Декорації: єврейський дім
Дійові особи
Десять дів: п’ять рідних сестер, дві подруги нареченої і три служниці.
Суламіта — середня сестра, наречена, прообраз Христової Церкви.
Єзавель — старша сестра нареченої, капризна, примхлива, заздрісна.
Єруша — молодша сестра нареченої, мила, слухняна.
Авігея — подруга нареченої, добра, сердечна.
Фірца — подруга Єзавелі, пихата, владна.
Айя, Тафаф — найменші сестри, зовсім юні, завзяті, трохи навіжені.
Служниці: Марфа (служниця Фірци) — працелюбна, але для неї головне — це порядок у господарстві; Мелхола (служниця нареченої) — поступлива, тиха, але лінива; Мілка (служниця господаря дому) — примхлива, владна.
1 дія
На сцені з’являється Єзавель, у неї в руках відріз тканини.
Єзавель. Мілко, де ти? Мілко, йди сюди, швидше! От негідниця, та куди ж ти запропастилася?!
Мілка (із глибини кімнати). Тут я, тут!
Єзавель (втрачає терпіння). Де, «тут»?!
Мілка. Та тут я (нарешті з’являється), що вже вам так закортіло? (Убік.) Як завжди.
Єзавель. Що це таке? Я тебе запитую?!
Мілка. Де? (Вдає, що не розуміє: озирається на всі боки.)
Єзавель. Та не де… А що, ось це — що це таке?. . (Показує тканину.)
Мілка. А-а-а, це-е! (Старанно робить невимушений веселий вигляд.) Ну, це ви і самі знаєте, це — тканина.
Єзавель. Я знаю, що це тканина, але що ти з нею зробила, шахрайко!??
Мілка. Хто я??! (Знову озирається.)
Єзавель. Мілко, моє терпіння зараз лусне…
Мілка. А… Ну, я її попрала, як ви й наказали.
Єзавель. Це ти називаєш по-о-пра-а-ла? Це не прання, це знущання якесь. І якраз напередодні весілля, а якщо сьогодні наречений прийде?!
Мілка. Ну, так не ваш же наречений (гмикнувши).
Єзавель. А це тебе не стосується, ти свою роботу краще виконуй. Негайно перепери. (Кидає тканину на підлогу перед Мілкою.)
Мілка. Та до-о-бре… (Підбирає тканину і вирушає.)
Єзавель залишається одна.
Єзавель. Ні, це неможливо! Як тут залишатися спокійною і задоволеною усім (сідає, дивиться у дзеркало, уважно оглядаючи свою особу, поправляє зачіску), серед таких ось… (киває у той бік, куди пішла служниця) таких… людей (нарешті підбирає пристойну назву). Ах, Боже! Адже я повинна залишатися праведною, не грішити… (зітхає). Ох, як важко виконувати всі ці заповіді! (Ще раз дивиться у дзеркало, але відкинувши його убік, встає.) Ну, то хіба справедливо, що саме Суламіту віддають заміж? Чому її? Я нічим не гірша. І навіть краща!.. Хто міг чекати від цієї тихоні такої прудкості?.. Крім того — я старша дочка! І де ж після цього справедливість?! (З’являється Мілка.)
Мілка. Пані, тут приїхали ваші подруги.
Єзавель. Добре… впусти. (Убік.) Цих ще не вистачало… А! Фірцо, дорога! Рада тебе бачити! (Назустріч дівчатам, що входять до кімнати.) Чарівненько, ой, погладшала?.. Або це плаття невдало сидить… О! Авігейо! І ти тут?! Рада, щаслива вас бачити. (Подруги цілуються, ледве торкаючись щоками, Авігея ж щиро обійняла Єзавель.)
Фірца. Так-так, і ми дуже раді бачити тебе! Як ти поживаєш? Ти пробач, ми без попередження приїхали і з ночівлею, сподіваюся, ти не будеш проти? Чудово! Ох, як я втомилася, накажи принести що-небудь із напоїв… Оце спека! А ти, я бачу, маєш утомлений вигляд, бідолахо, ось і круги під очима… Певно, не спиш ночами… Так, я розумію, усі ці приготування до весілля…
Єзавель (перелякано хапаючи дзеркало). Круги?..
