Творіння: день п’ятий [1]
«І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю». І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. І поблагословив їх Бог, кажучи: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!» І був вечір, і був ранок, день п’ятий» (Бут. 20-23).
Отже, п’ятий творчий день Бога можна умовно розділити на кілька етапів:
– вода вироїла дрібні істоти, душу живу;
– вода вироїла також птаство, яке повинне літати над землею під небесною твердю (тобто, в повітрі);
– Бог створив риби великі;
– а також була створена всяка душа жива плазуюча.
Ми тут зустрічаємося з двома прийомами, які застосував Бог того дня:
- за наказом Божим у воді почали відбуватися певні процеси, які привели до виникнення специфічних форм живої матерії (на відміну від рослин, створених третього дня) – дрібні істоти та птахи;
- великі риби та плазуни були створені безпосередньою дією Бога, як підкреслює Біблія.
Але очевидним є той факт, що Творчим Началом однозначно є Бог, Який створив воду, над нею ширяв Дух Божий і готував її до чогось особливого. І це сталося п’ятого дня: всі живі істоти, створені цього дня, пов’язані з водою.
Оскільки птахи – це особливе й оригінальне творіння Боже, бо вони повинні літати в повітрі, тому їх і розглянемо спочатку.
Птахи – це понад 8500 видів теплокровних хребетних тварин, пристосованих до польоту (в Україні налічується близько 400 видів).
Тіло птаха складається з голови, тулуба і вкороченого хвостового відділу. На голові є очі, ніздрі та слухові отвори. Спереду голова витягнута у дзьоб. Шия дуже рухлива, завдяки чому птах може повертати голову на 180 градусів і більше. Тулуб птахів має обтічну форму. Лапки мають 2-4 рухливі пальці, які закінчуються кігтями. При основі хвоста є куприкова залоза, що виділяє жир, яким птахи за допомогою дзьоба змащують пір’я.
Птахи потребують великої кількості енергії для забезпечення сталої високої температури тіла та для польоту. Тому їжа у них перетравлюється досить швидко: сухе зерно – за 2-3 години, ягоди – за півгодини. Ось чому птахи часто їдять і більшу частину свого часу проводять у пошуках їжі.
Голосові зв’язки птахів розташовані у нижній гортані – місці поділу трахеї на бронхи. Внаслідок скорочення особливих співочих м’язів голосові зв’язки змінюють своє положення та форму. Завдяки цьому птахи можуть видавати різноманітні звуки. Порожнини дихальних шляхів підсилюють ці звуки. Спів деяких птахів складається тільки з ультразвуків. Оскільки людина цей діапазон не сприймає, то може скластись враження, що ці птахи німі.
Серце птахів відносно велике і здатне швидко скорочуватись (наприклад, у голуба в стані спокою воно скорочується 165 разів на хвилину, а під час польоту – 550). Воно забезпечує інтенсивний обмін речовин і, відповідно, високу і сталу температуру тіла (в середньому вона становить +42 градусів С).
У птахів досить добре розвинені зір, слух, органи рівноваги.
Бог – прекрасний Інженер. Можна лише захоплюватися Його вдалими інженерними кроками.
По-перше, щоб тіла птахів були надлегкими, Він зробив їхні кості з особливої, тонкої, як папір, і дуже міцної речовини.
По-друге, самі кості птахів є порожнистими і, крім того, ці порожнини заповнюються повітрям при кожному подихові птаха.
По-третє, по всьому тілу птахів Бог розмістив величезну кількість крихітних повітряних «мішечків», які наповнюються повітрям також при кожному подихові птаха. Вони визначають особливий механізм дихання під час польоту. Коли птах не літає, він дихає завдяки скороченням міжреберних м’язів. Під час польоту через те, що рухи крил потребують жорсткої опори, грудна клітка залишається майже нерухомою. Тому дихальні рухи здійснюються завдяки роботі крил: при їхньому піднятті повітряні мішки розтягуються і повітря заходить до них через легені, а при спусканні – виходить з них. Крім того, повітряні мішки запобігають перегріванню тіла птаха під час польоту; полегшують тіло птаха під час польоту; забезпечують подвійне дихання, під час якого кров птаха збагачується киснем двічі (під час вдиху і під час видиху).
