Почуття вдячності
Тані слід бути вдячною за те, що залишилася живою, але почуття вдячності їй майже не знайоме. Відтоді, як у автомобільній аварії їй пошкоджено стегно, вона цілими днями скаржиться.
Спочатку лікарі, медсестри, друзі, не кажучи вже про рідних, були з Танею дуже терпеливими. Вони знали, як їй боляче. Але тепер, коли їй помітно краще, всі хотіли б, щоб і настрій у дівчини покращився. Однак хто б не зупинився біля Тетянчиного ліжка, бажаючи поговорити з нею, розважити її, вона відповідає різко або непривітно, і скарги ллються одна за одною — на біль, на ці безкінечні сеанси фізіотерапії, і на те, що вона в лікарні, як у тюрмі. Все менше людей відвідують Тетянку, і на це вона теж, безперечно, скаржиться.
Запитання для роздумів та обговорення:
1. За що Тетянці слід бути вдячною?
2. Як ви думаєте, чому дівчинка неввічлива з усіма?
3. Чим і як могли б відвідувачі змінити Тетянчин настрій? Поясніть вашу відповідь.
Відповідь із позиції християнської етики: виховуйте в собі почуття вдячності
У кожної людини бувають тяжкі часи, коли хвороба чи горе роблять її нечутливою до добра й уваги з боку оточуючих. Проте є люди, які ніколи й ні за що не відчувають вдячності. Можливо, вони настільки охоплені бажанням одержати те, чого в них нема, що неспроможні оцінити те добре, яким уже володіють. А, може, одна з причин людської невдячності в тому, що декому здається, ніби все, що вони мають, досягнуто їхніми силами. Однак християни вчать: люди повинні бути вдячними за все, тому що все, що у них є, — дар Божий. Отож, не лише новий автомобіль, а й тарілку супу слід приймати з вдячністю.
Часто людина не усвідомлює, наскільки вона безпорадна, поки не занедужає або якось не постраждає. Захворівши, деякі люди засмучуються або сердяться, в першу чергу, через почуття безпорадності, яке їх охоплює. Але є й інші люди, котрі в стражданнях починають думати про Бога й звертаються до Нього. Усвідомлюючи, що це Бог діє в їхньому житті, вони зазвичай відчувають вдячність Йому, навіть у стражданнях.
В Євангелії від Марка, 1:40–45, ми читаємо про чоловіка, який тяжко страждав. Він був прокажений. І біда його була не тільки в жахливій хворобі, але й у тому, що за законом ізраїльського суспільства хворих на проказу ізолювали від усіх людей. Він не міг жити зі своєю сім’єю, а жив за межами міста з такими ж, як він, хворими. І ось одного разу цей прокажений прийшов до Ісуса Христа. Ісуса не відштовхнула його потворність. Він не відійшов від прокаженого, а доторкнувся до нього й зцілив його. Зцілений від прокази чоловік у безмежній радості своїй став усім навколо розповідати про Ісуса. Ми не знаємо, чи багатий то був чоловік, чи бідний? Яке це має значення, коли ти хворий на проказу! Та ми знаємо, що він був безмежно вдячний Христові за зцілення. І якщо ми серйозно замислимося над цим, то й у своєму житті знайдемо багато такого, за що слід бути вдячним.
1. За що ви відчуваєте вдячність?
2. З яким почуттям приймаєте ви вдячність за зроблену вами добру справу?
Готовність довіряти
У Григорія певний час був друг Михайло; їх поєднували схожі смаки, спільні інтереси, почуття взаємної довіри. Григорію легше давалася математика, і він із задоволенням допомагав Мишкові, коли в того виникали труднощі, — адже це був його справжній друг.
Але якось Гриць виявив, що Михайло розповідає іншим хлопцям те, про що він поділився лише з ним. Потім Григорій випадково почув, як Мишко говорив хлопцеві з їхнього класу, що дружить із Грицем тільки тому, що той допомагає йому з математики. Це поклало кінець їхній дружбі. Відтоді Григорій поклявся собі: ніколи нікому не довіряти.
Час іде, а він навіть не намагається подружитися з кимось із хлопців. Дома він сидить у своєму кутку й читає або слухає радіо. Він почувається зовсім самотнім.
Підлітки з Грицевої школи вирішили організувати математичний гурток. Якось, зупинивши Гриця в коридорі, вони запропонували йому записатися в цей гурток. «Хочете мій мозок використати?» — похмуро кинув їм Григорій і пішов своєю дорогою.
Запитання для роздумів та обговорення:
1. Чи були в Григорія підстави зробитися таким недовірливим?
2. Чи з вами коли-небудь хтось так обійшовся, як Михайло з Григорієм? Як ви на це реагували?
