Інтерв’ю з Катериною Іванівною Сичик, заступником начальника управління освіти м. Рівне
КАТЕРИНА ІВАНІВНА СИЧИК
народилася 5 грудня 1957 р. в с. Глибочок Березнівського району Рівненської області. З відзнакою закінчила Дубнівське педагогічне училище за спеціальністю «вчитель початкових класів», історичний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала вчителем історії в с. Новий Моквин Березнівського району Рівненської обл., вчителем початкових класів, а згодом — заступником директора з навчально-виховної роботи в середній школі № 23 м. Рівне, керівником інформаційно-методичного центру відділу освіти департаменту соціального обслуговування населення м. Рівне. З 1999 р. — на посаді заступника начальника управління освіти. Заміжня, має двох дітей.
— Катерино Іванівно, коли, на Вашу думку, починає формуватися світогляд людини і які чинники впливають на цей процес?
— Світогляд людини починає формуватися з перших днів її життя. І головну роль у цьому процесі відіграє сім’я, а далі на його формування впливають школа, церква, суспільство. Світогляд, на мою думку, має формуватися природним чином, тобто кожна людина повинна без жодного тиску розмірковувати та приймати певні погляди на світ. Ніхто не має права нав’язувати комусь свій світогляд.
— На яких засадах формувався Ваш світогляд? Чи пам’ятаєте Ви когось, хто по-особливому впливав на Ваше розуміння світу? Можливо, була якась особлива подія в житті?
— У той час, коли формувався мій світогляд, держава всіма своїми інституціями нав’язувала людям атеїстичний погляд на світ. Пригадую випадок у початковій школі. Після великодніх свят учителька запитувала нас, дітей, хто був у церкві і чого ми туди ходили. Адже, за її словами, Бога немає, і ходити в церкву — це забобони старих людей. Щось подібне доводилося чути, навчаючись у старших класах, в педучилищі та в університеті.
Особливою людиною у моєму житті був мій тато, який надавав важливого значення молитві. Його слова назавжди залишилися в моєму серці: «Дитино, якщо не буде можливості стати і помолитися відкрито, то знайди собі таємний куточок, де ти зможеш це зробити». Але, дякуючи Богові, часи змінилися. Зараз ми не маємо жодних перешкод щодо богопізнання, віри та духовності.
— Чи змінювалися впродовж життя ваші духовні переконання? Якщо так, то чим це було викликано?
— Скільки себе пам’ятаю, то мої батьки були релігійними і виховували нас, дітей, на принципах релігійності. А оскільки духовність, як правило, мислиться в понятті релігійності, бо вона, по суті, є продуктом і виразником релігії та релігійності людини, то в понятті духовності завжди відчувала щось позитивне, благородне і конче божественне. Але це не було моїм переконанням. Що таке справжня духовність я зрозуміла після визнання Бога Творця, Який створив нас за Своїм образом, та усвідомлення своєї гріховності й прийняття Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя.
— Відомий вислів, який приписують єзуїтам: «Дайте нам дитину до семи років, і вона назавжди залишиться з нами». Що Ви думаєте про духовне виховання дитини в ранньому віці? Можливо, Ви можете навести приклади зі своєї педагогічної практики?
— Поняття «духовність» є складним та багатогранним. На мою думку, основним елементом духовності є жива свідомість людини, але свідомість дійсно активна щодо своєї віри, своїх переконань та вимог. Це основа або ґрунт духовності, на якому базується і з якого розвивається своєрідний спосіб чи стиль людського життя.
Формування духовного світу молодших школярів значною мірою залежить від педагога як особистості, який володіє манерою спілкування, вміє будувати взаємини з учнями на основі діалогу, підходить до дітей з оптимістичною гіпотезою, вірою в можливість піднесення морального і духовного світу дитини, і, звичайно, людини, визначальним у житті якої є прагнення до вдосконалення та уподоблення образу Божому.
Духовне виховання дитини у ранньому віці особливо важливе, тому що саме у цей період характерною ознакою молодших школярів є особлива сенситивність до морально-етичних впливів.
— Чи є, на Вашу думку, без-перспективні діти?
— Безперспективних дітей немає. Надзвичайно важливо щоб батьки, педагоги розуміли те, що людина — найвища цінність на Землі, і ставились до неї так, як хотіли б, щоб ставилися до них. У свою чергу все це потрібно виховувати і в дітей. А ще необхідно виявити здібності дитини, вивчити її інтереси і, відповідно, розвивати дитину у визначеному напрямку. А результат не примусить себе чекати.
— У чому ж полягає цінність людського життя?
— Цінність людського життя полягає в самому житті. Вона об’єктивна. Якщо якогось ранку ми побачимо на небосхилі не-звичайний схід сонця, то майже мимоволі скажемо: «Як гарно! Народжується день!» Ми міркуємо так тому, що дійсно вважаємо схід сонця надзвичайно прекрасним. Схід сонця викликає наше замилування через красу, властиву йому.
У природі можна спостерігати безліч подібних явищ. Те ж можна сказати і про людське життя: сама його об’єктивна сутність і природа приводять нас до ви-знання його цінності.
Людина — це не просто матерія. Кожен із нас є особистістю. Людина — це і матерія, і дух. І оскільки людина — дух, вона усвідомлює, що вона вища за матерію. Здатність людини думкою вийти за межі нашого безпосереднього життєвого досвіду разом із чітким усвідомленням того, що ми не самі себе зробили, приводить людей до пошуків джерела свого існування в Богові-Творцеві, Котрий, за свідченням Біблії, є Дух, і Який створив людину за образом Своїм і подобою Своєю як істоту, здатну, хоча б частково, зрозуміти Його природу, любити Його і поклонятися Йому у відповідь на Його доброту.
— Як Ви виховували своїх дітей? Чи можете поділитися своїми педагогічними здобутками?
— Великий дар — продовжити і повторити себе в дітях. Гарно виховані діти — це щастя та доблесть батьків.
У мене двоє дітей: син Юрій та дочка Ірина. Виховуючи їх, я розуміла, що в цьому складному процесі не повинно бути нещирості, непослідовності, фальші. Прокладаючи стежинку до душ своїх дітей, ніколи не соромилася попросити вибачення у них, якщо помилялася. Стосунки будувала на довірі. У вихованні дітей за основу брала християнські моральні цінності.
— Що б Ви хотіли побажати читачам часопису «Слово вчителю» як педагог і як мама?
— Я бажаю кожному читачеві часопису долучитися до великої справи духовного виховання наших дітей.
Розмовляв
Олександр Бондарчук