Я «попав». Хоч ніколи не стикався з наркотиком, забув смак алкоголю і бридився цигарок, я зрозумів, що «попав», але… не в ціль. Усе почалося з того, що у сусіда по університетському гуртожитку з’явився значно потужніший комп’ютер, ніж був на той час у мене.
Цікавість досліджувати можливості нової техніки взяла гору над інстинктом самозбереження, і переконавшись, що з фільмами та програмами проблем немає, ми встановили нашу першу іграшку «Серйозний Сем-2».
Цікавість, азарт, жага до перемог і гонитва за новими віртуальними пригодами стали причиною того, що, окрім мене, на «віртуальну голку» підсіли моя дружина і старший син. І якщо жінка була в захопленні від квестів, аркад і різного роду детективних головоломок, то ми з сином повністю поринули у світ 3D action «мандрівок» та «стрілялок», з кожною новою грою підвищуючи рівень і майстерність.
Поступово у пунктах прокату все складніше було відшукати таку гру, яка була б нам незнайома. У своєму оточенні я став профі, запросто даючи поради та чіт-коди всім бажаючим. Я бачив себе героєм невидимого фронту, борючись з фашистами, терористами, різного роду нечистю та рятуючи світ від чергової катастрофи.
Час спливав з неймовірною швидкістю, іноді з черговою грою вдавалося впоратися за 1–2 дні, з іншими минали місяці, це при тому, що я проводив за комп’ютером по 6–8 годин щодня. Я «попав», але… не в ціль.
Прагнучи перемагати, я витрачав сили, здоров’я, інтелект на те, щоб, виграючи у комп’ютерних іграх, зрештою програти власне життя.
Я «попав», стикаючись уві сні зі страховиськами, «попав», коли у тролейбусі у мене невідомо звідки виникло бажання вийняти кольт 45 калібру і розстріляти того, хто наступив мені на ногу. Я «попав», коли, спостерігаючи з вікна як таксисти лаялися на вечірній вулиці, уявив собі як постріл з віртуальної базуки рознесе їх разом з їхніми проблемами.
Сьогодні з новин практично щодня надходять повідомлення про людей, які, як і я, «попали». Сумна статистика лавиноподібно зростає щомісяця. Проблема ускладнюється тим, що комп’ютерні клуби множаться, наче гриби після дощу, адже на їх утримання достатньо первинного капіталовкладення, а потім вони приносять прибутки власникам 24 години на добу. Але навіть якщо комп’ютерні клуби рано чи пізно підуть у небуття, як колись відеосалони, то персональні комп’ютери скоро стануть такою ж невід’ємною частиною побуту як телевізор чи холодильник.
Що чекає на нас завтра? Ким виростуть завсідники комп’ютерних салонів, а це ті, кому сьогодні виповнилося 8–10 років? Саме вони стоятимуть перед вибором: чи ставати віртуальним героєм, чи намагатися долати реальні життєві труднощі.
У нашій родині ми прийняли рішення, що комп’ютерним іграм більше не місце на нашому харддиску. Я влучив у ціль, коли зламав (щоб не заразити іграми іще когось) і викинув у смітник величезну стопку дисків. Я почав переглядати свої цілі, пріоритети, цінності і приводити своє життя у відповідність до того плану, який запропонований нам Богом. Я влучив у ціль, коли зрозумів, що перемогу в битві за мій розум вирвано з рук диявола.
Ознаки захворювання на ігроманію дорослі можуть виявити не лише в себе, але й спостерігаючи за життєдіяльністю своїх дітей. Якщо ваш син чи донька не робить уроки, сидить за грою годинами і дитину неможливо відірвати від монітора, якщо вона комп’ютерним іграм віддає перевагу над спілкуванням та прогулянками, якщо не має інших захоплень, окрім комп’ютерних ігор — час бити тривогу! У дитини може з’явитися агресія, замкненість, неуважність і апатія до реального життя. Якщо ви не хочете, щоб у вашої дитини були роздвоєння особистості, хвороби духу, душі і тіла, демонізація свідомості, то поцікавтеся, як вона проводить свій вільний час, що встановлено на вашому комп’ютері і який вплив це може мати на дитячу душу.
Дослідники вважають, що про синдром прихильності до інтернету та комп’ютерних ігор цілком можна говорити як про нову хворобу, подібну до наркотичної чи алкогольної пристрасті. А будь-яка залежність — це вже рабство.
Нашим душам загрожують не прибульці і всюдисущі терористи, не атомні війни і безробіття — все набагато простіше. Загроза йде передусім від наших з вами прихильностей, від щоденного вибору, від того, у що ми віримо, з ким йдемо по життю і на що його витрачаємо. Великий Учитель одного разу сказав: «І пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними» (Iв. 8:32). Знання істини — свобода, це і є влучання у ціль.
В’ячеслав Артерчук