Фірца. Ах, так! Ледве не забула, ти вже чула новини? Серед гостей на весіллі буде сам…
Авігея. (Вона весь цей час мовчала, залишаючись непомітною, тепер же перебила подруг.) А де ж наречена, Суламіта? Хочеться її побачити.
Єзавель. Наречена? Зараз прийде, вона зайнята приготуваннями…
Фірца. Ох, ці приготування до весілля!.. Коли в мене буде весілля, я можу собі лише уявити, скільки буде клопоту… Ти, знаєш, яка в мене буде весільна сукня?! (Схопившись.) Я вже все придумала: ось тут, від грудей, — розшито золотом і перлами… А рукави, рукави широкі і з воланами, як у тієї — пам’ятаєш? — дочки купця, і шлейф, від самої шиї і до підлоги, і ще більше, щоб він за мною тягнувся… і неодмінно хочу, щоб колір сукні був бузковий…
Єзавель. Бузковий? (Гидливо.)
Фірца. Неодмінно бузковий.
Єзавель. Але до бузкового не личить золото.
Фірца. От чого ж це не личить?
Єзавель. Та ось просто не личить.
Фірца. А що ж тоді личить, по-твоєму?
Єзавель. Срібло, звичайно, це будь-яке дитя знає!
Фірца. Срі-і-бло?! . . Але на моїй сукні буде золото!
Єзавель. І перли до бузкового не личать.
Фірца. А що ж, по-твоєму, личить?
Єзавель. Рубіни…
Фірца. Рубіни… Ну, це все твоя думка, але в мене…
Єзавель. Ти так і не сказала, хто ж такий особливий запрошений на весілля.
Фірца (насупившись). А ось тепер я тобі вже нічого не скажу.
Єзавель. Ну й чудово…
У світлиці з’являється молодша сестра нареченої Єруша, разом із нею і Мілка, з пригощанням для гостей. Гості виходять назустріч Єруші.
Фірца. Єрушо! Вітаю, як же ти виросла! Ну, якби я тебе зустріла на вулиці, то вже й не впізнала б…
Авігея (обіймаючи Єрушу). Ти стала зовсім дорослою, як же я рада тебе бачити! (Знову обнімаються.) Але я так і не побачила Суламіту, де ж вона?
Єруша. У продавців оливи.
Авігея. У продавців оливи? Отже, вона пішла до них, щоб купити оливи, але навіщо вона їй саме зараз?
Єруша. У її світильнику закінчилася олива, і вона боїться, що коли прийде наречений, то її світильник не даватиме світла. Це звичай, ти ж знаєш, наречений може прийти за нею будь-якої хвилини і навіть уночі, тому світильник має бути приготований.
Авігея. Та ми всі маємо бути готові.
Єруша. Сподіваюся, ти запаслася оливою?
Авігея. Звичайно, я привезла з собою, а в тебе в самої вона є?
Єруша. Так… може чекати доведеться довго, ти приїхала з ночівлею?
Авігея. Ми обидві приїхали з ночівлею, сподіваюся, вас не обтяжимо.
Єруша. Ну, що ти, батько залишив нам великий будинок, але якби він був маленьким і тісним, то все одно ми були б вам дуже раді.
Авігея. Спасибі. (Обнімаються.)
У цей час Фірца та Єзавель розглядають прикраси та вбрання, привезені Фірцою.
Фірца. Ідіть сюди, швидше, погляньте, яка краса! (Дістає і приміряє перли.)
Єзавель. Як я хвилююся!..
Усі. Ой уже це весілля! Ой, весілля! Як хочеться бути нареченою! Ой, весілля!
Дівчата бігають по сцені, клопочуться і метушаться, збираючись на весілля. Дехто одягається і фарбується; інші обирають прикраси; служниці чистять і прасують сукні, роблять зачіски хазяйкам, затягують їм корсети, прибирають у кімнатах. Одні лаються, сперечаються, ображаються… Інші допомагають одна одній, виручаючи необхідним. Панує передвесільний хаос…
Падаючи з ніг після приготувань, дівчата сідають відпочити. Усі п’ють чай, настає тимчасове затишшя.
