автор Наталія Раєвська, учитель біології Дунаєвецької ЗОШ I-III ст. № 2 Хмельницької обл.
Мета
Освітня: пояснити, що внутрішній світ людини важливіший, ніж її фізичний і матеріальний стан; розкрити поняття «шанування»; показати біблійний погляд на стосунки поколінь та ставлення до старших.
Виховна: виховувати милосердя та любов до ближніх; звернути увагу на проблеми людей похилого віку, їхні потреби; викликати бажання підтримувати самотніх людей похилого віку та більш уважно ставитися до стареньких родичів.
Розвиваюча: розвивати інтерес до вивчення Біблії, вміння аналізувати ситуації з біблійного погляду.
Наочність: фотографії, на яких зображено літніх людей, дітей із батьками, бабусями та дідусями.
Біблійна основа: 2 Кор. 4:16; Йов. 12:12; Ів. 19:25–27; Повт. Зак. 27:16; 1 Сам. 22:3; 1 Цар. 19:20; Пр. 30:17.
Ключові вірші: «Шануй свого батька й матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12);
«Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого. Я — Господь» (Лев. 19:32).
Міжпредметні зв’язки: зарубіжна література.
Література до уроку:
1. Біблія.
2. Роман Соловій П’ята заповідь — Вірую. — № 12. — 2007.
3. Ферреро Б. Спів польового цвіркуна: Короткі історії для душі. — Львів: Свічадо, 2007. — 88 с.
4. Ферреро Б. Троянда також важлива: Короткі історії для душі. — Львів: Свічадо, 2007. — 72 с.
Хід уроку
І. Організаційний етап
1. Християнське вітання
Учитель: Слава Ісусу Христу!
Діти: Слава навіки!
2. Налагодження контакту з дітьми
Сьогодні прекрасний осінній день. За що ми любимо осінь? (Відповіді дітей.) Так, саме осінь багата на плоди. Хоча природа восени никне й марніє, але людина збирає в цю пору дари землі. А яку пору людського життя нагадує нам осінь? (Відповіді дітей.) Так, у старості людина збирає плоди свого прожитого життя: радіє зібраному врожаю або впадає у відчай від марних зусиль та згаяного часу. Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ.
3. Повідомлення теми та мети уроку
Сьогодні ми поговоримо про літніх людей, про ставлення до батьків, дідусів, бабусь, людей похилого віку.
4. Молитва
Господи, слава Тобі хай лине повік-віків. Дякуємо Тобі за можливість роздумувати над Словом Твоїм на уроці. Благослови цей урок, нехай Твої Слова торкнуться кожного серця у цьому класі. Дякуємо Тобі. Амінь.
ІІ. Актуалізація знань
Що таке старість? Чи завжди вона зігріта турботою? Як почуваються старенькі, які живуть поряд з нами? Старість — не тільки фізичний стан тіла. Старість — це мудрість, духовний досвід, розуміння, щедрість.
Пригадаймо, що написано в Біблії про ставлення до старших. (Учні називають п’яту Божу заповідь). Правила моралі вимагають поваги до батьків та старших людей, а Слово Боже наполягає на шануванні батьків.
ІІІ. Виклад нового матеріалу
Апостол Павло уже в похилому віці пише до коринтян: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день у день відновляється внутрішній» (2 Кор. 4:16). Звичайно, старість обмежує людину в її фізичних можливостях, але відомо багато прикладів з історії, коли люди вже в дуже похилому віці були діяльні й вражали своєю працездатністю та духовними силами.
Ґете в 75 років говорив, що в його душі весна; він дожив до 83 років і написав «Фауста», коли йому виповнилося 80.
Дж. Верді створив свою «Аве Марія» у віці 85 років.
Мікеланджело закінчив скульптурні прикраси храму св. Петра в Римі після 80 років, а найвеличнішу скульптурну композицію «Оплакування Христа» у віці 98 років (!).
Таких прикладів багато і в Святому Письмі: Мойсей відгукнувся на Божий заклик у віці 80 років і до глибокої старості (120 років) вів ізраїльський народ у землю обітовану. Авраам, Давид…
Пригадуючи слова апостола Павла, ще раз переконуємося, що внутрішній світ людини важливіший, ніж його фізичний стан чи матеріальне становище.