По-четверте, Бог придумав пір’я. Це унікальний винахід! Насамперед через те, що їхній «матеріал» надлегкий і надміцний, що допомагає в польоті. Крім того, це універсальний «одяг» для птахів на всі сезони. Пір’ячко, яке прилягає до тіла птаха, дуже м’яке і вкрите пушком. Саме воно зігріває взимку і захищає в спеку. Зверху їх вкриває звичайне пір’я, яке розміщене так, що перекриває одне одне, створюючи водонепроникний покрив. До речі, навіть маленький горобчик має майже 350 таких пір’їн. Далі є пір’я для польотів. Воно довше і жорсткіше, розташоване на крилах і хвості. Під час руху крила вниз крайні пір’їни частково переплітаються, утворюючи міцну і щільну поверхню, якою птах відштовхує повітря вниз, а сам у цей момент рухається вгору. (Те ж саме відбувається, коли ми пливемо: пальці рук ми стискаємо і відштовхуємось від води). Коли ж крило рухається вгору, крайні пір’їни крила відокремлюються одна від одної, утворюючи між собою щілини, через які легко проходить повітря. Крім того, пір’я часто має різне забарвлення залежно від умов, в яких живе пташка. І, нарешті, самі крила мають різну форму, що необхідно для кращого пристосування птахів до умов проживання і реалізації Божої мети для них.
…Різноманітність пернатих просто вражає! Вони різні за величиною, за зовнішнім виглядом, за середовищем проживання, за формою гнізда і способом його влаштування, за харчуванням і способом добування їжі, за звуками, які вони створюють, та багатьма іншими ознаками. Приміром, крихітна пташечка колібрі важить лише 2 грами і в польоті махає крильцями сотні разів за секунду, а вночі температура її тіла знижується, що дозволяє їй зберігати енергію; арктична качка здійснює перельоти від полюса до полюса і повертається назад; є птахи, які під час піке досягають швидкості 240 км/год., але досить довго можуть перебувати над однією місцевістю, використовуючи висхідні потоки повітря. Ви можете уявити собі пташине гніздо вагою близько однієї тонни? Але ж є й пташечка, що збудувала його! Ви вже здогадалися – це орел. Він живе в горах, тому й гніздо будує у високих, недоступних скелях. Таке гніздо служить не тільки як колиска для пташенят, але водночас воно є ігровим майданчиком, їдальнею і навіть «злітно-посадковою смугою» для всіх членів сім’ї. Тепле і затишне гніздечко молоді орли не поспішають залишати. Тоді батьки-орли починають викидати з гнізда всю траву і пір’я: дуже швидко молоді орли починають залишати таке гніздо і вчитися літати. При найменшій проблемі в освоєнні азів вищого пілотажу молодими орлами батьки-орли підлітають під них, ловлять їх на свої сильні крила, повертають назад у гніздо – і все починається спочатку. Це прекрасне Боже творіння має такі сильні крила (довжиною близько 2 м), що, стартуючи із землі, за короткий час легко набирає висоту до 2 км. А його фантастичний зір дозволяє йому з такої висоти побачити навіть мишку. Побачивши «обід», він складає крила й хвіст, набираючи такої форми, яка надає йому можливості різко загальмувати свій рух (хоча під час падіння набирає швидкості до 160 км/год!) й опинитись практично миттєво просто над здобиччю.
У багатьох птахів є системи, які забезпечують попадання світла на невелику кількість нервових закінчень, що зрештою, забезпечує суттєве підсилення гостроти зору. Саме тому орли бачать зайця з висоти до 3 км.
Не з’ясовано до кінця, як виникли міграції птахів і як птахи орієнтуються під час своїх мандрівок, як вони визначають шлях і час повернення до своєї батьківщини. Однак відомо, що на орієнтацію птахів впливає магнітне поле Землі. Кожної весни більшість із них летить на північ, а восени – у зворотному напрямку. Коли птахам прикріпили до шиї легенькі магнітики, то виявилося, що вони поверталися додому значно пізніше контрольної групи птахів.
