«Смерть та життя — у владі язика» (Пр. 18:21)
У моєму житті є період, куди я не люблю повертатися навіть подумки. Це такі оспівані всіма шкільні роки…
Можливо, для когось школа й була другим домом, але для мене вона була місцем морального насильства. Щодня, повертаючись додому, я приносила щоденник з хорошими оцінками й душу з поганими. Оцінки в щоденнику ставили вчителі, а зарубинки на серці залишали однокласники. Я не скаржилася батькам на те, що наді мною в школі знущаються, сміються, обзивають, вважала дуже принизливим просити захисту, тому захищалася сама, іноді вдало, іноді, звичайно, ні. Однокласники не били мене, не загрожували — просто обзивали… Я не була дитиною з обмеженими розумовими здібностями, наша сім’я не перебувала на межі бідності (точніше, тоді всі були однаково бідними), не відставала в навчанні, я просто мала зайву вагу.
Зізнаюся відверто, я на собі відчула те, як глибоко можна ранити словами. А душевні рани гояться набагато довше, ніж фізичні, і впливають на все майбутнє життя. Адже справді: «Немає нічого на світі сильнішого… і безсилішого, ніж слова».
Найстрашніша зброя масової дії, якою володіє людство, — це не ядерна й не бактеріологічна. Найстрашніша зброя — це звичайний людський язик. Маленький орган, що загубився в людському тілі, щільно захований за подвійною завісою, може вдарити сильніше від кулака… Не раз із його легкої подачі люди здійснювали самогубство, руйнувалися сім’ї, розпалювалися державні конфлікти. І саме з його допомогою формується суспільство. Зрозуміло, що я говорю зараз про язик не просто як про мускулистий орган у ротовій порожнині, що служить для визначення смаку, пережовування їжі й артикуляції мови… Маю на увазі те, що вимовляє слова, натхненні нашим серцем. Недаремно апостол Яків, брат Ісуса Христа, сказав одного разу: «…та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаємо людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» (Як. 3:8–10). Як ви бачите, язик не такий уже й безгрішний, як може здатися на перший погляд. Я хочу, щоб ми звернули увагу на те, як можуть ненароком кинуті слова, сказані в серцях або не від великого розуму, руйнувати життя людей, і в той же час одягнені добротою й любов’ю окриляти й вести до перемоги. Адже саме слово «Розіпни!» звело Божого Сина на хрест, і саме передсмертні слова Спасителя: «Прости їм, Отче» подарували мільйонам тих, хто увірував, порятунок і життя вічне.
Я знаю, що багатьох із вас глибоко хвилює майбутнє нашої країни. І ці переживання небезпідставні, тому що разом з технічним прогресом у наше суспільство прийшли розпуста й занепад моралі. І як не гірко це визнавати, але за всією видимою релігійністю й модною назвою «Україна — найбільш християнська країна в Європі» наші показники, як і раніше, сумні й неоптимістичні. Очевидно, релігійність не проникає вглиб наших сердець, тому ми продовжуємо займати верхівку хіт-параду в тій же Європі за кількістю розлучень, ВІЛ-інфікованих і суїцидів…
Я хочу сьогодні, з одного боку, надихнути, а з іншого, — попередити вас. Ви сьогодні не просто безпомічні педагоги, безправні громадяни деградуючої держави. Ви — образи Божі, що володієте силою і владою слова. Мудрий Соломон сказав: «Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає» (Пр. 18:21). Сьогодні ви, дорогий читачу, саме та людина, яка може, правильно користуючись даною вам владою, давати життя! Щодня ви можете формувати свідомість десятків майбутніх політиків, бізнесменів, педагогів, менеджерів, водіїв тощо, надихаючи їх бути людьми віри й мужності, гідності й честі, патріотами й захисниками!
Але якщо ви ображаєте, принижуєте, обзиваєте, то ви несете смерть моральну й іноді навіть фізичну. Знаменитий філософ античності Піфагор користувався величезною повагою у своїх учнів. Одного разу один з його учнів викликав роздратування вчителя, і Піфагор сказав йому кілька різких слів. Учень від горя покінчив життя самогубством. Піфагора настільки вразив цей трагічний випадок, що з тих пір він жодного разу не сказав нікому жодного поганого слова. (http://prochtenie.ru/index.php/docs/3968)) Якби ми тільки усвідомлювали, скільки разів усього лише одним своїм різким словом ми розбивали майбутнє людей, штовхаючи їх у яму безвиході й безнадії… Можливо, не без нашої допомоги хтось утратив упевненість у тому, що має хороші здібності, і пішов по шляху наркотиків, алкоголю й грабунку. Коли наступний раз ви захочете на когось гримнути, або сказати щось принизливе чи образливе, згадайте ці слова, сказані Христом: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мт. 12:36–37). Коли чую, як чиновники з екранів телевізорів безсовісно брешуть, обливають один одного брудом, ображають, принижують, — то я розумію, що частково те, ким вони стали, це результат того, ким їх зробили. У мене мурашки біжать по шкірі, коли я чую, як якась мамочка спересердя називає свою дитину психом і виродком. Мені страшно, коли вчителі з легкістю цілком нормальним дітям повторюють, що вони недоумки й ідіоти. Не дивно, що потім нас оточують і нами керують не надто інтелектуальні люди, адже ми їх створили за допомогою свого маленького, на перший погляд, досить м’якого й навіть беззахисного язика, і зовсім не дивно, що чим далі, тим більше наше суспільство набуває потворних рис. Навіть не усвідомлюючи того, ми перебуваємо при владі, і геноцид українського народу — це не явище минулого, це наше сьогодення, що здійснюється не без нашої особистої участі.
Як стати людиною, яка несе життя, а не смерть? Звідки брати сили, щоб не озлоблюватися? Як пояснити дітям, що багато болю вони завдають один одному словами?.. Як у будь-якої ріки є джерело, так і язик наш має натхненника. Він живе всередині нас. І наші слова — це прояв нашої суті. Христос сказав: «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лк. 6:45). Язик — це рупор серця. І тому якщо ваш язик злий, то причина не в тих, хто вас оточує, а в тому, що вас наповнює. Тільки наповнене вірою, надією, любов’ю, добротою серце може допомогти іншим знайти віру, надію й любов! Не може порожній колодязь угамувати спрагу, не може погасла свічка розсіювати темряву. Так і людина, що не має в серці Бога, не здатна творити добро навіть язиком. Як би ми не намагалися жити без Бога, ми без Нього не можемо… Добре сказав Ієромонах Роман:
Без Бога нація — юрба,
Об’єднана тяжким пороком,
Або сліпа, або дурна,
Або, що ще страшніш, — жорстока.
І хай на трон зійде будь-хто,
І наче заяснить дорога,
Юрбою лишиться народ,
Поки не звернеться до Бога!
Зазирніть у своє серце. Чим воно наповнене? Те, що ви говорите, допоможе вам довідатися про сутність вашого серця. Можливо, сьогодні вам потрібно терміново йти до Джерела Любові — Бога, щоб перестати нести смерть у свою сім’ю, на свою роботу, в суспільство. У вас є право вибирати, яким знаряддям стане ваш язик — знаряддям добра чи знаряддям зла! Саме ви маєте право сьогодні давати життя або смерть, окриляти або позбавляти надії, кривдити або захищати, будувати або руйнувати… Що виберете ви?
Коли визначитеся з вибором, згадайте ще раз слова Божого Сина: «…зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» …
Наталія Дубовик
Переклад з російської
Вікторії Ригуліч