«Слова Лемуїла, царя Масси, що ними навчала його мати: «Що, сину мій, і що, сину утроби моєї, і що сину обітниць моїх? Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнувальниць царів! Не царям, Лемуїле, вино, не царям, і напій той п’янкий не князям, щоб не впився він та не забув про Закона, і щоб не змінив для всіх гноблених права! Дайте напою п’янкого тому, хто гине, а вина — гіркодухим: 
він вип’є й забуде за бідність свою, і муки своєї вже не пам’ятатиме! Відкривай свої уста немові, для суда всім нещасним. Відкривай свої уста й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного.
Хто жінку чеснотну знайде? А ціна її більша від перел: довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а порядок служницям своїм. Про поле вона замишляла, і його набула, із плоду долоней своїх засадила вона виноградника. Вона підперізує силою стегна свої та зміцняє рамена свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі. Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім. Килими поробила собі, вісон та кармазин — убрання її.
Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку туніку робить вона й продає, і купцеві дає пояси. Сила та пишність — одежа її, сміється вона до прийдешнього. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці. Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть.
Устають її діти і хвалять її, чоловік її — й він похваляє її: «Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевищила!»
Краса — то омана, а врода — марнота, жінка ж богобоязна — вона буде хвалена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки її вихваляють при брамах!»
Біблія, Книга Приповістей Соломонових, 31 розділ
Ніхто, напевно, не буде сперечатися, що одним із найбільших впливів, під який підпадає дитина, є вплив матері. Звичайно, бо ж вона виношує дитя дев’ять місяців, годує грудьми і закладає в дитині цілеспрямовано чи мимоволі найважливіші принципи життя: ставлення до себе, оточуючих, ставлення до роботи, друзів, майна. І саме мати формує в дитині ставлення до Бога: або позитивне, або негативне.
Важко маму замінити. Бо саме її Бог наділив такими якостями, якими не володіє навіть наймужніший, найспритніший і найхоробріший чоловік. «Релігійні вожді і політики, великі мислителі і художники нерідко говорять про вплив матері, який вона здійснила на все їхнє життя. Робота матері — найважливіша, найважча і найменш оплачувана праця. Однак, для багатьох людей мати є джерелом проблем. Їх переслідують важкі спогади з минулого або мучать теперішні непрості стосунки з матір’ю»[1].
Чому ж для одних мати стає джерелом натхнення, для інших — джерелом проблем? Давайте спробуємо знайти відповідь на це запитання, звернувши увагу на те, що говорить про материнство Біблія: «Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода!» (Пс. 126:3).
Жінка отримує високе покликання від Самого Бога, одержавши спадщину Господню і нагороду. Божий план полягав у тому, що кожен новонароджений хлопчик або дівчинка мали стати носіями Божого образу і, таким чином, планета Земля мала наповнитися славою Божою. І тому Бог дарує нам особливий подарунок — наших (не сусідських) дітей, саме вони є нашою нагородою і «золотими» медалями. Але сучасне суспільство не приймає цього плану, натомість пропонує замість дітей — кар’єру, безконечні розлучення, домашніх тваринок тощо. Воно не хоче та й не здатне виконувати Божий задум. Саме тому в наш час материнство не лише не популярне, але й часто спотворено висвітлюється засобами масової інформації, суспільною думкою.
Хранителька домашнього затишку
Так часто називають жінку, такою її створив Бог. «Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть» (Пр. 31:27). Дім — це основна сфера впливу матері на своїх дітей. Тут вона має час, місце для навчання і виховання дітей. Тут дитина розвивається впевненою у безпеці, завдяки батькам. Тут закладаються підвалини її майбутнього життя. Це місце, куди дитина приходить зі слізьми і радістю, з болем і успіхами. Це місце, де дитина вперше почує про Бога, разом з матір’ю стане на коліна і помолиться, місце, де вона зможе пізнавати премудрості Святого Письма.
Чи створили ми такі умови своїм дітям, чи здатні ми подати приклад у найважливіших стосунках у Всесвіті — стосунках з Богом? Що бачать та наслідують наші діти?
Якщо нас хвилюють ці запитання, то перше, на що ми повинні звернути увагу, — це наше ставлення до Бога. Так-так! Ми ніколи не станемо гарними матерями, поки нас цього не навчить Бог. Бо дуже часто не вистачає мудрості, терпіння, знань, любові, джерелом яких і є Сам Бог. У нашій свідомості живе багато неправди стосовно Творця Всесвіту. Уява про характер Бога — це основа системи наших переконань. Якщо наша уява про Бога хибна, то хибною буде уява про все інше, і ми будемо діяти відповідно до тієї неправди, в яку віримо. Розуміння Бога визначає спосіб нашого життя.
Коли в наше життя вривається хаос, розчарування, біль, коли ми втрачаємо тих, кого любимо, коли все йде не так, як ми запланували, у нас виникають думки: «А чи дійсно Бог добрий до мене? А якщо так, то як Він міг допустити, щоб таке трапилося?» або «Чому Він не виконує мою найзаповітнішу мрію?». Як тільки ми починаємо сумніватися в доброті Бога, то легко знаходимо виправдання тому, що відкидаємо Його волю і починаємо самі вирішувати, що добре, а що погане. Але Бог дійсно добрий, і залишається таким незалежно від нашого сприйняття Його рішень, від того, відчуваємо ми Його доброту чи ні, чи доводять це життєві обставини; Він залишається таким, як є. «Ти добрий, і чиниш добро» (Пс. 118:68). Бо Він наш Творець, і саме Він знає, що є для нас добром. Ханна Уайтолл Сміт сказала: «Часто Боже Провидіння не схоже на добро. Але віра схиляється перед цими таємницями і говорить: «Господь добрий, тому все, що Він робить, має бути добром, незалежно від того, чим здається зараз. Я чекатиму на Його пояснення»[2].