Фірца (милуючись своїми прикрасами). Цей перстень батько привіз мені з Персії, він дуже дорогий. Кажуть, що належав самому шейхові.
Мілка (поглянувши). Та брешуть, якийсь він старий.
Фірца. Та що ти розумієш, селючка вона і є селючка… Це ж ста–а-ро-вин-ний перстень, тому й дорогий, коштує цілий маєток! Мені батько так і сказав: «Ось, донечко, тобі від мене дарунок, ти в мене кохана, єдина й мені для тебе нічого не шкода. Бережи його, як зіницю ока, це твоє багатство».
Мілка. А я б за нього й ассарія не дала…
Єзавель. Багатство — це ще не все, якщо дівчина неприваблива, то жодні перли не допоможуть, а ось красуню полюблять навіть бідною!
Мілка. Ні-і-і… Головне характер! Коли дівчина з характером, то неодмінно досягне успіху. Я знаю таких, які були й небагаті, і не найсимпатичніші, але прудкі та спритні, і вміли стояти на своєму. Я ось з таких… І тут не обійдешся без хитрощів і відомих жіночих прийомів…
Авігея. І це ти називаєш — мати характер?..
Мілка. Ну, звичайно, а що ж ще?..
Авігея. Треба ж, а я завжди вважала, що мати характер — це означає бути прямою і чесною.
Мілка. Ой, це все панські дурощі й непотрібні манери.
Єзавель. Мілко, ти забуваєшся!..
Авігея. Ні, нехай говорить, інколи думка народу виявляється дуже цікавою. І чого саме ти досягнеш завдяки хитрості?
Мілка. О! Багато чого!
Єруша. Мілко, чи не час тобі на кухню? Щось ти занадто розбалакалася, давай, миттю до кухарів, до весілля готуватися, роботи аж за край!
Авігея. Зараз, зараз, хай вона лише висловить до кінця свою думку.
Фірца. Так, це стає цікавим.
Мілка. Послухайте, ось я вас зараз навчу, як роздобути нареченого! Насамперед потрібно прикинутися дурнуватою, звичайно ж, насправді жінки розумніші за чоловіків у сто разів, а може й у тисячу… або навіть… Шкода, чисел великих не знаю…
Єруша. Ну, ну й що ж далі?
Мілка. А далі те, що навіть недалекий чоловік тоді поряд із дурником відчуватиме себе на висоті!..
Фірца. От як! Вправно придумано!
Мілка (продовжує, натхненна підтримкою). І ще… треба чоловіка весь час хвалити, ну от як мале дитя. Зробить він що-небудь, та хоч саму дрібницю, і, може, набагато гірше, ніж ви, але хваліть усе одно й говоріть (це дуже важливо), що так, як він, ніхто ніколи не зробить!
Авігея (регоче). І що ж він за це любити стане?
Мілка. Голову даю на відсіч, що так!
Усі сміються.
Фірца. Зачекайте, не заважайте, хай далі говорить.
Мілка. І ще, мабуть, найголовніше, цього мене ще моя тітонька навчила, ох і спритна ж була добувати женихів, чотири рази заміж виходила, чи то п’ять…
Єруша. А куди ж ті чоловіки поділися?..
Мілка. Та померли всі, тітонька нареченою була дуже навіть милою, ласкавою, а ось у заміжжі, не приведи Господи, яким була деспотом. Може, вони від переходів таких різких і не витримували, бідолахи?.. Чоловіки ж народ слабкий, немічний…
Єзавель. Радше, недовірливий.
Єруша. Від яких переходів тітчині чоловіки померли, я не зрозуміла?
Авігея. Від контрастів у характері: то доброю тітонька була, то, раптом, злою.
Єруша. А…
Мілка. Так от, тітонька моя вчила, що треба нареченому приготувати якусь незвичайно смачну страву, якусь таку, яку він ніколи не їв.
Єзавель. А якщо я не вмію готувати?
