Підійшов до батька син,
Хлопченя кирпате.
– Добре, що таке, скажи,
І погане, тату?
В. Маяковський
Класичний приклад пізнання добра й зла описаний у добре відомому нам дитячому вірші В. Маяковського. Чудовий твір, повчальний, високоморальний… Ось тільки питання виникає, а за якими критеріями визначав батько, герой цього твору, що добре і що погано?
Як і раніше, із запитаннями про те, що добре, а що – ні, теперішні діти звертаються до своїх батьків. Шкода тільки, що у відповідь вони чують аж ніяк не поетичні ідеї В. Маяковського, а прозаїчні постулати сучасності. У нинішнього покоління свої проповідники «моралі» – «95 квартал», «Наша Раша», «Камеді клаб» тощо. Мораль нині не та, «те, що було аморально, стало неаморально», – співав на початку 90-х Ігор Тальков; не знаю, що б він заспівав сьогодні… Але чи маємо ми право стверджувати, що нинішня мораль не така правильна, як 30 років тому? Адже все розвивається і прогресує, і моральні й етичні норми батька, описаного у творі Маяковського, просто застаріли?.. І мучить знову нав’язливе запитання, за якими критеріями оцінювати, що добре і що зле? За якими стандартами виводити етику поведінки? На чому будувати свій світогляд?
«Я так думаю» і «я так вважаю» – це два кити, на яких стоїть сучасне суспільство. Біда в тому, що, як казав розважливий Кролик, – «”Я” бувають різні», і тому мораль у кожного своя. «Я», яке виховувалося в інтелігентній сім’ї, вважає, що використання ненормативної лексики неприйнятне в суспільстві. А «Я», яке виросло в простій робітничій сім’ї, навіть не знає, що буває нормативна й ненормативна лексика. І скільки б ви не повторювали такій людині, що куріння шкідливе, і не лише для її здоров’я, їй вас ніколи не зрозуміти, тому що вона дихала цим димом ще в лоні матері і, як їй здається, непогано себе почуває досі. Просто її батьки мали дещо інший погляд на етику й життя, ніж ваші, і для своєї дитини вони сформулювали по-своєму, «що таке добре і що таке погано».
Коли я дивлюся на сучасне суспільство, на нашу політичну й бізнес-еліту, шоу-біз, інтелектуалів, молодь, дітей, то мені ріже слух виразність займенника «Я» і бляклість словосполучення «так думаю». На превеликий жаль, сьогодні створюють моду життя не ті, хто думає, а ті, у кого велике й значиме «Я». Нині для того, щоб стати міністром, директором вузу або школи, «зіркою» телеекрана, не надто важливо, наскільки ти обізнаний у тій чи іншій галузі, а важливо, чий ти родич або з ким ти дружиш. Часто, переглядаючи теленовини, ставлю запитання: ну чому все так, і чим далі, тим гірше?.. Тому, що ми самі стали мірилами того, що добре і що погано. Адже, якщо кожний робитиме те, що йому захочеться, у світі наступить хаос. Яскравий приклад цього – наша країна. І тому при словах: «Україна – правова держава» – гірка посмішка з’являється на наших обличчях. Чому? Чому при наявності законодавства у нашій країні чимраз більше беззаконня? Чому страшно випускати дітей на вулицю навіть удень? Чому, маючи хороших фахівців у галузі медицини, ми продовжуємо вимирати? Чому???
… Іноді корисно подивитися на ситуацію збоку, тому що коли ти є частиною смути, то втрачаєш здатність бачити ясно. Так чи інакше, але дивишся на ситуацію, на людей через призму вітчизняних ЗМІ. І хоча запекло доводиш, що думка сформувалася на підставі незалежних спостережень, все-таки не можеш назвати себе безстороннім. Відоме прислів’я говорить: «Розумний учиться на помилках інших, а нерозумний – на власних». Отож, хочу навести приклад з історії нашого світу, адже «історія – найкращий учитель, у якого найгірші учні» (Індіра Ганді).
То були часи лихоліття для Ізраїлю…
Біблія описує їх так: «Того часу не було царя в Ізраїлі, – кожен робив, що правдиве було в його очах» (Суд. 17:6). У кожного була своя уява про правду і законність, про існування Бога, про справедливість, кожний на свій лад виводив теорему «що таке добре і що таке погано». Читаючи цю книгу, диву даєшся, як низько може людина впасти, міряючи правду своїми мірками. А дорога, що привела народ, який колись шанував Живого Бога, до такого стану, називалася дуже просто: «Я ТАК ДУМАЮ!». Набрид їм Бог зі своїми 10 заповідями, Він, звичайно, ще часом був їм потрібний, коли жити ставало нестерпно, але, як тільки приходило полегшення, люди віддавалися колишнім своїм пристрастям, із ще більшою люттю й ненаситністю чинили зло. Як ви думаєте, кому гірше всього було при цьому? Богові? Сусіднім народам? Відповідь банальна і проста – від безбожного життя ставало гірше тільки самим євреям. Від того, що вони відкинули Законодавця і Його Закон, стало гірше тільки їм самим. Їх оманлива «свобода» призвела до розвалу держави й до смути. Якщо вам цікаво, то ви можете особисто ознайомитися з цим періодом життя єврейського народу в книзі Суддів у Біблії.
