Книга пророка Йони

Читаю історію, яка збережена для нас на сторінках Святого Письма під назвою «Книга пророка Йони». Якою ж красою і глибоким змістом наповнена ця драма! Невелика за обсягом історія розповідає про Божий промисел у долях моряків, які навертаються до Бога, про помилування міста Ніневія і про уроки, які Бог дає пророку Йоні. Вивчення Біблії на сторінках нашого часопису ми починали з розмови про необхідність простого читання. Отож відкриємо книгу пророка Йони…
Якщо ви вже прочитали текст, пропоную розпочати невеличке дослідження, яке допоможе краще зрозуміти біблійну історію і засвоїти більше духовних уроків для свого життя. Для вас буде нескладно відзначити певну почерговість сцен, що розгортаються перед нами у цій історії.

Отже, сцена перша (Йона 1:1-4). Назвемо її «Доручення».
Зауважте, що в 1-3 віршах тричі зустрічається вислів «лице Господнє». Він указує на перебування в присутності Бога як Царя. Саме так у Старому Завіті найчастіше описується те, що ми називаємо «стосунки з Богом». Йона покликаний стояти перед Господом і виконувати Його доручення. В цілому це є правом і обов’язком кожної людини. І от ми дізнаємося, що він не виконує доручення, яке отримав у присутності Самого Господа. Подивіться на карту, щоб побачити, як це відбувалося…


Сцена друга — «Буря на морі» (Йона 1:4-16).
Поспостерігаємо за тим, що відбувається в цій сцені. Йона вирушив у плавання. Відомо, що євреї боялися моря і намагалися триматися від нього подалі. Цей страх був викликаний вірою у те, що з безодні океану вийшло зло. Ми знаємо, що як доручення, дане пророкові, так і велика буря — від Господа. Влада Бога поширюється не лише на духовну, але й на фізичну сферу життя людини. Моряки-язичники почали молитися до своїх богів (імовірно, і саме море поставало в їхній уяві як божество). Чим був сон Йони — виявом байдужості чи, навпаки, віри? «Що ти накоїв?» — запитали моряки. Йонине «Боюся Господа, небесного Бога» не збігається з його діями, адже він «втікає з-перед Господнього лиця». Ще мить, і пророк опиняється за бортом корабля, а море «спинилося від своєї лютості». Ця сцена закінчується тим, що, внаслідок пережитого, моряки навернулися і дали обіцянки Богові.

Сцена третя — «Урок для Йони: послух» (Йона 2:1-11).
Тепер Йону не треба просити молитись. Ми молимось по-особливому, гаряче і палко, коли справа стосується власних інтересів, коли відповідь на молитву — питання життя і смерті.
Ця молитва написана в поетичній формі, тому можемо застосувати до неї інструменти, які ми застосовували для аналізу книги Псалтир. Тема молитви: «Боже, допоможи» (Йона 2:3). Це як позивні SOS — дуже наполегливо. Йона описує свою біду в основній частині цієї молитви, а наостанок виражає надію на Божу милість і спасіння. Під час триденного «гостювання» в череві риби Йона переосмислив свої обов’язки і погодився виконати дане йому доручення. Чого тільки не стається в житті тих, «хто йде своїми шляхами»!.. Бог знає і керує навіть тим, що відбувається у шлунку риби. «Господь звелів…» — і риба великодушно виплюнула пророка на берег.
Наступні сцени з історії:

Сцена четверта — «Доручення: дубль другий» (Йона 3:1-4).
Сцена п’ята — «Покаяння ніневитян» (Йона 3:5-10).
Сцена шоста — «Урок для Йони: милість» (Йона 4:1-11).

Перечитаймо всю історію ще раз. Зверніть увагу на закономірність, з якою сцени змінюють одна одну. Зіставимо сцени 1, 2, 3 із сценами 4, 5, 6.
Схематично це можна зобразити так:

A — A1 (Сцена 1 — Сцена 4)
B — B1 (Сцена 2 — Сцена 5)
C — C1 (Сцена 3 — Сцена 6)

А як саме це відбувається ?
A — A1 (Йона 1:1-4 порівняйте з Йона 3:1-4). Обидві сцени говорять про доручення, яке дає Бог. Зіставлення, яке ми робимо, коли дивимось на Слово Господа в сценах 1 і 4, переконує нас у тому, що сховатись або втекти від Бога неможливо. Його Слово незмінне, а Його присутність ставить нас, а не Його, перед вибором. Тоді як доручення і Бог незмінні, змінитися потрібно тобі, Йоно! Від 1 до 4 сцени все прийшло туди, звідки починалось. Непослух створює в житті людини певне коло, вирватися за межі якого неможливо. Як відомо з книги Царів, історія цілого ізраїльського народу оберталася такими колами — і все через непослух Богові, через невірність своєму призначенню…
Чи розумію я, що воля Божа — незмінна, що Бог робить те, що хоче (Пс. 113:11; 134:6)? До чого це зобов’язує мене? Як покора Богу проявилася в моєму особистому житті?

