ШАНОБЛИВІСТЬ
У Івана язик як жало. Де б не почув хлопець яке огидне слово, він обов’язково запам’ятає його й пустить у хід у розмові чи під час гри з іншими хлопцями. Та найбільше його задоволення — критикувати речі або людей, якими інші захоплюються.
Якщо молодший брат хвалить когось із спортсменів, Іван відразу знайде спосіб висміяти цього атлета. Коли хтось із захопленням говоритиме про того чи іншого історичного діяча, Іван починає доводити, що в історії той залишив про себе недобру славу. Якщо він бачить, що хтось милується іграшкою чи радіє книзі, то висміє іграшку, книгу або й постарається зламати, зіпсувати дорогу для когось річ. Коли Іван чує, що хтось із благоговінням згадує місце історичних подій, сімейну традицію чи навіть церкву, він і тут не обійдеться без бруду. Сам він нічим не захоплюється, нічого не цінує.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Чим або ким ви по-справжньому захоплюєтесь? Чому?
2. Що б ви відчули, якби хтось намагався висміяти предмет вашого захоплення?
3. Зрозуміло, що Іванова поведінка викликає неприязне ставлення до хлопця з боку багатьох людей. Чому ж він не змінює своєї поведінки? Як ви думаєте?
Відповідь із позиції християнської етики: ставтеся до людей з пошаною
Кожна людина по-своєму неповторна. Речі, предмети та явища теж не схожі між собою — формою, розмірами, кольором тощо. Час від часу ми стикаємося з кимось або чимось — людиною, річчю, явищем, — наділеним такими (в тому чи іншому розумінні) якостями переваги, що нас охоплюють почуття благоговіння, шанобливості, здивування. Це може бути дивовижної краси захід сонця, вражаючого вигляду гора, спортивне свято чи проникливий музичний твір. Що б це не було, ми зупиняємося і завмираємо, вражені красою.
Християнське вчення говорить, що це й подібні до цього почуття віддзеркалюють потребу людини бути з Богом. Бог створив нас для того, щоб ми поклонялися Йому, і навіть ті, хто в Бога не вірує, очевидно, мають потребу поклонятися комусь або чомусь. Однак християнство застерігає, що у Всесвіті існує лише одна Особистість, гідна поклоніння. Ця Особистість — Бог.
Незважаючи на те, що потреба поклоніння є вродженою, деякі люди не хочуть схилити голови ні перед ким, ні перед чим. Чому? Бо вони занадто горді. Вони не допускають думки, що існує щось (або хтось), гідне їхнього шанобливого ставлення.
У 15 розділі Євангелія від Марка ми бачимо обидва типи людей. У цьому уривку описана сцена розп’яття Ісу¬са Христа. Христа несправедливо звинуватили і прирекли на страту як злочинця. У віршах 29–32 ми читаємо про те, як люди глузували з розп’ятого на хресті Ісуса. Можливо, найбільше знущалися релігійні вожді народу. Але ось у вірші 39 сказано, що римський сотник, який наглядав за стратою, вигукнув: «Чоловік Цей був справді Син Божий!»
І сотник, і ті, що знущалися над Христом, бачили перед собою одну й ту ж саму людину. Вони були свідками тих же самих подій. Звідки ж така різниця? Річ у тім, що люди, які зневажали Ісуса, були сповнені бажання показати свою перевагу над Ним; пиха настільки засліпила їх, що від них було закрито, Ким Ісус був насправді. А сотник, уважно спостерігаючи за тим, як помирав Ісус, зрозумів, що перед ним — Людина, Котра заслуговує найбільшої пошани.
1. Чи доводилося вам захоплюватися кимось, а потім переконуватися, що ця людина не варта вашого захоплення? Що ви тоді відчували?
2. Хтось може сказати: «Байдуже, чим ви захоплюєтесь, аби ви тільки цим захоплювалися». Чи ви згодні з такою думкою? Чому?
ЗДАТНІСТЬ ДО САМОДИСЦИПЛІНИ
Олексій запитує себе, чи міг би він бути таким, як його брат Антон. Усі навколо тільки й говорять про успіхи Антона. Він дуже добре навчається, він спортивна гордість школи — переможець у змаганнях з бігу.
