З великою приємністю представляємо нові книги наших талановитих землячок – Олени Медведєвої з Рівного і Анжели Чудовець із Здолбунова. Наші постійні читачі уже знайомі з їхньою творчістю, оскільки на сторінках часопису друкувалися довірливо-проникливі «Листи улюбленій доньці», які увійшли до збірки О. Медведєвої «По цей бік неба», а також чудові сценарії А. Чудовець. Читайте і насолоджуйтеся!
НА СВІТАНКУ ДИТЯЧИХ ЛІТ
Анжела Чудовець
У посібнику подано авторські вірші, пісні, сценарії свят та заходів, приурочених визначним подіям, які сприятимуть вихованню в дітей духовності та морально-етичної поведінки на основі норм християнської етики; використано практичний досвід дошкільного навчального закладу «Усмішка» м. Здолбунова, Рівненської обл.
Чудовець А. На світанку дитячих літ. – Рівне: ПП ДМ, 2009. – 116 с.
ISBN 978-611-515-009-0
ПО ЦЕЙ БІК НЕБА
Олена Медведєва
У книзі «По цей бік неба» мудрою рукою матері висіяні добірні зерна Слова, яке трепетно будить дитячу душу від летаргії повсякденності й у доступній дитячому сприйняттю формі вкладає високі істини любові, гідності, краси. Кожен лист-розповідь претендує на те, щоб стати листом-притчею.
Книга буде цікавою кожному, кого хвилює питання власного покликання і вибору життєвого шляху.
Медведєва О. А. По цей бік неба. Листи улюбленій доньці. – Рівне: ПП ДМ, 2009. – 80 с.
ISBN 978-611-515-001-4
И ангелы молчали
Макс Лукадо
Мабуть, років десять тому хтось із друзів запропонував мені прочитати невелике есе невідомого автора про останні дні життя Ісуса Христа. Відчувався не зовсім професійний переклад з англійської, але текст не залишав байдужим. Ось його скорочений варіант:
«Початок останнього тижня. Декорації й актори трагедії, яка розіграється в п’ятницю, вже готові. Всі на своїх місцях. Шестидюймові цвяхи лежать в ящику. Перекладина хреста приперта до стіни сараю. На плоті сохнуть гілки тернини: вони чекають, коли пальці солдатів сплетуть із них вінок…
Але все це – не спектакль, це – божественний задум. Задум, виконання якого розпочалося ще раніше, ніж обличчя Адама відчуло подих життя. Небеса в очікуванні. Очі всіх приковані до Назарянина.
Звичний вигляд. Незвична цілеспрямованість. Він залишає Єрихон і прямує до Єрусалима. Він не вагається і не зупиняється. Він у дорозі. Це Його остання подорож…
Коли людина знає, що її життя закінчується, на перший план виходить найважливіше. Наближення смерті розділяє головне та другорядне. Усім, окрім найнеобхіднішого, можна знехтувати. Залишається найголовніше. Тому, якщо ви хочете пізнати Христа, уважніше пригляньтеся до Його останніх днів перед розп’яттям…
Ходімо за Христом у Його останню подорож. Адже, дивлячись на Нього, ми зможемо навчитися, як самим гідно пройти цей шлях».
Пригадую, ми всі тоді скопіювали його (навіть не замислюючись про наявність чи відсутність копірайту) і, в свою чергу, розповсюджували серед своїх знайомих. Пригадую також, що моє серце відгукнулося на пропозицію автора, і я уважно і з великою користю для себе перечитала ту частину Нового Завіту, яка стосується останнього тижня життя нашого Господа. А це – останні два-три розділи кожного з чотирьох Євангелій.
Нещодавно, придбавши книгу Макса Лукадо «І ангели мовчали», зустріла знайоме есе. Виявляється, це був вступний розділ до книги, мета написання якої, за словами автора, – «щоб ти побачив Його, і лише Його». Він – це Ісус Христос, наш Спаситель і Господь, Син Божий і Син Людський, Цар і Слуга, Слово, що сталося тілом, і Світло для світу, Альфа і Омега, Добрий Пастир і Двері вівцям, Хліб життя і Виноградна лоза, Дорога, Правда і Життя…
«Він знав, що кінець наближається. Він знав фінал Страсної п’ятниці. Він прочитав останній розділ раніше, ніж його було написано, і почув останні звуки ораторії раніше, ніж вони пролунали…
Про що Він говорив з учнями, усвідомлюючи, що у них залишився лише тиждень? Як вів Себе в храмі, знаючи, що більше туди не повернеться? Що вважав для Себе найголовнішим в ті дні, коли останні пісчинки ось-ось мали прослизнути крізь воронку пісочного годинника?..
Наповніться Його почуттями. Ось Він радіє пісням дітей. Ось Він плаче над Єрусалимом, що не прийняв Його.Не реагує на звинувачення релігійних вождів. Молиться, коли Його учні сплять. Сумує, що Пилат відвернувся від Нього…
Торкніться Його сили. Незрячі очі… бачать. Безплідне дерево… засихає. Міняли… втікають. Релігійні вожді… зіщулюються. Гробниця… відкривається.
Почуйте Його обітниці. Смерть безсила. Гріх уже не може втримати полонених. Страх уже не має влади над людиною. Тому що Бог з’явився, Бог прийшов у наш світ… щоб забрати нас додому».
Лукадо М. И ангелы молчали / Пер. С англ.. – СПб: Шандал, 2006. – 256 с.
ISBN 5-93925-102-1
Матеріали рубрики підготувала Надія Доля.