Віра має справу зі свідченнями. Віруючи, ми опираємось на свідчення. Для того щоб свідку можна було вірити, він має бути очевидцем, учасником подій або ж передавати розповіді безпосередніх учасників. Саме з таким свідченням ми маємо справу, коли розгортаємо Біблію, а саме — книгу Дії апостолів.
Дії були написані Лукою, лікарем, який був супутником апостолів і свідком багатьох подій, про які писав. Автор починає свою розповідь там, де закінчив попередню. Річ у тім, що книга була написана ним як продовження Євангелія від Луки. В обох випадках адресат — «високодостойний Теофіл». Таке звертання дозволяє припустити, що це був римський чиновник, який цікавився християн¬ством . Проте Дії апостолів — це твір, який виходить далеко за межі інтересів того, кому він був адресований. Його матеріали лягли в основу безлічі праць з історії, фактично в нас немає достовірнішого документа, який описував би те, що відбувалось після вознесіння Ісуса Христа, більш повно та послідовно. Тобто коли сучасну людину цікавить шлях, яким ішли послідовники Христа після Його вознесіння на небо, вона має прочитати Дії апостолів.
Сьогодні ми зосередимося на двох перших розділах книги і дізнаємося про походження одного з найбільших християнських свят — свята Трійці. Перший і другий розділи Дій розповідають про те, як на землі розпочалась ера Святого Духа, а саме з цим пов’язаний зміст свята. Звернімося до тексту:
«Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!.. Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фрігії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими! І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: Що ж то статися має? А інші казали, глузуючи: Вони повпивались вином молодим!» (Дії 2:1–13).
Далі за текстом — проповідь апостола Петра, яка пояснює подію. Серця людей розчулилися, тому заклик покаятися й охреститися мав неабиякий відгук. Але зупинімося спочатку на події, а потім на проповіді Петра.
Загальним контекстом було вознесіння Ісуса і гуртування учнів у Єрусалимі (див. Дії, розділ 1). На 50-й день після Пасхи в місті святкували Шавуот (грецьке — П’ятдесятниця). Це було свято перших плодів і дарування Тори. Тому багато паломників із різних куточків світу зібралося на поклоніння. Все, що сталося в день П’ятдесятниці, носило раптовий і стихійний характер, хоча про це неодноразово говорив Ісус (Ів. 14:26; 7:37–39; 16:7–14). Ніхто, мабуть, не міг собі уявити, як саме злине на людей Дух Святий. До речі, вітер не випадково з’являється в цьому епізоді. Сильний східний вітер, що дме з пустелі, завжди нагадував ізраїльтянам, що Бог — непередбачуваний, що Його неможливо зробити частиною релігійних інститутів чи систем і замінити впорядкованою релігійністю. Слово «дух» в єврейській мові має той самий корінь, що слово «вітер» . Це задає тон усій книзі Дій. Хтось зауважив, що більш точною назвою для неї була б назва «Дії Святого Духа» замість Дії апостолів. Як би там не було, учні Христа — учасники подій, тому повернемося до того, що відбувалося з ними в день П’ятдесятниці. Вони були разом. Учені припускають, що вони були зібрані поблизу храму, тому що нещодавно при розкопках були виявлені приміщення для паломників біля західної стіни храму (див. фото 1–3).
Це пояснює, як могло статися так, що на учнів звернули увагу безліч інших паломників. Деталі святкування повністю опускаються автором, тому що те, що відбувається з учнями в момент зішестя Духа, і масові навернення після проповіді Петра стають виповненням тих образів, які були закладені в обрядах свята Шавуот. Людські душі, а не плоди полів і виноградників стають першими плодами духовних жнив. Жнива почалися в Єрусалимі в день П’ятдесятниці і поширилися на весь світ.
Є ще одна паралель між святкуванням Шавуота і зішестям Духа Святого. Це пов’язано з даруванням Закону Божого, тому що вважалося, що в цей день Бог дав людям Свій Закон на Синаї. Ця паралель полягає в тому, що на Синаї 10 заповідей були написані на кам’яних скрижалях «перстом Божим» (Вих. 31:18), а в день П’ятдесятниці Закон був записаний на скрижалях сердець (2 Кор. 3:6–18). Так збулося пророцтво, записане в книгах пророків Єремії, 31:32, і Єзекіїля, 36:26.
Зішестя Духа супроводжувалося не лише шумом, а видимим проявом — «з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів». Здатність говорити іншими мовами з’явилася від Духа, Яким були сповнені учні . Очевидно, все це викликало неабиякий інтерес у людей, але ніхто не міг дати належного пояснення. Правдоподібним звучало навіть те, що учні просто напилися. А як би ви пояснили подібне? Тільки уявіть: юдеї, які з’їхалися в Єрусалим із різних куточків тодішнього світу, чули проповідь мовою свого народу! До речі, число 70 є символічним в Біблії, і вважається, що поганський світ образно складається з 70 народів. Ісус послав 70 учнів (Лк. 10:1, 17). І хоча число мов, які згадуються тут, не досягає семидесяти, припускають, що Бог звертається тут до всього світу . Отже, цей «захід» не був попередньо підготовлений, перекладачів не було — люди дивувалися, спостерігаючи за учнями: «…усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!»