Відкинути Бога – це те саме, що пасажирам літака відмовитися від пілота, думаю, що така подорож мало кому сподобається. Насправді люди так і зробили, прийняли у володіння землю і відмовилися від Того, Хто є її Творцем і Управителем. Відвернувшись від Божого Закону, людина відвернулася від Самого Законодавця, цим прирікши себе на загибель. Люди відрубали голову від тулуба, сподіваючись, що без голови жити буде легше. Слово Боже так описує людину, яка захотіла свободи від Бога: «…називаючи себе мудрими, вони потуманіли… А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке» (Рим. 1:22, 28-32).
Намагаючись стати особистістю без Бога, людина втратила людську подобу. І тому, дивлячись на поведінку сучасників, усе частіше звучать епітети: «озвірілі», «здичавілі», «нелюдські»… А що ж ви хотіли?.. Коли місіонери (прошу не плутати загарбників із місіонерами) приходили в дикі племена, то разом із проповіддю Слова Божого до дикунів приходила цивілізація, медицина, люди починали носити одяг, навчатися. Але погляньте, що відбувається сьогодні, коли із суспільства намагаються вилучити Закон Божий – суспільство роздягається, перестає навчатися, з неймовірними темпами поширюються епідемії, такі як СНІД, а також венеричні захворювання. Тому що в кожного своя уява про правду, праведність і правдивість… Кожний по-своєму формулює «що таке добре і що таке погано». Відкинувши Божий Закон, ми стали беззаконниками.
Як бути далі? Гірко споглядати, як наше суспільство деградує, й у розпачі знизувати плечима, мовляв, я нічим не можу зарадити?.. Кажуть, що лише дохла риба пливе за течією… Якщо ви живі, якщо Бог для вас більше, ніж слово з великої літери, то ви особисто, як педагог, як працівник сфери освіти можете впливати на ситуацію в Україні. Досить приречено очікувати, коли ж настане кінець світу. Час діяти, наближаючи кінець темряви.
Що ж можна зробити? Як підняти країну, яка повільно перетворюється в руїни? Ну, якби з таким запитанням звернутися до політиків, вони б запропонували різні реформи щодо покращення економіки й соціального рівня життя. У сучасних політичних «месій» багато пропозицій для порятунку країни. Але за 19 років незалежності нашої держави ми могли на власній шкурі відчути ефективність пропонованих програм будівництва здорової держави. Дивлячись на чергові потуги чергових рятівників, пригадуються слова Христа: «Якщо сліпий веде сліпого, то обидва опиняться в ямі».
Ісус Христос приніс зовсім інший спосіб зміни світу, і, ви знаєте, – він дієвий. Його принцип реформ – не ззовні, а зсередини. І якби сьогодні історія могла виступити в людській подобі, вона найперша підтвердила б правдивість того, що я зараз пишу. Що зробив Христос? Він узяв Божий Закон із храму і вніс його в серця людей. «Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм!» (Євр. 8:10). Саме завдяки тому, що колись до нашого поганського народу прийшли перші місіонери, які несли у своїх серцях Божий Закон і вчили Божого Закону наших предків, сьогодні ми можемо ревно доводити всім, що ми – цивілізовані люди. Завдяки християнам Кирилу й Мефодію ми маємо слов’янську азбуку. Разом із Божим Законом, принесеним у наші краї, прийшла освіта.
Навчите дітей Закону Божого, вкладете їм у серця зерно праведності, і воно дасть прекрасні сходи. Робіть це з особливою старанністю й обережністю, сійте Слово Боже, тому що тільки воно здатне збільшити не просто кількість, але й якість населення нашої країни. Закон Божий у серці – це запорука розвитку, це перспектива і світле майбутнє! Тільки серця, наповнені Божим законом, здатні прогресувати, а не деградувати; будувати, а не руйнувати; творити, а не витворяти; зціляти, а не заражати; підносити до висот, а не опускати на саме дно…
«Я думаю, що ми ніколи не дамо народу нічого кращого від Писання… Його смак стає зрозумілим, коли починаєш читати Писання, тому що в ньому знаходиш усе людське життя. Релігія створила мистецтво й літературу; усе, що було великого в давнину, усе є залежним від цього релігійного почуття, притаманного людині так само, як і ідея краси разом із ідеєю добра… Поезія Біблії особливо доступна для чистої уяви. Мої діти читатимуть разом зі мною Біблію в оригіналі… Біблія — всесвітня» (Олександр Пушкін).
Я дуже сподіваюся, що настане той час, коли про нашу країну будуть знати в усьому світі не як про країну дешевого секс-туризму, а як про велику процвітаючу державу із глибокими моральними принципами, в основі яких лежить Закон Божий. І наші діти будуть дізнаватися про те, «що таке добре і що таке погано», не з розпусних шоу, а з Божого Слова, вивчаючи його в школі й удома. Закінчити хочу словами великого німецького мислителя Йоганна Ґете: «Нехай світ прогресує і розвивається, скільки йому завгодно, нехай всі галузі людського дослідження й знання розкриваються до найвищого ступеня, ніщо не може замінити Біблію, вона — основа всякої освіти й усякого розвитку!»
Наталія Дубовик