Мілка. Ну… тоді треба зробити вигляд, що ти приготувала. Але мало приготувати страву, її треба вміти подати, а ось тут уже без жіночих хитрощів аж ніяк… Тут і вбрання потрібне трохи краще, і зачіска, ну і ласка, і лестощі, звичайно, на своєму місці мають бути.
Авігея. Якої ж ти думки про чоловіків…
Фірца. Це реалії життя!
Авігея. Так що ж це, по-вашому, виходить, усі наречені пихаті, завидющі, самозакохані дурні й любителі смачно поїсти?
Мілка, Фірца, Єзавель, інша прислуга (гуртом). А хіба не так??!
Авігея. Тоді ви повинні знати, що по вірі дається: у що вірите, те й отримаєте.
Єзавель. А ти сама в що віриш?
Авігея. Я вірю в те, що Бог змінює людину. Так, звичайно, гріхи, недоліки є в усіх, але для того й істина дана, щоб учитися і брати в неї краще, досконаліше. Мій наречений має бути розумним, сміливим, добрим, чесним, відданим.
Фірца. А-а-а… таких у природі не існує.
Єзавель. Це все нудьга. Моралі нікому ще не допомогли.
Мілка шепоче щось Єзавелі та Фірці на вухо, ті пирскають зі сміху.
Авігея. Я так із самого початку й підозрювала, що толку не буде… У хитрощах і в прийомах розумності бути не може, а одні лише відчуття, до того ж помилкові. Ходімо, Єрушо, тобі тут нічого робити.
Авігея та Єруша виходять.
Єзавель (навздогін). Ти дуже принципова, так ти ніколи не вийдеш заміж!
Фірца. Запам’ятай, наречені не люблять, коли дівчата розумніші за них…
Авігея. О, ти добре засвоїла урок.
Фірца. Шкода, що ти так нічого й не зрозуміла… Куди ви?
Єруша. Ми вирішили купити оливи про запас, ніч попереду…
Єзавель. А, ну ідіть, ідіть…
Єруша. А ви? Ви з нами? У вас є олива для світильників?
Єзавель. А… після, зараз ми… зайняті…
Фірца. Устигнемо… (Продовжують розглядати коштовності та вбрання. Пізніше вони вирушають до продавців тканин і коштовностей.)
2 дія
На сцені дві служниці: Мелхола й Марфа, вони жваво обговорюють приготування до весілля і пліткують про своїх хазяйок, поки ті відсутні, лузають насіння.
Мелхола. Ой, а ваші ось, як забігали, ніби їх весілля!..
Марфа. Уже й не знають, що їм на себе почепити… Я вчора весь вечір сукню пані готувала: і відпарила, і підшила, а їм усе не так, усе погано, бояться осоромитись. А я так вважаю (озирається): як не вбирайся, а якщо Господь не дасть нареченого, то звідкіля ж його узяти?.. Та й нашій пані спробуйте ще нареченого знайди, все не так: той кривий, той косий, а третій худий… Ніби сама велика красуня. Ще, мабуть, такий не народився, щоб нашій принцесі догодити, та й років уже немало — не молоденька вже. Ось красунь молодесеньких скільки — й не перелічити, ще й перебирає…
Мелхола. Але наша в усьому гарна — і обличчям, і статурою, і характером, тому й заміж виходить першою з сестер, а ті інші… ве-ред-ли-ві, не приведи Господи, а Суламіта нічого, хороша. Ох, і щаслива я, що з нею з дому виїжджаю.
Марфа. Чого ж так?
Мелхола. Та все через Мілку… замучила… сил жодних немає… Себе старшою в будинку серед прислуги вважає. Мелхола те, Мелхола це, не сядь, не полеж, вона тут як тут. Ось минулого тижня я горщик із молоком розбила, адже ненавмисне, ну з ким не буває. Так вона мене весь день лаяла, і що образливо: господарі відразу пробачили — спасибі Суламіті сердечній, оступалася, а вона, ця Мілка, досі не вгамується…
Марфа. Та яке має право…
З’являється Мілка.
Мілка. Про що це ви там пліткуєте? Кому кісточки перемиваєте? Та я вже здогадуюся, Марфо, тебе твоя хазяйка шукає! Запитує, чи підготувала ти оливу для світильників.