Розмаїття пташиного роду доповнюють птахи, нездатні до польоту: страуси, казуари, ківі, пінгвіни. Однак, «пінгвіни так само добре спроектовані для підводного польоту, як птахи для польотів у повітрі. І коли вони плавають, вони насправді літають під водою. Крила пінгвіна виконують ту ж функцію, що й крила птахів», – писав дослідник Пол Понганіс з Інституту ім. Скриппса (м. Сан-Дієго). Найменший пінгвін-ельф має зріст лише 40 см і вагу 1 кг. Найбільшим пінгвіном є імператорський пінгвін, висота якого 1,2 м, а вага до 45 кг. У воді пінгвіни рухаються трьома способами – поверхневе плавання, вистрибування з води і підводний «політ». Вони також є чемпіонами з пірнання у воду (на глибину до 600 м, тривалість занурення становить до 20 хвилин, розвивають швидкість до 50 км/год.). При цьому їхня кров не перенасичується вільним радикалами й у них не виникає кесонна хвороба, бо пінгвіни мають здатність зменшувати кількість ударів серця з 250 до 60 за хвилину. Учені досі не можуть зрозуміти, як пінгвіни уникають пошкоджень через приплив крові до органів, коли вони з неймовірною швидкістю спливають на поверхню води і «катапультуються» на лід. Незрозумілим є також механізм орієнтації пінгвінів у морі.
Пінгвіни мають досить сильні м’язи: дорослий імператорський пінгвін здатний зламати ногу людини одним лише помахом свого крила. Іншою цікавою особливістю імператорських пінгвінів є те, що вони здатні повторно використовувати тепло свого тіла. Їхні артерії та вени розташовані поряд так, що кров на шляху до лап, крил і дзьоба охолоджується, а повертаючись до серця, знову нагрівається. Усі пінгвіни мають особливі залози між очима, за допомогою яких їхнє тіло звільняється від зайвої солі.
Перебуваючи на суші, пінгвіни опираються на п’яти свої лап, що зменшує площу дотику із землею (температура повітря на просторах Антарктиди від -40 градусів С до -68 градусів С). Саме в цей період пінгвіни діляться на пари. Самки відкладають лише одне яйце, яке обережно переносять на лапи пінгвіна-самця, і він висиджує його під складками жиру і пір’я. Передача яйця дуже відповідальна справа: адже за таких кліматичних умов зародок може загинути за лічені хвилини, доторкнувшись землі. Самець, висиджуючи яйце, блокує процес травлення їжі, якою набитий його шлунок. Цієї їжі вистачає, щоб прогодувати пташеня, доки не повернеться з полювання самка. Самець за цей час втрачає 40% своєї маси. Для збереження тепла самці групуються (до 10 особин на квадратний метр), причому ті, хто всередині групи, повільно переміщуються назовні (для охолодження), а зовнішні переміщуються всередину. З настанням тепла малюків учать кучкуватися, адже поодинокий пінгвін може вижити при температурі не нижче -10 градусів С. Перечікуючи негоду, вони притискаються один до одного, і можуть так стояти близько двох місяців, дрімати і майже не харчуватися.
Пінгвіни живуть у Південній півкулі; спілкуються між собою мовою криків, пісень і жестів. Живляться переважно рибою.
Уперше закам’янілі рештки пінгвінів було знайдено в 1859 р. в Новій Зеландії. Вони мали ті ж характеристики, які мають шість відомих сьогодні родів пінгвінів. На думку вчених-еволюціоністів, викопні пінгвіни жили мільйони років тому, але ж сучасні вчені впізнали їх як пінгвінів. Чому ж за мільйони років пінгвіни не змінилися? Звичайно, на перших порах після днів творіння умови на Землі були зовсім іншими: пінгвіни не їли риби, їм не треба було захищатись від холоду і таке інше. Але вже тоді Бог заклав у створений вид пінгвінів усю інформацію, необхідну для їхнього життя в теперішніх умовах. І якими б дивними Бог не створив пінгвінів, вони не перестають бути птахами – за своєю будовою, за способом розмноження, за поведінкою. Тільки літають вони у воді. Мабуть, і в цьому також виявився оригінальний почерк Творця.