B — B1 (Йона 1:4-16 порівняйте з Йона 3:5-10) — йдеться про навернення моряків і милість Божу до грішників, які не знають Бога і не слідують за Ним.
Зіставлення, яке ми робимо, коли дивимося на сцени 2 і 5, вказує на готовність язичників покаятися, коли Бог їм нагадує про Себе. Фактично моряки, а не пророк, вбачають Божу руку в біді, яка на них прийшла, вони заохочують Йону до молитви. Коли ж за допомогою жеребка стає зрозуміло, що той, хто спить у трюмі, винний у їхніх бідах, — ті ж самі моряки змушують пророка задуматися над тим, що він зробив. Бог, виявляється, не хоче смерті грішника (Єз. 33:11). Він є Той, Хто всупереч непослуху Свого вісника спасає грішників. А ці грішники шукають Бога і готові Йому коритися. Їхньому бажанню зберегти життя Йоні протиставляється байдужість пророка не тільки до Божих планів, а й до власного життя.
Ця сцена дуже схожа на ту, що описана в 3 розділі. Тут пророк спостерігає за тим, як язичники навертаються. Він проповідує те, що звелів Бог, і їхнє життя змінюється. Чи готовність язичників покаятись є несподіванкою для пророка? Він бачить як ціле місто — всі: від царя до немовлят, і навіть тварини — волає до Бога. «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йона 3:10). Ці слова лаконічно і точно розкривають зміст поняття «милість». Водночас тут вказано на плоди їхнього покаяння — «звернули зі своєї злої дороги». Скорений Йона стає свідком цього навернення.

C — C1 (Йона 2:1-11 порівняйте з Йона 4:1-11) — Бог досягає ще однієї важливої мети — навчити «вченого» послуху і милості.
Спочатку послух. Уроки Божі можуть бути дуже болючими і неприємними для нас. Але це тому, що без болю ми схильні нехтувати ними. Отже, становище Йони в череві риби було неприємним і жалюгідним. Воно було жахливим і викликало співчуття. Але текст містить і певну долю іронії. В чому ж вона? Відомо, що за східною традицією гостя приймають у домі три дні. Три дні його годують, не обтяжуючи нічим, дають дах над головою тощо. Текст містить твердження про те, що три дні і три ночі Йона ніби «гостює» у Бога. Він на межі життя і смерті. За таких обставин залишається одне — волати до Бога, просити милості.
Паралельно цій сцені йде «Урок для Йони: милість». Йона висловлює незадоволення, і причиною його незадоволення є Бог. Настає час пояснити Йоні ще одну істину. Господь це робить дуже ніжно і ненав’язливо, використовуючи для цього рициновий кущ, черв’ячка і палючий східний вітер. Так Він говорить до Йониного серця, щоб він сам почав думати і, можливо, по¬ставив собі просте запитання: «А що я знаю про милість Божу?».
Ми з вами не знаємо чим усе закінчується, ми не знаємо як би Йона відповів на це запитання. Чи засвоїв Йона урок «Милість», так само як засвоїв урок «Послух»? Це загострює нашу увагу на виборі, який робить кожен із нас. Божий урок засвоюється або відкидається…
Отже, розглянувши ці паралелі, зробимо висновки. До речі, за подібною схемою побудовано багато історій в Біблії і в таких випадках варто проводити такий аналіз.
Ми дізнаємось, яким насправді є Бог: Він незмінний у Слові, справедливий і милостивий. Він дає доручення, суверенно керує всім і виявляє милість у житті тих, хто ви¬знає Його справедливість.
Ми взнаємо, якими насправді є ті, кого стосується дане Богом доручення: хоча вони не знають Бога, але з готовністю відкликаються на Божу дію.
Ми впізнаємо себе: ми теж маємо певне доручення і повинні його виконувати. Ми можемо виявитися не готовими, але у Бога є спосіб нас учити. Важливо вчитися коритись, і нам треба дещо взнати про Боже серце…
Складаючи всі елементи історії в одну грандіозну картину, починаємо бачити Бога. Він незбагненно великий, суверенний, Його шляхи вищі за наші, Він вірний Своєму Слову, справедливий і водночас милостивий. Долі народів у Його руках — і Він знає як прославитись у справедливих судах, у милості і в спасінні. Це Той Бог, Якому я маю честь служити як Його творіння і Його дитина. Він працює безпосередньо зі мною і знає, що хоче в мені досягнути на цьому етапі мого життя.
Наостанок:
Відверто кажучи, образ Йони лякав мене і був для мене негативним — тепер я розумію, що Йона — герой. Негативний? Можливо. Але хіба я не буваю непослідовним, жалюгідним, самовпевненим, нетямущим? Зрештою, ця історія є знаковою, і на цей її вимір указав Господь Ісус (Мт. 12:39-41).

Юрій Ліщинський