Марфа. А чого мене шукати? Тут я… Ой, та яка там олива, коли ж мені було її запасати, справ і так чимало. (Вибігає.)
Мілка. Ну, а ти чого дарма сидиш? У будинку метушня та клопіт, а в тебе, як завжди, роботи немає?. .
Мелхола. Що і при-сіс-ти не можна? (Розтягуючи слова.)
Мілка. Не можна, наречений ось-ось прийде за нареченою, у тебе все готово?
Мелхола. Та що має бути готове в мене?. .
Мілка. Світильник твій приготований?
Мелхола. Так.
Мілка. Оливою запасися, раптом наречений забариться.
На сцені з’являється Авігея, узявши в руки засвічений світильник, преклонивши коліна, вона молиться.
Авігея. Господи, пробач, у мені мало хорошого, більше пітьми… Благаю, зміни мене, щоб серце моє випромінювало світло Твоє. (Встає.)
Немає настільки святого, як Господь,
І немає твердині, як Бог наш.
Не примножуйте мов гордовитих,
Зухвалі слова хай не виходять із вуст ваших,
Бо Господь є Бог ведення.
Лук сильних заломлюється,
А немічні підперезуються силою.
Ситі працюють заради хліба,
А голодні відпочивають.
Господь убиває і оживляє,
Зводить у пекло і виводить.
Господь робить убогим і збагачує,
Принижує і прославляє,
Так що не силою міцна людина.
3 дія
Усі дівчата збираються на сцені. Першими приходять Фірца зі своєю служницею Марфою, далі Єруша, після них Єзавель і служниця Мілка. Всі вони сідають довкола столу. Останніми прибігають молодші сестри нареченої Тафаф і Айя.
Єзавель. Де ж ви бігали увесь цей час? Ну, розбійниці, весь день вас не було, ось дістанеться вам.
Тафаф. Ми на галявину, за річку ходили, квіти збирати.
Айя (затуляючи їй рот рукою). Ти що?.. Навіщо розповіла?
Тафаф. Але… запитали ж…
Єруша. А хто вас туди відпустив, адже це далеко?
Тафаф. Не так уже й далеко, я стежину знаю, так по ній якщо підеш, можна дорогу скоротити. (Говорить скоромовкою.)
Мілка. Це ти напевно, Айя, вигадала за річку ходити? Та ще і малу з собою потягнула. (Айя похнюпилася.)
Єзавель. Батько повернеться — усе йому розповім, хай він вами, неслухняними, сам займається. Ох, і клопоту з ними… Усе на мені — і будинок, і весілля, та ще й ці…
На сцені з’являється Суламіта зі своєю служницею Мелхолою.
Єзавель. Нарешті ти зволила прийти! У тебе повний будинок гостей, приготування до весілля, а ти десь вештаєшся!?
Усі обіймають Суламіту, цілують, запрошують до столу.
Авігея. Ось уже й вечір, ми тебе ледь дочекалися!
Суламіта. Я до продавців оливи ходила, хай для світильника мого буде запас оливи. А ви приготували свої лампи?
Усі. Так! Так! Звичайно!
Фірца. Але коли почнеться церемонія?
Авігея. Коли наречений прийде.
Фірца. Дурні звичаї, терпіти їх не можу. Але чому наречена обов’язково повинна очікувати нареченого, адже це так принизливо, є народи, я сама чула, так у них за традицією наречена сама забирає з батьківської домівки нареченого.
Усі дивуються.
Єзавель. Так, чудово, а тут сиди, як курка на одному місці, і чекай, поки за тобою спроможуться прийти. Нудьга…
Єруша. А ти не сиди, ти готуйся — веселіше буде.
Фірца. Та що готувати — усе давно готово, лише чоловіки, як завжди, спізнюються.
Єзавель. Вони не спізнюються, а затримуються.
Усі. Ну, скільки ж ще чекати!?
Суламіта. А я готова чекати його вічність!
Єзавель. Ну це зрозуміло, від тебе іншого годі й чекати.
Єруша. Давайте пошлемо за ним когось.
