобто, вони потім не тільки навчають дітей етиці, але й свій предмет викладають із християнських позицій, і в спілкуванні з дітьми, з колегами поводяться як християни, показуючи зразок високоморальної поведінки.
Третій шлях підготовки висококваліфікованих вчителів для християнських шкіл — здобуття фахової педагогічної освіти студентами семінарій та інших духовних вишів. Таким чином досягається одразу кілька важливих цілей: майбутні священики отримують професію, яка здатна їх прогодувати навіть у випадку, коли вони з різних причин не зможуть нести служіння в церкві; школи отримують кваліфікованих учителів з неабияким виховним хистом, до того ж, в основному, чоловіків; церкви ж отримають високоосвічених служителів — священиків, проповідників, душеопікунів — з професійною педагогічною підготовкою.
— Тобто, лише корисні надбання! Чи хоч до наступного першого вересня матимемо новий закон? Які ваші наступні дії і сподівання?
— Зараз, отримавши схвалення очільників церков, ми передали законопроект до Верховної Ради. Якщо в першому читанні документ приймуть, то до липня вже матимемо закон: згідно з правилами, після прийняття законопроекту в першому читанні дається 14 днів, щоб унести поправки, після чого його виносять на друге читання. А далі, у випадку успішного голосування, передають на підпис Президенту України, після чого оприлюднюють у ЗМІ і за ним уже можна працювати.
— Тож на вересень матимемо шкіл, як грибів?
— Не думаю. Скоріш за все, їх кількість зросте несуттєво: можливо, просто знову відкриють ті 10–15, що змушені були закритися торік, чи відкриють кілька католицьких шкіл. Усі, хто хотів чи міг відкрити власну школу, вже давно це зробили.
— Над чим працюєте зараз?
— Готуємо аналогічний закон про засновані церквами вищі навчальні заклади: тут набагато більше спірних питань, через те й процес посувається повільніше. Але сподіваємось невдовзі завершити й цю справу, щоб випускники семінарій та духовних академій могли отримувати конкурентоспроможні на ринку праці дипломи державного зразка.
Розмовляла Олена Мокренчук
16 лютого 2012 р. у залі засідань Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС) відбувся круглий стіл з питання надання релігійним організаціям права заснування загальноосвітніх навчальних закладів. Народні депутати Володимир Стретович та Володимир Марущенко, які разом з кількома іншими народними обранцями є авторами відповідного законопроекту і протягом трьох років працюють над ним, докладно розповіли про особливості законопроекту та закладені в ньому значні можливості для розвитку духовно-моральної та науково-академічної сфер української освіти. Нині цей документ, який дасть можливість церквам та релігійним об’єднанням як легітимізувати вже діючі освітні заклади, так і відкривати нові на загальних засадах, пройшов усі необхідні узгодження й виправлення і поданий на розгляд Верховної Ради України.
Очільники церков та конфесій, а також їх представники висловили низку слушних рекомендацій відносно процедури втілення норм законопроекту в життя, підкреслили свою готовність разом із освітянами підтримати ініціативу парламентарів.
«Загальновідомо, що освіта на теренах України ще за часів Київської Русі починалася саме з духовних осередків і слугувала своїй основній меті: вивченню створеного Богом світу крізь призму Писання за допомогою інструментів наукового дослідження. Протягом віків в Україні діяли такі потужні навчальні заклади, як Києво-Могилянська та Острозька Академії. Засилля тоталітарного атеїзму за часів радянщини відкинуло українське просвітительство далеко вбік від шляху розумного пізнання, змушуючи дітей України вірити вигадкам про «випадковість» всього сущого, меншовартість людського життя у порівнянні з тваринним існуванням тощо. Але настав час повернутися до вічних цінностей, до високоморального життя і правдивої науки», — зазначали промовці під час круглого столу.
Нині законопроект та резолюція круглого столу передані на розгляд парламентерів, вони включені до розгляду протягом десятої сесії ВРУ шостого скликання, яка триватиме з лютого до середини липня 2012 р.