БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ
Микита сидів на краєчку ліжка, натягуючи на себе чоботи. Нарешті права нога стала на місце. «Скільки ж разів ще мені вдасться їх узути?» – з сумом пробурмотів Микита. Чоботи вже боляче тиснули, але все ще залишалися його улюбленими. Це був подарунок дядька Бориса, і ні в кого з Микитиних приятелів подібних не було. Ковбойські чоботи зі справжнісінької шкіри з Техасу, з витисненими вручну зображеннями конячих голів на халявках! Дядько купив їх у Америці, коли їздив туди у відрядження.
Якось Микита зауважив уголос, що ковбойські чоботи стали йому малі, і зразу ж його двоюрідний брат Іван попросив віддати їх йому. Та Микиті не хотілося, щоб у брата чи в когось іншого були такі ж чоботи. «Коли я вже не зможу взути чоботи, то сховаю їх, – вирішив хлопець, – хай вони нікому не дістануться!» Так він і зробив: запакував ковбойські чоботи в коробку й закопав її у лісі.
Питання для роздумів та обговорення:
- Чому Микиті так подобалися його ковбойські чоботи?
- Чому йому було приємно, що ні в кого більше таких нема?
- Що ще міг би зробити з чобітьми Микита, замість того, щоб закопати в лісі або віддати Івану?
- Чому хлопець закопав чоботи, позбавивши когось радості поносити їх?
Відповідь із позиції християнської етики: будьте безкорисливі
Ісус Христос жив як проста Людина, користуючись лише найнеобхіднішим. До такого життя привчав Він і Своїх учнів, бо якби вони володіли багатими маєтками, рабами, великими отарами, пишним одягом і прикрасами, це заважало б їм виконувати те служіння, заради якого Ісус покликав їх (Мк. 6:7-9).
Хоч і нема нічого поганого в тому, щоб мати красиві речі, проте погано – надавати їм такого значення, щоб не вміти обходитися без них і навіть не подумати поділитися з іншими. Якось багатий юнак підійшов до Ісуса і запитав у Нього, що йому робити, щоб успадкувати життя вічне (Мк. 10:17). Почувши відповідь, юнак дуже засмутився (Мк. 10:18-23), адже Учитель сказав, щоб усе своє багатство він роздав бідним. Ісус не закликав усіх роздавати своє майно, але Він не залишив сумнівів у тому, що багатим важче жити так, як хоче цього Бог. Тому що, чим більшим майном ми володіємо, тим більше залежать від нього наші думки й поведінка.
Егоїзм властивий людині від природи. Тому так важливо привчати маленьких дітей ділитися з ровесниками іграшками, поступатися їм. Подивіться, як егоїзм дає про себе знати в дорослих. Як багато хто намагається зайняти краще місце у приміській електричці, а на ринку вимагає у продавця найбільші овочі, хоч за ним чекають своєї черги інші покупці, яким дістануться потім гірші, дрібніші. А хіба не радіють люди, усвідомлюючи, що у них є щось таке, чого немає в когось? Дехто все життя тільки й прагне добути все найкраще для себе. А Бог велить у Своїх заповідях, звернених до людства, більше всього любити Бога і піклуватися про ближнього свого так, як ми піклуємося про себе (Мк. 12:28-31).
- Наведіть кілька прикладів егоїстичної поведінки, з якими ви стикалися.
- Кого з відомих вам людей ви вважаєте найбільш безкорисливим? Чи хотіли б ви бути схожими на цю людину? Поясніть свою відповідь.
МУДРІСТЬ
Раї завжди хотілося користуватися популярністю. А оскільки особливою популярністю користувались у школі Інна й Марта, Рая постаралася подружитися з ними. Нові подружки інколи робили такі речі, які в неї зовсім не викликали захоплення, але щоб залишатися в їхньому товаристві, вона змирялася з усім.
Одного дня всі три подруги разом поверталися зі школи. Марта раптом витягла з кишені пачку цигарок. Інна зразу ж жадібно схопила цигарку. Раїса згадала, як часто говорили її батьки про шкідливість куріння, особливо з того часу, як помер від раку легенів її дядько. Разом з тим дівчина, звичайно, знала що й інші школярки курять, щоб здаватися дорослішими та соліднішими.
Марта подає цигарку Раї. «Від кількох затяжок нічого не буде, – говорить вона, – я з восьмого класу курю. Ну й що. Всі ж навколо курять».
Питання для роздумів та обговорення:
- Як ви думаєте, Рая почувається щасливою в компанії дівчат, які користуються популярністю?
- А ви намагалися пристати до такої компанії? На що ви готові були піти, щоб бути до неї прийнятим?
- Якщо Раїса залишиться в такому товаристві, що з нею буде далі? Як ви думаєте?
Відповідь із позиції християнської етики: поводьтеся мудро
Мудрість – це не те саме, що розум. Навіть розумні люди іноді роблять нерозумні вчинки. Мудрість – це вміння приймати правильні рішення стосовно своїх дій, своєї поведінки в певній ситуації. Мудрість зазвичай набувається з досвідом. Християни переконані, що джерелом справжньої мудрості є Бог. А Біблія говорить, що коли людині не вистачає мудрості, вона повинна просити Бога допомогти їй повестися мудро.
Живучи на землі, Ісус іноді говорив такі речі, які для людей звучали як нерозумні. Наприклад, Він сказав: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, творіть добро тим, хто ненавидить вас».
