Ще одну весну Господь подарував для людства, і ми маємо ще одну нагоду всім серцем вклонитися Величному Творцю, прославивши Його в захопленні від краси Божого творіння та мудрості Його величного творчого задуму. Щороку навесні ми з насолодою спостерігаємо, як оживає природа, невимушено й ненав’язливо готуючи нас до найбільшого в історії людства свята — Христового Воскресіння. Ні, смерть — не кінець! Про це щовесни промовляє природа, про це проголошує Христове воскресіння, про це нагадує кожна зернина, що помирає в землі, щоб незабаром перед нашим поглядом забуяти новим життям.
Тож вітаючи наших читачів словами «Христос Воскрес!», хочу нагадати, що на темному тлі щоденних негараздів, людського горя й відчаю, виблискує вічна надія життя, породженого смертю Христа.
Цього величного й вічного Христового життя щоденно потребують людські душі, поневолені й знівечені численними гріхами настільки, що в Божому Слові цей стан названо смертю. Так визначив Творець. Ми часто бачимо самі себе запеклими, жорстокими, зрадливими, безсоромними й дуже наполегливими в цьому, а для Бога це смерть. Наскільки ж вражаюче протилежні наше і Боже бачення людського життя! Наскільки по-різному оцінюємо реальність ми і Бог? Звідки ж таке протиріччя? Невже так було задумано Богом?
Зовсім ні. Це людський гріх спотворив так наше життя. Це ми самі захотіли бути богами, забувши про Бога і Його славу, порушивши першу заповідь, яка наказує любити Того, Хто є нашим Творцем, Хто в любові створив нас, людей, щедро наділивши Своїми благословеннями, Своєю присутністю й божественним піклуванням. Так і почалася смерть. Відтоді, як ми зійшли з Божої дороги й пустилися на свої шляхи, ми ненавидимо, зраджуємо й убиваємо. Це ми самі дали собі таке право, забувши й про другу заповідь, адже ж ми — боги, готові переступити через усіх, по-рабськи поклоняючись собі й своїм власним бажанням.
Запрошуючи вас, шановний читачу, на сторінки нового випуску часопису «Слово вчителю», пропонуємо заглибитись у значення та сенс до болю знайомих для всіх християн заповідей «не вбивай» і «не чини перелюбу». Здавалося б, усе зрозуміло й просто. Нічого складного й таємничого. Чому ж навколо стільки горя, сліз, відчаю? Чому?! Так діє смерть! Смерть, яка оповила людський розум, волю і почуття, усе людське серце, усю душу. Щоб перемогти цю смерть, помер і воскрес Христос. Це Він зробив, щоб перемогти гріх у серцях тих, до кого прийшов, чиє життя осяяв воскресінням. З Його приходом ми не зазіхаємо на чиєсь життя, а прагнемо привести людей до життя, яким є Сам Христос, не зраджуємо, а любимо, бо й самі Ним улюблені. Він — єдине джерело вічної любові, яка відрізняється не пристрастю, а вірністю, посвятою, самопожертвою.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Тарас Приступа, головний редактор