«Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вих. 20:17). У цьому біблійному вірші Бог забороняє хтивість або незаконне прагнення того, що належить іншій людині… Найкращий спосіб захистити людину від здійснення гріха в дії — це вберегти її від бажання зробити його в серці. Якщо перші дев’ять заповідей поширюються на розум і найпотаємніші наміри душі, то в десятій Господь зрозуміло й конкретно засуджує перші спонукання серця до кожного з об’єктів, які Він заборонив, і тому остання заповідь є стримуючим фактором, що зміцнює все загалом.
Зла хтивість складається з таємних, внутрішніх гріхів, які передують згоді волі і які є джерелом усього злого. Хтивість або потяг є первістками внутрішньої порочності, першими сходами й проявами нашої зіпсованої природи. Це сильна пристрасть і схильність до злого, до того, що протилежне святій Божій волі і Його велінням. Душа людини — це діяльна й енергійна істота, що діє відповідно до своєї природи. До гріхопадіння душа людини прагнула до Бога як до найвищої Мети й Об’єкта всієї своєї діяльності, але коли людина відступила й відвернулася від Бога як свого єдиного Блага або задовольняючої Участі, її душа стала захоплюватися творивом. Тепер душа занепалої людини, яка зневажає Бога й утратила Боже благовоління й духовне життя, прагне до гріховної мети. Вона непомірковано жадає речей, які за своєю сутністю нешкідливі, але які стали злом, тому що вони були отримані не від Бога й використані не для Його слави. Отже, хтивість — це неправильна схильність душі, що тут називається «жаданням»…
Розрізняють чотири ступені гріховного бажання або хтивості. Перша — це тінь злої думки, неповний зародок гріха перед тим, як він сформується в нас або набуде якихось обрисів чи ознак. Це те, про що Писання говорить, як про «весь нахил думки» людського серця. Такі думки чітко оголошені «злом» (Бут. 6:5). Такими є перші наміри нашої зіпсованої природи щодо тих гріхів, які приємні нашим чуттєвим схильностям. За ними потрібно пильно стежити, ненавидіти їх і протистояти їм. Їх можна охарактеризувати як іскри небезпечного вогню, оскільки, як тільки вони починають ворушитися в нас, вони забруднюють наші душі. Як подих на дзеркало залишає на ньому тьмяну пляму, так і найперший подих злого бажання або злої думки опоганює душу.
Наступна стадія хтивості досягається, коли ці злі бажання нашої зіпсованої природи прихильно підтримує розум. Коли гріховний об’єкт з’являється перед поглядом плотського серця, відбувається внутрішня реакція, що впливає на серце почуттям задоволення й народжує симпатію між ним і цим об’єктом. Як у випадку зі звичайною симпатією, коли людині подобається об’єкт ще до того, як вона розуміє, чому він їй подобається, так і у випадку із гріховною реакцією серце захоплюється об’єктом до того, як у нього буде час подумати, що ж все-таки в цьому об’єкті настільки хвилює його й впливає на нього. З першого погляду на людину нам іноді здається, що вона привабливіша, ніж ціла юрба інших, хоча й ця людина, і ця юрба можуть бути однаково незнайомі для нас. Тому найперший проблиск гріховної думки в нашому розумі відкриває нам, що в нас є щось, що приділяє увагу такому об’єкту раніше, ніж у нас буде час розібратися, чому це так. Позбутися цього, другого, ступеню хтивості складніше, ніж попереднього.
Якщо такі злі бажання підтримуємо, то потім у практичних міркуваннях людина дає дозвіл і згоду на здійснення гріха, і ці міркування, осліплені й захоплені силою зіпсованих плотських потягів, рекомендують дати гріху виконавчу владу. Розум є контролером кожної обміркованої дії, щоб ніщо не приводилося в дію, не пройшовши через його конт¬роль. Робити або не робити ту чи іншу дію — це важливе питання, що обговорюється на цьому суді, і всі частини душі чекають вироку, що буде тут винесений і, таким чином, приведений у виконання. Зазвичай виходять два свідки й наводять свої докази розуму або суду про гріх: Божий Закон і Божий намісник — совість. Закон засуджує, а совість цитує Закон. Але потім входить пожадливість і підкуповує суддю обіцянками задоволення або вигоди, заохочуючи в такий спосіб суд проголосувати за гріх і видати санкцію на його здійснення. Зверніть увагу, як все це чітко видно в розмові між змієм і Євою перед тим, як вона вкусила плід із забороненого дерева.