Треба сказати, що розумові здібності та спортивні дані в Олексія не гірші, ніж у Антона. Проте є між братами відмінність. Антон уміє не тільки працювати, а й відмовлятися від усього, що може стати на заваді поставленій меті. Олексій же з готовністю береться за справу, але майже ніколи не доводить її до кінця. Ось, наприклад, кілька років тому вчитель музики сказав батькам Олексія, що в нього, без сумніву, талант. Якщо з хлопцем серйозно працювати, він може стати чудовим піаністом. Олексій тоді зрадів і почав посилено займатися музикою. Та скоро це йому набридло. Є стільки цікавих речей, від яких доведеться відмовитись, якщо день у день по кілька годин займатися музикою!.. І він вирішив закинути гру на піаніно.
Отож, Олексій непогано проводить час із друзями. А його брат тим часом наполегливо працює, і плоди його праці вже видно. Кажуть, що легкоатлетична команда, до складу якої входить Антон, братиме участь у Олімпійських іграх.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Коротко розкажіть, у чому ви вбачаєте проблему Олексія.
2. Поясніть секрет успіхів Антона.
3. Чи думаєте ви, що коли обдарованим людям щось легко дається, то їм нема необхідності наполегливо над цим працювати? Так чи ні? Обґрунтуйте свою відповідь.
4. Чи багато, на вашу думку, досягне Олексій, коли стане дорослим? А як стосовно Антона?
Відповідь із позиції християнської етики: необхідна самодисципліна
Ідея самоконтролю і самопожертви популярністю не користується. Для багатьох людей сама думка про те, що собі потрібно в чомусь відмовити, — нестерпна. А в Євангелії від Марка, 8:34–38, ми читаємо про те, як Ісус намагався донести до свідомості народу якусь парадоксальну істину. Зміст Його слів такий: хто хоче зберегти своє життя, той його втратить, а хто віддасть життя за Ісуса, той збереже його. Тоді ж Він сказав учням і народові: «Коли, хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!»
Кожному спортсменові міжнародного класу думка про самоконтроль і самопожертву, можливо, зрозуміліша, ніж для більшості людей. Бо для досягнення високих результатів у спорті він готовий іти на жертви. Самодисципліна для нього — закон, і тому він не пропускає тренувань навіть при великій спокусі пропустити хоча б одне. Нагорода приходить до нього в день перемоги на змаганнях.
Перебуваючи на землі, Ісус здійснив немало чудес. Збиралися натовпи людей, які хотіли побачити, як Він зцілює хворих і повертає зір сліпим. Задля цього вони долали багатокілометрові відстані. Але коли Ісус починав говорити про необхідність самопожертви й готовність втратити життя заради надбання Його, натовп, який оточував Христа, помітно рідшав. У більшості людей не було бажання відмовитися від чогось, аби піти за Ісусом Христом, навіть якщо ціною цієї відмови вони набули б життя вічне. На жаль, і сьогодні ідея самодисципліни й готовності до жертв приваблює людей не більше, ніж подобалася вона сучасникам Христа, хоч і в наші дні проповідувана Ним істина не втратила своєї цінності.
Так, самодисципліна й готовність до самопожертви можуть означати відмову від багатьох приємних речей тепер. Але подумайте про нагороди, які обіцяють ці якості характеру: значно цінніші й триваліші, ніж ті задоволення.
1. В яких сферах життя нам особливо необхідна самодисципліна?
2. Назвіть щось одне, чого ви хотіли б досягти в майбутньому році.
3. Від чого ви готові відмовитися заради досягнення цієї мети?
МУДРЕ СТАВЛЕННЯ ДО ВСЬОГО, ЩО МИ МАЄМО
Понад усе Данило любить гроші. Йому рідко випадає можливість заробити їх, але коли вже таке трапляється, він готовий працювати в поті чола — тільки б заробити більше. Якось він навіть крав гроші. А раз, коли мати послала його купити хліба, він зумів і частину решти приховати.