3. Чи думаєте ви, що Григорій із часом може стати не таким недовірливим? Що для цього має відбутися в його житті?
Відповідь із позиції християнської етики: довіряйте людям
Майже кожному доводиться переживати у своєму житті розчарування. Це завжди боляче. Було б нерозумно довіряти всім підряд. Але правда й те, що якщо ми станемо підозрювати всіх і кожного, то нашому життю не позаздриш. Так, довіра людям — це певний ризик, однак іти на цей ризик необхідно заради того, щоб самим не втратити людської подоби.
Християнство вчить, що люди повинні довіряти одне одному, та ще воно вчить, що не слід бути легковірним — це неприємно Богові. Наївно було б думати, що довіри заслуговує кожна людина. Що ж стосується абсолютної довіри, то її заслуговує лише одна Особа у світі — Господь Бог. Усвідомивши, що Бог ніколи не залишить її в біді, людина може ризикнути, довіритися людям, розуміючи, що від розчарування вона при цьому не застрахована.
Нам є чого навчитися стосовно довіри на прикладі земного життя Ісуса Христа. Згадаймо, як часто люди не розуміли, з яких мотивів діяв Ісус. Він робив дивовижні діла, проте ті, хто їх бачив, як і раніше, не наважувалися довіритися Йому, визнати Його за Спасителя, обіцяного Богом. Фарисеям (учителям закону) все привиджувалося в Ісусі щось підозріле, щось «не те». Урешті-решт сказав же Він паралізованому, якого зцілив, що йому прощаються гріхи (ми читаємо про це в Мк. 2:1–12). А простити людині гріхи може тільки Бог, розмірковували фарисеї. Не бажаючи визнати в Ісусі Бога, вони продовжували Його підозрювати. Хоча були й такі люди, які славили Бога за Ісусові діла (Мк. 2:12).
Найбільшою довірою користувалися в Христа дванадцять учнів, котрих Він покликав для виконання особливої справи. Він наблизив їх до Себе, навчав їх, і вони були Його представниками (Мк. 3:13–19). Але один із цих дванадцяти зрадив Ісуса. Одинадцять же розбіглись, як тільки Учителя схопили. Юда, що видав Його, повісився. Ісус же не позбавив Своєї довіри тих одинадцятьох, які покинули Його в смертну годину. Коли Ісус воскрес із мертвих, Він знову зібрав їх усіх разом і послав проповідувати Євангелію всьому світові.
Бог закликає людей довіритися Йому. Ця довіра Небесному Батькові дозволяє людям з довірою ставитися й до оточуючих.
1. Чому нам не слід довіряти всім і кожному, а виявляти в цьому питанні певну обачність?
2. Ви недовірлива людина? Коли так, що потрібно для того, аби ви стали більш довірливим?
Надійність
Мало хто любить Івана. Сам він думає, що розумнішого за нього нема у світі. Він завжди знає, як одержати бажане. На жаль, для цього він не зупиниться ні перед чим: збрехати, обдурити, украсти. Іван — лицемір. Якщо він хоче чогось добитися від вас, то прикинеться вашим найкращим другом. Але ви ніколи не знаєте, що він говоритиме у вас за спиною. Наприклад, одного разу він за щось розізлився на Михайлика. І наговорив Денису, найкращому Михайликовому другу, ніби той розпускає про нього плітки. А коли Михайло став виправдовуватися перед Денисом у тому, чого не робив, то Іван, який був при цьому, відверто сміявся. А то раз на контрольній з історії Іванко списав відповіді в Марійки. Коли ж учитель зауважив у класі, що деякі відповіді в роботах Марії та Івана однакові, хлопець, недовго думаючи, звинуватив Марійку в тому, що це вона в нього списала. Не дивно, що вже ніхто не вірить жодному Іванковому слову.
Запитання для роздумів та обговорення:
1. Чому Іванка не люблять?
2. Яким чином, обдурюючи інших, хлопець шкодить самому собі?
3. Чому важливо бути надійною, порядною людиною?
Відповідь із позиції християнської етики: поводьтеся гідно
Є лише один спосіб бути гідною людиною в очах оточуючих — це бути вірним своєму слову й відповідати за свої слова. Завоювавши ж добру репутацію, треба постійно бути напоготові, щоб зберегти її.
Ісус учив Своїх послідовників завжди говорити правду й виконувати Божі заповіді (Мк. 10:19). У Нагірній проповіді Він говорив, що з іншими нам слід поводитися так, як би ми хотіли, щоб поводилися з нами.
