Якось саме напередодні Пасхи зав’язалася суперечка. Кожен з мешканців кухні намагався довести, що саме він стає у найбільшій пригоді для своєї хазяйки.
Першим поважно озвався ослінчик. Він був таким старим, що прикульгував на всі свої чотири ноги:
– Ось уже багато років я вірою і правдою служу своїй хазяйці. Чи то треба картоплі начистити, чи корівку подоїти, – то ось я тут як тут, спішу на допомогу. Це колись хазяйка була молодою і крутилася, як дзиґа, цілий день по-господарству. А зараз уже не ті роки: кілька разів на день присяде, посидить, щоб перепочити.
– Подумаєш, зі мною хазяйка взагалі не розлучається, – зауважив з кутка віник. – Дехто навіть жартує, що я приріс до її рук.
– Зачекайте, зачекайте, – образився раптом пузатий чайник. – А хіба не я щодня заварюю хазяйці запашні чаї – то з малини, то з шипшини, то зі смородини.
– А про нас що, забули? – забряжчали ложки, ножі та виделки, а за ними задзеленчали ображені тарілки та миски.
– Ви собі сперечайтеся, скільки вам заманеться, про те, хто з вас стає для своєї хазяйки в найбільшій пригоді. А ось в найбільшій пошані серед вас усіх буду все-таки я, – гордо промовила тоненька воскова свічка, яку минулої неділі хазяйка принесла з церкви. – Бо це мене урочисто запалять на святковому столі Пасхального ранку.
– Як? Не може цього бути? – обурилися всі.
– І це не дає вам права задирати носа, – сердито буркнув віник.
Слово за словом, і спалахнула така сварка, що й годі було розібрати, хто що говорить.
– Стійте! Стійте, не сваріться! Усі ми і корисні, і дуже потрібні для нашої хазяйки. Всі, без винятку, – це намагався усіх заспокоїти і помирити маленький сірничок.
– А ти взагалі помовч, – насмішкувато перебила його свіча. – З тебе користь яка? Взагалі ніякої. Пшик – і тебе нема.
Тієї ж миті на кухню раптом увійшла хазяйка. Вона оглянула все своїм хазяйським оком і промовила:
– Щоб до свята усе мені було виметено, вичищено і вимито аж до блиску!
І відразу ж усі заметушилися і кинулися до роботи. Ганчірки взялися мити шибки, витирати меблі, начищати посуд, а віник затанцював по всіх закутках, вимітаючи пил та сміття.
За якийсь час кухню було не впізнати. Все просто сяяло чистотою, і всі були задоволені.
Аж раптом з-під буфета вилізла маленька сіра мишка:
– А-а-а-пчхи! Там стільки пилу і павутиння. Ого-го!
– Де? – злякалися всі.
– Де? – найбільше злякався віник. Хто-хто, а він добре знав, як хазяйка не терпить усякого бруду.
Віник зазирнув під буфет, але нічого не побачив. Там була страшна темінь. І тут віник зрозумів, що без свічки йому не обійтися.
– Пробачте, панянко, якщо я вас образив, але зараз мені дуже потрібна ваша допомога.
– Що ж, на честь такого великого свята – пробачу, але востаннє, – відказала гордо свічка. Вона нахилилася, зазирнула під буфет, але знову ніхто нічого не побачив.
– Без сірника я не зможу вам присвітити, – зітхнула свічка, – але нещодавно я так його образила, що навіть не наважуся підійти.
І в цю ж мить усі почули:
– Здається, вам потрібна моя допомога?
Це був маленький сірничок. Пшик! – і сірничка не стало, зате свіча спалахнула яскравим жовтим полум’ям. Вона знову зазирнула під буфет, і всі побачили в кутку цілу купу пилу і павутиння. За якусь мить віник усе гарно вимів, і всі знову були задоволені.
А наступного ранку вся велика родина хазяйки зібралася за святковим столом. На столі горіла воскова свіча і освітлювала обличчя, сповнені щастя і радості, адже
Христос воскрес!
Воістину воскрес!
Нам усім так хочеться бути щасливими! Абсолютно всім.
Анжела Чудовець