«Це вже занадто!» – мабуть, думали юдеї, Його слухачі. Адже Палестина, їхня земля, стала римською провінцією, і за законом імперії римлянин міг, скажімо, примусити будь-кого з них нести на собі його пожитки. Чи не безумство чекати від юдеїв любові до своїх чужоземних поневолювачів?! Але Ісус проповідував любов до ворогів у світлі найвищої, Божої, мудрості. Він проповідував її для тих, які хотіли зробитися причасниками Божого Царства.
Коли треба було робити вибір, Христос робив це мудро. Так, підшукуючи людей, які мали стати Його послідовниками, користуватися Його особливою довірою, Він молиться, просячи у Небесного Батька допомоги для мудрого вибору.
Мудрість Ісуса Христа проявлялась і в поведінці з тими, хто всіляко Йому противився. Якось релігійні вожді спитали Його, чи правильно – платити податки римському кесарю (імператору). Дехто з юдеїв намагався уникнути цього, бо для них це означало визнати за чужинцями право панувати над ними. Ісус дав мудру відповідь, яка вразила всіх (див. Мк. 12:13-17).
Багато людей приходило до Ісуса, щоб почути мудрі відповіді на свої запитання. Проте не всі вони любили Ісуса. Були тут і Його вороги. Але мудра та людина, яка знає, що з того, що вона говорить і робить, послужить їй на користь, а що, врешті, зашкодить.
- Чому любити своїх ворогів – це «правильний вибір»? Яким чином людина набуває мудрість?
- Чи стоїте ви тепер перед необхідністю прийняти те чи інше рішення? Як вам вибрати мудре рішення?
ПОКЛОНІННЯ БОГОВІ
Юрко впевнений, що тільки він заслуговує, щоб його хвалили, а інші не варті нічого, крім зневаги. Він себе вважає «пупом землі» і робить усе для того, щоб люди про це не забували.
Коли Юра добре склав іспит, то хвалився про це кожному зустрічному; коли ж хтось інший склав екзамен краще за нього, то Юра всім говорив, що той, інший, користувався шпаргалками. Хлопець переконаний, що він у курсі всіх справ, що відбуваються у світі: спорту, моди, найсучаснішої музики, найкращих телесеріалів… і висміює кожного, чия думка відрізняється від його. Більшості учнів школи, як здається Юрку, до нього далеко, і він навіть не принижується до спілкування з ними. Є, правда, кілька школярів, чиї батьки мають високе становище, – їх Юра ще міг би вважати рівними собі. А людей, які стоять вище за нього, Юрко ще не зустрічав.
Питання для роздумів та обговорення:
- Чи зустрічали ви людину, схожу на Юру? Як ви себе почували в її товаристві?
- Що було б, якби у школі, де вчиться Юрій, з’явилася ще одна така ж «самозакохана персона»?
- Психологи стверджують, що впевненість у собі необхідна. Чи існує різниця між упевненістю в собі й самохвальством Юрія?
Відповідь із позиції християнської етики: поклоніння гідний лише Бог
Юра живе у вигаданому світі. Він приписує собі досконалість, якої людина досягти не може. В одного – талант музиканта, в іншого – спортивний талант. Хтось дуже начитаний, у когось золоті руки. Одні люди мають дуже привабливу зовнішність, інші – відкриті, приємні обличчя. Є багаті, є бідні люди. Проте всі ці відмінності не роблять одну людину ціннішою за іншу. Кожен із нас цінний тим, що він – людина. Але Юрій так не думає, це очевидно. Він переконаний, що згадані відмінності визначають місце людини на шкалі цінностей. Він не хоче зрозуміти, що одна людина не може бути ціннішою, ніж інша. У ньому живе потреба комусь поклонятися. Та він не знаходить нікого гідного поклоніння, крім себе, хоча в глибині душі відчуває, що й він негідний поклоніння. Це робить хлопця ще більш нещасним.
Християнське вчення також виходить з того, що люди потребують поклоніння комусь. Людям властива потреба думати: «Так, ця людина вища за інших, про це я говоритиму всюди». Насправді ж, нема жодної людини, гідної поклоніння. У всіх є недоліки, усім властиво помилятися і робити щось неправильно, усі «всього лише люди». Поклоніння гідний лише Бог. І коли людина поклоняється Богу, а не собі подібним, то бачить себе в реальному світлі – в тому, в якому бачить її Бог. І тоді знання людини про Бога, Який створив її і все навколо, стають більш повними.
Ісус Христос був реальною Людиною, але водночас Він був Богом у всій Його повноті. Одного разу Він узяв трьох Своїх учнів на вершину гори, і там на їхніх очах відбулося те, що потім назвуть «преображенням Господнім». Ісус Христос раптом перемінився, учні побачили Його в сяючому, сліпучому світлі. Поряд з ним були Ілля і Мойсей – два великих мужі Божі, що жили за сотні літ до приходу Христа на землю. А тоді з неба заговорив Бог-Отець, назвавши Ісуса Своїм Сином (див. Мк. 9:2-10). І учні поклонилися Христу, бо зрозуміли, що Він є Бог. Це було нормальною реакцією на те, що вони побачили. На відміну від Юрія, вони знайшли Того, Хто був настільки вищим від них, що справді заслуговував поклоніння. Цей випадок дозволив трьом учням Христа побачити себе й Бога в новому світлі.
- Чи згодні ви з тим, що кожна людина потребує поклоніння комусь чи чомусь? Чому?
- Що може статися з людиною, яка продовжує поклонятися тому, що не є гідним поклоніння?