Як і очевидцям, сучасному читачеві, звісно, хотілося б отримати ширше пояснення. Але давайте не будемо робити припущень і спірних здогадок про те, що ж насправді відбулося. Книгу Дії апостолів часто беруть за основу для досвіду, який не має нічого спільного з тим Духом, Який зійшов на апостолів. Тому залишаймося «в тексті», бо те, що відбулося, тлумачиться в проповіді, яку сказав апостол Петро. Для того, щоб було легше підсумувати думку апостола Петра, на основі тексту складемо загальний план його проповіді.
1. Зішестя Духа — це виконання пророцтва, яке має підштовхнути нас прагнути спасіння, кличучи Господа (Дії 2:15–21).
2. Спасіння можливе через смерть і воскресіння Ісуса Христа, яке було передречене Давидом. Учні — свідки воскресіння! (Дії 2:22–32).
3. Зішестя Святого Духа — це виконання обіцяного Ісусом Христом. Він отримав Дух від Отця і злив те, що бачили і чули присутні.
4. Слухачі мали твердо знати, що «Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!» Тому лунає заклик покаятися й охреститися в ім’я Ісуса Христа. Так можна отримати дар Святого Духа.
З нашого плану видно, як в проповіді Петра згадується Трійця: Отець, Син і Дух Святий. Уважно прочитавши проповідь, ми можемо збагнути, чому згадані події лягли в основу цього свята. Бог явив Себе як Отець, Син і Дух Святий. І хоча термін «Трійця» виник значно пізніше , вважається, що саме в цей день творча діяльність тре¬тьої Особи Пресвятої Трійці, вчення Господа Ісуса Христа про Триєдиного Бога й участь Трьох Іпостасей Божества у звершенні спасіння людського роду досягли досконалої ясності і повноти.
Зрештою, «плоди» говорять самі за себе: три тисячі навернених. Спільне життя учнів водночас збуджувало острах і притягувало нових людей. «Щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися». Ось таким славним був початок, славним буде і кінець, тому що ера Духа закінчиться, і Ісус прийде за Своєю Церквою (Дії 1:11). Це може здатися ідилією тим, хто бачить в історії християн¬ства більше негативного, ніж позитивного. Варто пам’ятати, що Біблія вчить, що посеред колосся — багато куколю. Окрім того, що Церква, як Наречена Ісуса Христа — невидима, її святість і непорочність — Його, а не її заслуга. Здатність до покаяння, а не безгрішна досконалість — ось відмінна ознака тих, хто вклоняється в дусі і правді. Церква — це не просто якийсь людський інститут, а запорука Божої присутності серед людей. Її виживання і процвітання — заслуга Духа Святого. Він хрестив віруючих в одне Тіло (1 Кор. 12:13). Дух Божий збудовує Тіло, яке є скоріше організмом, аніж організацією. Та й чи можна вписати в межі організації таку єдність у різноманітності?.. Помісні церкви Ісуса Христа є в кожному народі, і яка ж тут різноманітність у формах поклоніння, традиціях і навіть богословських парадигмах!
Давайте підсумуємо наше дослідження:
Трійця — це свято єднання в Дусі Божому. Саме єднання, спільність віруючих було палким бажанням Ісуса Христа, коли Він молився перед стражданнями (Ів. 17). Відтак ціна цього єднання — кров Ісуса Христа. Для тих, хто Його любить, цим сказано все. «Вітер з пустелі» змушує бути більш толерантним і обережно судити про по¬клоніння інших. Буття 11 розповідає про змішання мов. Тоді люди, які поставили перед собою грішні цілі, перестали розуміти одні одних. І от тепер саме в поклонінні вони можуть знайти спільну мову. А для суперечок і пошуку того, що нас розділяє, багато не треба. «Коли люди не сходяться в головному, вони розходяться через дрібниці» (Дон-Амінадо).
Як і в I ст., до нас лунає звернення апостола: «Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви! Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття? А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш. І іншими багатьма словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: Рятуйтесь від цього лукавого роду!» (Дії 2:36–40).
Нехай же картина, яку змальовано в перших розділах книги Дій, стане прикладом і надихне нас на пошуки справжнього єднання з Триєдиним Богом і одне з одним.
Юрій Ліщинський
Довідка:
Свято Шавуот (тижнів) — одне з трьох паломницьких свят, під час яких кожен чоловік приходив у Єрусалим. Інші два — Песах (Пасха) і Суккот (свято Кучок). Назва свята походить з Вих. 34:22 і Повт. Зак. 16:9–10, які так само як Лев. 23:15–16 встановлюють дати для проведення свята. Шавуот потрібно святкувати через 7 тижнів після початку Песаха. Біблія також каже: «Відрахуй 50 днів…» (Лев. 23:16); звідси грецька назва свята, яка зустрічається в Новому Завіті — «пентакостес», що значить «п’ятдесят» і перекладається «п’ятдесятниця».
В Бібілї є і дві інші назви для цього свята:
1) «день первоплодів» (Чис. 28:26);
2) «свято жнив» (Вих. 23:16).