Помалу грошей у Данила більшає, але він ні копійки з них не витрачає — ні на себе, ні на інших. Лише складає їх у свою таємну скарбничку й щодня перераховує. Збільшується сума і росте в хлопчика відчуття безпеки. Однак відчуття це фальшиве. Ніякої користі від цих грошей Данилові не буде, як не було б і нікому іншому.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Як ви думаєте: чому Данило так любить гроші?
2. Чому гроші дають хлопцеві відчуття безпеки?
3. Що було б, якби в Даниловій сім’ї кожен ставився до грошей так, як він?
4. Хто частіше буває жадібним — бідний чи багатий? Як ви думаєте? Поясніть свою відповідь.
Відповідь із позиції християнської етики: мудро розпоряджайтесь усім, що маєте
Жадібні люди прагнуть володіти речами й грошима, тому що думають: вони зроблять їх щасливими. Зазвичай ці люди всього бояться і надіються, що гроші забезпечать їм захист від неприємностей, які підстерігають їх. Але скільки для цього потрібно грошей? Ніхто не знає, і тому, ніколи не відчуваючи себе в цілковитій безпеці, жадібна людина продовжує накопичувати гроші. Жадібність може бути проблемою будь-якої людини — і багача, і бідняка. Але християнство пропонує від неї ліки — мудре ставлення до своєї власності.
З давніх часів відома посада розпорядника чужим маєтком чи власністю. Розпоряднику не належить те, чим він розпоряджається. Хтось довірив йому своє майно, за яке він несе відповідальність. Християнство вчить, що справжнім власником усього, що належить кожній людині, є Бог. Це Він доручив людям гроші, і в свій час кожному скаже, що Він думає про те, як вони розпоряджалися цими грошима. Яким чином мудре ставлення до того, що ми маємо, протистоїть жадібності? Повернемося до посади розпорядника. Надійність і безпека його становища не залежить від чужих грошей, розпоряджатися якими йому доручено. Скоріше, розпорядник залежить від ставлення до нього власника цих грошей. Зауважте, завдання розпорядника полягає в тому, щоб не тільки зберігати довірені йому гроші, але й розпоряджатися ними так, щоб прибутки власника зросли. Розпорядник має право, наприклад, звершувати торгові угоди, які можуть бути економічно вигідними багатьом людям. Іншими словами, якщо розпорядник мудро керує дорученими йому грошима, сума їх постійно росте.
У Євангелії від Марка, 10:17–23, ми читаємо про багатого юнака, котрий підійшов до Ісуса, щоб спитати Його, як йому надбати життя вічне. Юнак цей почувався на висоті, бо з дитинства виконав усі відомі тоді релігійні закони. Але Ісус, запропонувавши йому продати свій маєток і роздати гроші бідним, відкрив багатію очі на його недолік. Юнак відійшов від Учителя сумний, коли почув Його відповідь. Чому? Та тому, що, як і наш Данилко, він покладався на своє багатство, думаючи, що воно є запорукою його безпеки і привілейованого становища в суспільстві. А якби він усвідомив, що справжнім власником його багатства є Бог, і що на Нього слід покладатися більше, ніж на гроші, які Він же й дозволив йому мати, то, можливо, пропозиція Христа роздати ці гроші бідним не засмутила б його так.
Мудре ставлення повинно бути не тільки до грошей, а й до всього, що нам даровано Богом: до нашого часу, до наших талантів, енергії та здоров’я.
У Євангелії від Марка, 4:24–25, Ісус Христос тлумачить принцип мудрого ставлення людини до її власності; головна думка цих віршів у тому, що коли ми розумно й на благо використовуємо те, що нам відпущено, Бог довірить нам більше.
1. Про жадібних людей іноді говорять, що «руки в них загребущі». Чи знаєте ви когось із таких людей? Як ви гадаєте, такі люди щасливі? Обґрунтуйте свою відповідь.
2. Подумайте про якісь речі, що вам належать і мають у ваших очах особливу цінність. Коли б ви собі сказали, що вони належать Богові, а не вам, як би змінилося ваше ставлення до них?