Біля підніжжя хреста продовжували кидати жереб.
Уявляєте цю сцену? Солдати зібралися в коло, їхні очі опущені. Вони забули про злочинця, що висить над ними. Вони ділять його одяг. Туніка, плащ, сандалі — все привласнено. Кидаючи жереб, кожний солдат тримає парі на удачу, сподіваючись збагатити свій гардероб за рахунок розп’ятого теслі.
Мене завжди цікавить, який вигляд мала ця сцена в очах Ісуса? Про що Він думав, дивлячись униз, де під Його закривавленими ногами, зібравшись у коло, солдати кидали жереб? Що Він відчував? Він, мабуть, був здивований. Ось тут прості солдати стають свідками найвеличнішої події у світі, а вони навіть не знають про це. Для цих солдатів це просто ще одна п’ятниця, а Він — ще один злочинець.
«Ну, давай, швидше, твоя черга!»
«Добре, добре — це кидок за сандалі».
Кидають жереб на майно Христа. Голови опущені. Очі дивляться в землю. Хрест забутий.
Символізм цієї сцени разючий, чи не так? Він змушує задуматися про нас. Про віруючих. Про тих, хто претендує на спадщину хреста. Я думаю про всіх нас. Про кожного віруючого на землі. Про консерваторів у релігії. Про тих, у кого більш вільні погляди. Про тих, хто дотримується суворих правил і спрощених. Про багаті церкви. Про бідні церкви. Про харизматів, «сповнених духом», і тих, хто вірить у царство Христове на землі після Судного дня. Про тих, хто проповідує Євангелію й бере участь у політичному житті. Про тих, хто буквально вірить у те, що написано в Біблії, і хто відкидає логічне в Ній. Про католиків і лютеран. Про простих священиків. Про тих, хто вірить у друге народження, і тих, хто весь час вигукує «алілуя».
Я думаю про нас.
Я думаю, що ми не так уже й не схожі на тих солдатів (вибачте, що кажу це).
Ми теж граємо в ігри біля підніжжя хреста. Ми конкуруємо за те, щоб стати їхніми учасниками. Ми боремося за суспільне становище. Ми судимо й засуджуємо. Суперництво. Егоїзм. Власні досягнення. Це все там, біля підніжжя. Нам не подобається, що робили інші, тому ми забираємо виграні «сандалі» і в роздратуванні йдемо собі.
Ми так близько біля хреста і так далеко від крові, пролитої на ньому.
Ми так близько до найнеймовірнішої події у світі, а поводимося як пересічні
азарт¬ні гравці, що збилися купою в перепалці, відстоюючи свої дріб’язкові інтереси.
Скільки годин було витрачено на проповідування банальностей? Скільки церков розпалося через нікчемність? Скільки відомих діячів сідлало своїх улюблених коників, оголювало мечі гіркоти й з ентузіазмом вирушало на битву з братами через питання, не варті обговорення?
Ми так близько до хреста й так далеко від Христа.
Наш фах — швидкий обмін ударами на кшталт: «Я маю рацію». Ми пишемо книги про те, як неправильно роблять інші. Ми спеціалізуємося на пошуках пліток і стаємо експертами у викритті людських слабкостей. Ми збиваємося в маленькі групи, а потім знову розбігаємося на всі боки.
Ще одна назва. Ще одна доктрина. Ще одна «омана». Ще одне віросповідання, як ще одна партія в покер. Господь наш, мабуть, дивується, дивлячись на нас.
Засунувши великі пальці рук за лацкани піджака, ми посміхаємося: «Які егоїсти ті солдати. Вони були так близько біля хреста, і все-таки так далеко від Христа».
А ми? Невже настільки відрізняємося від них?
Наші розбіжності в поглядах такі численні, що ми їх не можемо систематизувати. Так багато гілок, і в кожної з них є свої відгалуження.
Ну… а тепер серйозно.
Невже наші відмінності існують, щоб розділити нас? Невже наші думки існують, щоб виділити нас? Невже наші стіни існують, щоб відгородити нас? Невже через це неможливо об’єднатися заради спільної справи?
«Нехай всі вони будуть єдині», — молився Ісус.
Єдині. Не єдині в групах по дві тисячі чоловік. Але єдині в одному. Одна церква. Одна віра. Один Господь. Не баптисти, не методисти, не адвентисти. Просто християни. Немає назв. Немає ієрархій. Немає обрядів. Просто Христос.
Занадто ідеалістично? Неможливо досягнути? Я так не думаю. Ви знаєте: і важчі справи робилися. Наприклад, один раз на хресті Творець віддав Своє життя за Своє твориво. Можливо, все, що нам потрібно, так це кілька сердець, готових наслідувати.
Ну, а як ви? Ви можете збудувати міст, що з’єднує береги? Кинути рятівну мотузку через безодню? Молитися за єдність? Чи можете ви бути тим солдатом, що приходить до тями, схоплюється на ноги й нагадує всім нам: «Це ж Бог на хресті!»
Схожість між поведінкою солдатів і нашими іграми жахає. Про що думав Ісус? Про що Він думає сьогодні?..
Макс Лукадо
http://one-way.ru/stories/max_lucado-80.php
Переклад з російської
Надії Долі