Яким має бути ставлення до старших? «Шануй свого батька й матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
Люди шанують видатних вождів, геніїв науки, духовних керманичів. А Бог дав людині заповідь шанувати батьків, які завжди готові до самопожертви заради своїх дітей. Можна було б чекати, що Бог скаже про необхідність покори батькові та матері. Але в самій лише покорі не може бути любові й радості, заради яких дані заповіді. Покорятися можна формально, а для шанування потрібна любов. Слово «шануй» має на увазі й опіку, що дуже важливо. Адже, на жаль, чим старшою стає людина, тим менша її значимість у суспільстві. Бути старим сьогодні погано. Люди похилого віку нікому не потрібні.
У сучасному світі турботу про старість часто бере на себе держава (пенсії, будинки престарілих, медичні заклади). Таким чином, заповідь про шанування, що має на увазі турботу про батьків, сьогодні переосмислюється.
У Біблії описані приклади, які варто згадати сьогодні.
Йосип шанував свого батька, ніжно любив і піклувався про нього аж до самої смерті.
Давид, утікаючи від Саула, не забув про батьків: «І пішов Давид до Моавської Міцпи та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій і мати моя, і будуть з вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог» (1 Сам. 22:3).
Пророк Єлисей також шанував свого батька. Перш ніж піти за пророком Іллею, він попросив його: «Нехай поцілую я батька свого та свою матір» (1 Цар. 19:20).
Найбільшим прикладом має бути для нас Ісус Христос, який навіть розп’ятий на хресті опікується Своєю матір’ю (Ів. 19:25–27). Він доручає турбуватися про Свою матір Своєму улюбленому учневі Івану. Навіть терплячи страшні муки, Ісус не забуває про Свою матір, піклується про неї.
У Писанні є також приклади поганого ставлення дітей до батьків.
Пригадаймо біблійну історію про те, як праведний Ной, випивши вина, заснув роздягнений. Його син Хам, побачивши це, не захистив батька від приниження, натомість пішов і розказав про те, що трапилося, братам. Ті ж пішли й прикрили батька.
Обіцяючи довголіття і успіх за пошану батьків, Писання водночас суворо застерігає про небезпеку зневажливого та легковажного ставлення до батька й матері: «Проклятий той, хто легковажить свого батька й свою матір!» (Повт. Зак. 27:16); «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають круки поточні!» (Пр. 30:17); «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого. Я — Господь!» (Лев. 19:32). Саме так записано в Писанні про ставлення до стариків, і не лише до рідних по крові.
ІV. Закріплення знань, виховання характеру
Давайте прочитаємо оповідання Б. Ферерро «Троянда також важлива».
Троянда також важлива
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
Обговорення:
— Чого потребують від нас люди похилого віку?
— Турботи, уваги, часу, любові…
Оповідання «Шляхетне дерево» Шела Зільверштайна зі збірки Бруно Ферерро «Спів польового цвіркуна» можна прочитати в ролях.
Шляхетне дерево
Росло колись дерево. Воно дуже любило маленьку дитину. Дитина щодня приходила до дерева. Вона збирала його листя, сплітала їх у віночки, а потім бавилася у лісового царя. Дитина видряпувалася по його стовбурі і гойдалася на гілках. Їла плоди з дерева, а потім бавилася з ним у хованки.
Коли дитина бувала стомлена, вона нерідко засинала у тіні дерева, а листя співало їй колискову.
Дитина любила дерево всім своїм маленьким серцем.
I дерево було щасливе.
Але час спливав, а дитина підростала. I тепер, коли дитина була вже велика, дерево часто відчувало самотність.
Якогось дня дитина прийшла відвідати дерево, а воно попросило:
— Підійди до мене, моя дитино, вилізь на стовбур і зроби собі гойдалку з мого гілляччя. Їж мої плоди, забавляйся у моєму затінку і будь щаслива.
— Я вже завелика, аби лазити по деревах і бавитися, — відповіла дитина. — Хочу мати гроші. Чи можеш мені їх дати?
