Заповіді Божі святі, вірні, чисті, істинні, величні, збагачують мудрістю, упокорюють, втішають, веселять серце, вони солодкі наче мед, зберігають життя. Про все це говорили святі Старого й Нового завітів, автори Писання. Захоплений премудрими словами завітних повелінь, псалмоспівець вигукує: «Приліпився я до Заповідей Твоїх» і ще: «Дорогою Заповідей Твоїх полину», а потім: «Я люблю заповіді більше від золота й щирого золота», «прагну, бо чую жадобу до Твоїх заповідей». На жаль, не так багато тих, хто носить ім’я Христа, можуть щось подібне сказати про себе, висловлюючи своє захоплення Божим досконалим Законом. Воно і не дивно, адже більшість людей на запитання про Божі заповіді найчастіше відповідає: «Не вбив; не вкрав…», нібито інших вісім і не існує.
Насправді ж, порушуючи перші чотири заповіді, ми крадемо у Бога, крадемо Його славу, посягаючи на Його велич і честь, крадемо час, який Він виділив у нашому житті для поклоніння і спілкування з Ним, крадемо авторитет і силу Божественного Імені.
Порушуючи ж інші заповіді, ми те ж саме робимо з ближніми. Ми крадемо в них життя, тобто вбиваємо, можливо, і не відразу, а поступово, в розстрочку, різними способами повстаємо на життя свого ближнього. Так діти діють проти батьків, демонструючи непокору, неповагу й зухвалість, відбираючи у них і сон, і спокій, і здоров’я, і дні та роки. Так що, яку б заповідь ми не порушували, ми винні проти всього Закону, проти всіх заповідей, ми винні проти Самого Законодавця, проти Вічного Бога-Творця, Який створив нас у Своїй Любові, створив для Вічної Своєї Слави.
Заповіді — це дзеркало, що допомагає зазирнути дуже глибоко, у власну душу. Це дзеркало не з кімнати жахів чи кімнати сміху. Воно віддзеркалює реальність. Так, її бачити прикро. Ця реальність сувора, гірка, неприємна, вона пригнічує, але не тільки. Вона веде до Спасителя. Вона ніби вихователь для дітей, про що писав апостол Павло: «Тому-то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Гал. 3:24). Це і є покаяння. Дзеркало Божого Закону викриває невигойну гріховну рану людського серця, яке потребує Того, Хто є Джерелом цілющої води, Джерелом очищення, прощення, спасіння і життя.
Нехай милосердний Господь просвітить усіх нас Своєю правдою і дорогою Своїх Заповідей приведе до цього вічного Джерела, вода з якого здатна здолати будь-яку кривду, заподіяну гріхом. Провадьмо на цю дорогу своїх друзів, учнів, дітей, щоб мати відвагу разом з апостолом Павлом сказати: «Та тільки забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил. 3:13–14)!
Тарас Приступа, головний редактор