Високою ціною Закхей придбав репутацію гідної людини в очах тогочасного світу. Він був збирачем податків, ненависним у людських очах. Його історію читаємо на сторінках Євангелія. Не тільки податки збирав Закхей зі своїх співгромадян для римлян, але, очевидно, й обраховував платників податків. Та одного разу Закхей зустрів Ісуса Христа і став іншою людиною. Проте хто б повірив йому, що він насправді став іншим? І тоді Закхей дав слово, що половину свого маєтку роздасть бідним, а тим, кого обрахував, віддасть украдене в них учетверо. І слова свого він дотримав, довівши на ділі, що перестав бути колишнім Закхеєм.
Ісус Христос був людиною слова. Він не побоявся сказати правду перед лицем смерті. Коли на судилищі первосвященик спитав Його: «Чи Ти Христос, Син Божий?» — Ісус легко міг би ухилитися від відповіді на це запитання; адже Він знав, що коли відповість «так», то Його розіпнуть за те, що називав Себе Богом. І все-таки Він сказав: «Я» (див. Мк. 14:61–62).
Не завжди легко сказати правду або втриматися від спокуси обдурити чи вкрасти. Але єдиний спосіб стати й залишатися гідною людиною — це бути чесним увесь час, усе життя. Нікому з нас це не під силу. Та Бог готовий допомогти нам змінитися, стати іншими людьми, як допоміг Він Закхею.
1. Чи є така людина, якій ви повністю довіряли б? Чому для вас важливо довіряти цій людині?
2. Як ви поводитеся з людьми, яким не довіряєте? А що відчуваєте ви, розуміючи, що не довіряють вам?
Почуття відповідальності
Мама попросила Миколку сходити до хлібного магазину негайно, поки там мало людей. Але хлопчик по дорозі зупинився пограти у м’яча з друзями. А коли дістався до магазину, там уже вишикувалася довга черга. Підійшов Миколка до каси, і тут виявилося, що у нього не вистачає грошей: мабуть, кілька монет випало з кишені, поки він грав у м’яча.
Іншого разу Микола готувався до контрольної з математики. Та при цьому він думав про те, як би швидше побігти на вулицю, тому й не перевірив ретельно домашнє завдання. «Ніби правильно розв’язав задачі й приклади», — подумав він. Наступного дня виявилося, що до контрольної роботи хлопець, по суті, не підготувався.
Батьки та вчителі ввесь час нагадують Миколі, що треба серйозніше ставився до домашніх завдань і доручень, а він, як і раніше, безтурботний. Одержати б п’ятірку, і з нього досить!
Запитання для роздумів та обговорення:
1. Як би ви назвали ставлення Миколи до своїх обов’язків?
2. Що може статися з Миколою в майбутньому, якщо він залишиться таким безвідповідальним?
Відповідь із позиції християнської етики: почуття відповідальності необхідне
Результат будь-якої роботи залежить від ставлення до неї її виконавця. Людина середніх здібностей, яка, однак, наполегливо працює і відповідально ставиться до справи, досягає більшого, ніж людина талановита, але ледача й безвідповідальна.
Із того, як ретельно виконує людина доручену їй справу, випливає, що вона про цю справу думає, як її оцінює, а також те, як ставиться виконавець до людей, котрі доручили йому цю справу.
Проте відповідальність покладається на людей не лише роботодавцями, а й у кожному окремому випадку — Самим Богом. І відповідальність людини перед Богом полягає в тому, щоб робити свою справу якнайкраще. Якщо людина виявилася вірною в малому, Бог удостоїть її більшого.
Коли Ісусові було 12 років, батьки взяли Його з собою до Єрусалима. По дорозі додому вони помітили, що хлопчика нема серед людей, які йшли разом із ними. Повернувшись до міста, вони знайшли Ісуса у храмі, де Він бесідував з учителями про Священне Писання. На слова матері, що вони хвилювалися за Нього, Ісус відповів: «Хіба ви не знали, що я повинен бути в домі Отця Мого?» Він усвідомлював, що посланий Богом, що на Нього покладена особлива відповідальність.
Це почуття відповідальності було настільки сильним в Ісусі, що дало Йому сили пройти через приниження арешту і прийняти мученицьку смерть. А потім Він воскрес із мертвих і перш, ніж вознестись на небо, поклав велику відповідальність на Своїх послідовників — нести звістку про Нього людям по всьому світі.
Якщо ви розвинете в собі почуття відповідальності, ваше життя стане багатшим. Якщо ви віддані своїй справі, то не відступайте від неї, що б не говорили про вас оточуючі.
1. Що ви відчуваєте, коли виконуєте якусь роботу абияк?
2. Чи ви думаєте, що почуття відповідальності потрібне тільки дорослим? Обґрунтуйте свою відповідь.
© 1993 by David C. Cook Foundation
Cook Communications Ministries,
4050 Lee Vance View, Colorado Springs,
Colorado 80918 U.S.A.