— Мені так прикро, — мовило дерево. — Я не маю грошей. Маю лишень листя і плоди. Збери ж мої плоди і продай їх у місті. Так отримаєш гроші і будеш щаслива.
Дитина вилізла на дерево, позривала всі до одного плоди і пішла геть.
Дерево було щасливе.
Проте дитина довго-довго не поверталася… I дереву ставало щораз сумніше.
Якогось дня дитина повернулася. Дерево затремтіло від радості і сказало:
— Підійди сюди, моя дитино, вилізь на мене, зроби собі гойдалку з мого гілляччя і будь щаслива.
— Я дуже зайнята і не маю часу здиратися по деревах, — відказала дитина. — Хочу мати дім, який би мене охороняв. Хочу мати сім’ю і дітей, отже, маю потребу і в житлі. Чи можеш дати мені дім?
— Я не маю дому, — промовило дерево. — Моїм домом є ліс. Але ти можеш пообтинати мої гілки і збудувати собі з них дім. I тоді будеш щаслива.
Дитина пообтинала геть усі гілки й забрала їх зі собою, аби збудувати собі дім. А дерево було щасливе.
Довгий час дитина не навідувалася. Коли знову з’явилася, дерево було сповнене щастя і ледве могло говорити.
— Підійди ближче, моя дитино, — прошепотіло воно. — Підійди і побався.
— Я вже надто стара і надто сумна, аби бавитися, — сказала дитина. — Хочу мати човна, аби втекти звідси світ за очі. Чи можеш дати мені човна?
— Зрубай мій стовбур і зроби собі з нього човна, — мовило дерево. — Зможеш відплисти звідси і бути щасливою.
Дитина негайно стяла стовбур і витесала собі з нього човна, аби на ньому втекти. Дерево було щасливе,.. але не зовсім.
Минуло багато часу, поки дитина знову повернулася.
— Мені так шкода, моя дитино, — вимовило дерево, — але я більше нічого не можу тобі дати… У мене більше немає плодів.
— Мої зуби застарі, аби їсти плоди, — сказала дитина.
— Не маю вже й гілляччя, — зітхнуло дерево, — не можеш погойдатися на ньому.
— Я занадто стара, аби гойдатися на гілляччі, — відповіла дитина.
— Не маю і стовбура, — проказало дерево, — не можеш уже вилазити по ньому.
— Я занадто змучена, аби спинатися по деревах, — відказала дитина.
— Турбуюся, — зітхнуло дерево, — бо хочу тобі щось дати, але не маю що. Зараз я лишень стара колода. Мені так прикро…
— Тепер мені треба дуже мало, — відповіла дитина. — Я потребую лише спокійного пристановища, аби сісти і відпочити. Відчуваю-бо таку втому…
— Якщо так, — сказало дерево, випроставшись, наскільки це було можливо, — то стара колода саме те, що треба. Можеш сісти на ній і спочити. Підійди ближче, моя дитино, сядь собі і спочинь.
Дитина так і зробила.
А дерево було безмежно щасливе.
Нині ввечері сядь у якомусь спокійному куточку і допоможи своєму серцю подякувати всім «деревам» твого життя.
Та не всі люди похилого віку можуть розраховувати на підтримку дітей та близьких. Часом вони залишаються один на один із своїми проблемами. А іноді, розчавлені буденними турботами, цілком втрачають віру в себе та в людей. Хто їм має допомогти? Від кого чекати милосердя? Такі люди мають велике випробування. Як реагуємо ми на такі ситуації? Чи залишаємося байдужими до самотності й страждань? Чи намагаємось якось допомогти?
Для злих і добрих світить сонце
Так милосердно, ніжно так.
У кожне дивиться віконце:
Тут — вірні є, там — суєта.
Бог милостивий, терпеливий
І радість, і життя дає.
Для злих і добрих — хлібні ниви,
Для всіх веселонька встає.
То ж треба, друзі, Господеві
Нам щиро дякувать за це,
Тож треба в кожнім, в кожнім дневі,
Господнє бачити лице.
Допомогти старим і хворим,
Не шкодувати теплих слів.
Добро робити злим і добрим,
Так, як Христос колись робив.
V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Написати твір-роздум на тему: «Хто є «деревами» мого життя?»