Мілка. Ну, що ти?! Це ж проти звичаю! Жених за нареченою приходить сам.
Єзавель. Дурні звичаї.
Мілка (у зал). Я ще встигну сходити за оливою до торговців, надійніше буде, якщо є запас. Але мене хазяйка нізащо зараз не відпустить, що ж придумати? А ось, Єрушо, будь ласка, підстрахуй мене, доки я до продавців збігаю.
Єруша. До яких продавців?.. За прикрасами і стрічками підеш?
Мілка. Та ні, хай так буде, мені вбрання особливого не потрібно, адже ж не я наречена. (Сміється.) Мені оливи треба купити для світильника. Ти знаєш, я ось тільки зараз замислилася, що можу не потрапити на весільний бенкет. Якщо оливи мені не вистачить до того, як прийде наречений, то залишуся за брамою… Краще збігаю, придбаю про запас.
Єруша. Добре, йди, я тебе підстрахую.
Мілка (цілуючи). Спасибі! (Швидко вирушає.)
Фірца (позіхаючи). Тафаф, розкажи казку, ти майстриня, кажуть, казки розповідати.
Усі. Нумо, розкажи, а то боїмося заснути.
Тафаф. Добре, добре, але яку вам розповісти: веселу чи сумну?
Усі. Веселу… Ні, сумну…
Суламіта. Правдиву.
Тафаф. Ну, тоді я вам не казку розповім, а бувальщину. В одному далекому місті, такому далекому, що не знайти його на землі, хоч скільки доріг обійди, все одно не знайдеш, а лише ноги обіб’єш, бо місто те на самому небі розташоване, вулиці викладені золотом…
Фірца. Так?..
Тафаф. А будинки зібрані з коштовних каменів. Але найголовніше, що люди в них живуть такі красиві, на землі таких не буває. Обличчя у них добрі й привітні, усі один одному говорять лише правду й лише добра бажають від щирого серця.
Єзавель. Авжеж…
Тафаф. А править цим Золотим Містом великий Цар, такий, що на землі зроду не бувало. На землі ж, які царі? Такі, що про себе більше думають та і правити не завжди народом вміють, так щоб всі були щасливі, а цей не такий. Він усіх людей Сам добре знає, кожного… Підійде хто до Нього з благанням, а Він уже наперед прохання знає, що цій людині необхідне. І серце його наскрізь бачить, немов крізь скло у віконці, і навіть краще.
Усі. Гм…
Фірца. Цікаво, цей Цар із Золотого Міста одружений?
Тафаф. У Нього є наречена, вона чекає Його ось уже дві тисячі років. І Він прийде за нею.
Мілка (щойно повернулася і вступила в розмову, як ні в чому не бувало). Ну… якщо дві тисячі років не приходить, то вже й не прийде, я, звичайно, у цифрах мало розумію, але все одно аж надто довго.
Тафаф. Це нічого, що довго. Якщо Він обіцяв, то обов’язково прийде, адже Він Цар Правди. Лише потрібно діждатися.
У той час, коли Тафаф розповідала казку, усі дівчата поснули. Заснула й сама Тафаф. Але ось рівно опівночі пролунав стук: «Наречений іде!» Усі схопилися, ті, у кого в світильниках була олива, поправили вогонь і вийшли вперед, ті ж, у кого оливи в запасі не було, стали просити її в інших.
Єзавель і Фірца. Дайте, дайте нам оливи, Мілко, негайно віддай нам свою!..
Мілка. Але… у кожної має бути свій світильник, якщо я віддам вам свою, то в мене не вистачить…
Авігея. Біжіть, біжіть швидше до продавців оливи!
Марфа і Мелхола. І ми з вами!
Айя. Ой, у мене теж немає оливи!
Суламіта, Авігея, Мілка, Тафаф і Єруша (гуртом). Чому ви не подумали про це раніше…
Фірца (уже вибігаючи). Раніше нам ніколи було!
П’ять дів входять у відчинені ворота назустріч нареченому, що прийшов узяти їх на весільний бенкет. Після того, як вони заходять, ворота зачиняються.
Завіса.