Ізольовані острови – ідеальне місце для можливих видозмін існуючих особин в умовах пристосування до оточуючого середовища. Можуть навіть з’явитися так звані епідемічні види, тобто види, які притаманні лише цій місцевості. Виникає спокуса припустити, що за достатньо тривалий час і за певних умов середовища видозміна може зайти так далеко, що нащадки видів можуть сформувати зовсім новий тип організму. Саме до цього висновку й дійшов Ч. Дарвін, коли спостерігав різні види (чи підвиди) в’юрків на Галапагоських островах. Дарвін не був генетиком. Він отримав богословську освіту й проводив свої спостереження як натураліст, вивчаючи дивовижний світ Божого творіння. Він нічого не знав про матеріальну основу спадковості й не міг уявити, що ця інформація закодована в ланцюжках ДНК і пов’язана з численними та складними процесами біосинтезу нуклеїнових кислот, білків та інших важливих біополімерів клітини. Шляхом послідовних і суворо детермінованих процесів вони зрештою знаходять прояв у формі дзьоба птаха, його пір’ї, особливостях поведінки тощо. Радикальні зміни морфології, наприклад, птаха, вимагають неймовірно складних змін інформації ДНК. Хто має змінювати цю інформацію? Інформація не виникає спонтанно з хаосу невизначених і непов’язаних хімічних процесів. При штучній селекції творчим і направляючим витоком виступає людина, яка знає, що саме в тій чи іншій породі птахів вона хоче посилити чи, навпаки, послабити. Де ж та рушійна сила (або програма) еволюції, яка невблаганно штовхає живі істоти до дедалі більшого ускладнення своєї будови й забезпечує їх новою генетичною інформацією? На пошуки цієї сили (програми) витрачені колосальні кошти – і досі нічого не знайдено. З позиції гіпотези еволюції важко пояснити існування територіально відособлених, але дуже схожих видів живих організмів. Ці факти значно краще узгоджуються з глобальною катастрофою під назвою Всесвітній потоп, коли за короткий проміжок часу загинула більша частина живих організмів, а ті, що залишилися, заселяли інші області, більш придатні для їхнього існування за нових умов: «І промовив Ноєві Господь, кажучи: «Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються» (Бут. 8:15-17).
…Першим, хто зміг піднятися в повітря на літальному апараті, був сер Джордж Келі. В 1853 р. він успішно пролетів над своєю ділянкою на планері – триплані. Однак керований механічний політ – це інша справа. 17 грудня 1903 р. Вілбур та Орвілл Райт з Дейтона піднялись у небо в містечку Кілл-Девіл-Хіллс (США). Брати Райт здійснили перший в історії людства політ на літальному апараті з двигуном. Результатом довгих експериментів з керуванням, формою і поверхнею крила стали 255 метрів за 59 секунд. Це унікальний випадок в історії авіації, коли люди без спеціальної освіти зуміли розробити і здійснити політ на керованому апараті, важчому за повітря. Але брати мали освіту, кращу за спеціальну. Вони народились і виросли в сім’ї священика, прекрасно знали Слово Боже і вчились у Бога. Досліджуючи польоти птахів та комах, аналізуючи свої невдачі та аварії, вони змогли все-таки втілити свою мрію. Коли ж сучасні авіалайнери здійснюють посадку, пілоти розгортають закрилки на крилах, що дає можливість зменшити швидкість літака без зупинки двигуна, тобто покращити безпеку зльоту і посадки. Але зовсім недавно стало відомо, що птахи також мають закрилки. Дослідники з Оксфорду, котрі вивчали степового орла, отримали відеозапис, на якому видно «відхилення пір’я, що виконують функцію закрилків» під час заходу на посадку. Для фіксації цього моменту необхідна була високошвидкісна відеокамера – 500 кадрів за секунду. Камера вловила рух закрилка як «біжучу хвилю» пір’їн. Виявляється, така особливість є також і в інших птахів. Правда ж, Бог – це неперевершений Конструктор?!
Ольга Прокопович
[1] Формат журнальної статті не дає можливості подати у повному обсязі той матеріал, яким володіє автор щодо порушеної теми. За більш детальною інформацією, а також із будь-якими запитаннями, будь ласка, звертайтеся до редакції.