Після того, як гріховне бажання в такий спосіб одержує дозвіл від суду розуму, воно вирушає до волі за постановою. Розум затвердив його, воля повинна тепер вирішити зробити його; і тоді гріх повністю сформований усередині і йому вже не потрібно нічого, крім можливості виявити себе у відкритій дії. «Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує (відкритий) гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:14–15). Таким чином, ми спробували показати, що представляє собою хтивість або бажання, а також їх рівні: перші паростки злих думок у нашому серці; наше задоволення ними (і, загалом, не любити цих перших проявів у наших душах означає повстати проти нашої зіпсованої природи); згода й дозвіл нашого розуму; рішення нашої волі. Усе перераховане вище чітко забороняє десята заповідь. І якщо гріх розвивається ще далі, то тоді він виходить за межі цієї заповіді й підпадає під дію однієї з попередніх, які більш конкретно забороняють зовнішні дії гріха.
Остання заповідь, таким чином, проголошує свій важливий протест проти гріха у внутрішньому житті. У ній ми можемо побачити безмежну владу великого Бога й поклонитися їй. Він проголошує Свої права на сферу прихованих бажань. Його влада охоплює душу й совість і накладає зобов’язання на наші думки й фантазії, чого не можуть зробити людські закони. Було б марним для людей накладати закони на те, чого вони не можуть помітити; і тому наші бажання і потяги вільні від їхнього осуду, крім випадків, коли вони виявляють себе у відкритих діях. Але, хоча вони й уникають стеження людей, вони не уникають проникливого погляду й вироку Божого, тому що Він бачить не так, як бачать люди, і судить не так, як судять люди. Таємниці всіх сердець відкриті й оголені перед Його очима; не встиг ще найменший подих бажання ворухнутися в нашій душі, як воно вже видно Йому чіткіше, ніж сяйво полуденного сонця нам.
Божий Закон, як Його знання, проникає в найпотаємніші місця вашої душі, досліджує кожний куточок вашого серця, судить ті потяги, які не може помітити жодне людське око, і якщо ви даєте їм пристановище й схвалюєте їх, засуджує вас як винного грішника, гідного вічної смерті, незалежно від того, якою гарною буде ваша зовнішня поведінка. Тому даремно тішити себе зовнішнім підпорядкуванням Божому Закону! Як нам потрібно трудитися, щоб показати свої серця щирими й чистими перед Богом; інакше ми будемо лише лицемірними фарисеями, які обмивають чашу тільки ззовні, залишаючись усередині повними нечистих потягів. Як багато тих, хто думає, що Божий Закон стосується тільки зовнішньої поведінки, що, хоча вони зберігають і плекають злі бажання і злі цілі у своїх серцях, поки ці потяги не виллються в зовнішні злочини, вони не будуть за них обвинувачені. Але день суду покаже, що все абсолютно інакше. Як рідко люди роздумують над гріхами серця! Як мало з них моляться: «Від таємних моїх очисти мене!» Не обманюйтеся, Бог осміяним не буває, і Його не можна обдурити зовнішнім виглядом.
Зверніть увагу на мудрість Бога, Який постановив цю заповідь останньою з десяти, оскільки вона є огорожею й охороною для всіх інших. Усі наші видимі гріхи, слова й справи виникають через внутрішнє забруднення душі. Усі злочини походять від нестриманості, що породжена нечестивим бажанням. «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби…» (Мт. 15:19). Зверніть увагу, що Христос ставить «лихі думки» на перше місце як лідера цього огидного переліку! «Не жадай». Ти не повинен спрямовувати своє серце чи допускати найменшого прагнення до чого-небудь, що належить іншому. Тут можна заперечити, що просто неможливо запобігти бажанню мати те, що нам подобається. Цілком правильно, однак у цьому факті розкривається занепалий стан людини й жахлива зіпсованість її серця. Те, що таке бажання гріховне й гідне осуду, виявляється тільки у світлі цієї заповіді. Той, хто чесно дивиться в обличчя останній заповіді, повинен усвідомити свою гріховність і безпорадність, а також те, що привести до такого усвідомлення і є її головною метою Божого Закону. Бог дав нам Свій святий Закон, щоб ми могли побачити повну безнадійність нашого стану, якби ми були залишені одні. Він зробив це, щоб наблизити нас до Христа й до величі Його благодаті стосовно розкаяних грішників, які повірили в Його улюбленого Сина, Який досконало підкорявся Закону і Який був для Батька джерелом радості!
Артур У. Пінк