Купив Дурень на базарі Правду. Вдало купив, нічого не скажеш. Дав за неї три дурних питання, та ще два стусани решти отримав — і пішов.
Але легко сказати — пішов! Із Правдою ходити — не так-то просто. Хто пробував, той знає. Велика вона, Правда, важка. Поїхати на ній — не поїдеш, а на собі нести — чи далеко занесеш?
Тягне Дурень свою Правду, мучиться. А кинути шкода. Зрештою, за неї ж заплачено. Добрався додому ледве живий.
— Ти де, Дурню, пропадав? — накинулася на нього дружина.
Пояснив їй Дурень усе, як є, тільки одного пояснити не зміг: для чого вона, ця Правда, як нею користуватися.
Лежить Правда серед вулиці, ні в які ворота не лізе, а Дурень із дружиною радяться — як з нею бути, як її пристосувати в господарстві.
Крутили й так і сяк, нічого не придумали. Навіть поставити Правду і то ніде. Що робитимеш — нікуди Правду діти!
— Іди, — говорить дружина Дурневі, — продай свою Правду. Багато не проси — скільки дадуть, стільки й добре. Однаково користі від неї ніякої.
Потягся Дурень на базар. Став на видному місці, гукає:
— Правда! Правда! Кому Правду — налітай!
Але ніхто на нього не налітає.
— Агов, народе! — волає Дурень. — Бери Правду — дешево віддам!
— Так ні, — відповідає народ. — Нам твоя Правда ні до чого. У нас своя Правда, не куплена.
Але от до Дурня один Торгаш підійшов. Покрутився біля Правди, запитує:
— Що, хлопче, Правду продаєш? А чи багато просиш?
— Небагато, зовсім небагато, — зрадів Дурень. — Віддам за спасибі.
— За спасибі? — став прикидати Торгаш. — Ні, це для мене дорогувато.
Але тут приспів ще один Торгаш і теж став прицінюватися.
Примірялися вони, примірялися й вирішили купити одну Правду на двох. На тім і зійшлися.
Розрізали Правду на дві частини. Вийшли дві напівправди, кожна й легша, і зручніша, ніж ціла була. Такі напівправди — просто чудо.
Ідуть торгаші базаром, усі їм заздрять. А потім й інші торгаші, за їхнім прикладом, почали собі напівправди майструвати.
Ріжуть торгаші правду, напівправдою запасаються.
Тепер їм набагато легше розмовляти між собою.
Там, де треба було б сказати: «Ви негідник!», можна сказати: «У вас важкий характер». Нахабу можна назвати пустуном, ошуканця — фантазером.
І навіть нашого Дурня тепер ніхто дурнем не назве.
Про дурня скажуть: «Людина, що по-своєму мислить».
От як ріжуть Правду!
Фелікс Кривин