Бог — святий. У Ньому немає ні тіні гріха, ні тіні змін. Тому й стандарти Його надто високі для нас, людей, і часто незрозумілі. «Бо Я — Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо Я святий» (Лев. 11:44). Він — справедливий: «…справедливість Ти міцно поставив…» (Пс. 98:4), «Ти праведний, Господи, і прямі Твої присуди, бо Ти наказав справедливі свідоцтва Свої й щиру правду! Праведність Твоя — праведність вічна, а Закон Твій — то правда» (Пс. 118:137-138, 142).
Жоден із цих атрибутів не належить людині, бо тоді Бог не був би Богом. Але Він є джерелом милості, справедливості, любові, мудрості, терпіння тощо. Тому маючи тісні стосунки з Богом через вивчення Слова Божого, тобто Біблії, ми будемо здатними передавати якості Божого характеру іншим людям, подібно, як Місяць відбиває світло Сонця, направляючи його на Землю.
Багато людей живуть гіркотою і болем, не знаючи, де знайти розраду і вихід. Вони не знають, що послух Божим Заповідям — це можливість уникнути багатьох проблем, пов’язаних із наслідками життя без Бога. Саме мати повинна жити життям, сповненим послуху Богові, тоді її діти, наслідуючи матір, зможуть також уникнути таких жахливих речей як наркотики, алкоголь, байдужість, зарозумілість тощо. Така мати справді зможе стати хранителькою домашнього затишку і навчить цього своїх дочок: «Дім будується мудрістю, і розумом ставиться міцно» (Пр. 24:3). Навчаючи дітей любити й поважати Бога, мати лише набуває поваги і честі у своїх дітей. Вона збереже дітей для Бога і для себе.
Мати Мойсея була рабинею в Єгипетській імперії. Її обов’язком перед державою було втопити народженого сина у річці. Це був наказ фараона, щоб ізраїльський народ не був сильним та чисельним. Але мудра жінка вирішила, ризикуючи життям, послухати Бога, Який категорично забороняє вбивати своїх дітей. Вона переховувала сина доти, доки могла це робити, а потім взяла кошик, обмастила його смолою, поклала туди сина і, помолившись, опустила його на води Нілу, залишивши наглядати за ним старшу дочку. Саме у цей час прийшла купатися дочка фараона. Вона побачила хлопчика і вирішила зробити його своїм сином. Але потрібна була жінка, яка б вигодувала малюка. Сестра привела свою матір, яка змогла не лише годувати свого сина, але й навчила його поклонятися Богові, любити Його і служити Йому. Єврейська жінка змушена була віддати свого сина дочці фараона у віці приблизно шести років, але любов до Бога, яку вона вклала в серце дитини, принесла користь не лише їй самій, але й усьому ізраїльському народові, а потім усьому світові. Саме Мойсей написав перші п’ять книг Біблії, він говорив на горі із Самим Богом, він приніс людям Десять заповідей, які записав від Господа, він написав ще багато законів, за якими люд-ство живе й понині. Мойсей був тим, хто з’явився на горі у день Преображення, щоб підтримати Ісуса Христа. Віра матері, передана синові, відіграла важливу роль у розвитку всього людства.
Чудовим прикладом довіри, любові та відданості Богові стала звичайна жінка Анна, про яку згадують багато поколінь. Вона, отримавши після багатьох років безпліддя сина, вигодовує його і віддає на виховання у храм. Мати назвала хлопчика Самуїлом, що означає «жадання від Бога». Він був очікуваний від Бога і відданий Богові. Звичайно ж, мати навідувала свого сина разом з іншими його братиками і сестричками, яких Бог дав Анні після виконання її обіцянки. Вона раділа тому, як хлопчик зростає, набираючись мудрості і поваги у людей: «А отрок Самуїл ріс із Господом» (1 Сам. 2:21). Він став великим пророком Божим, був суддею ізраїльського народу і прожив довге життя, переживши кількох царів.
Один з найвідоміших учнів апостола Павла Тимофій був сином грека та юдейки Евнікії. Було б дуже логічно, якби син наслідував релігію батька. Але «нелицемірна віра» матері та бабусі Тимофія була живою (2 Тим. 1:5). Ці дві жінки змогли подати приклад молодому юнакові у ставленні до Бога, до життя, до покликання. Він став одним із найвизначніших служителів ранньої Церкви, був старшим пресвітером групи церков. Він був тим, кому апостол Павло з впевненістю передав розпочате служіння. А ось про його батька відомо лише, що він — грек.
На сторінках Біблії можна знайти ще багато прикладів материнської віри, любові і послуху Божому, які стали поштовхом до змін життя не лише їхніх дітей, а й багатьох людей.
Хранителька поваги і покори
Було б неправильно не згадати про прямий обов’язок жінки поважати, цінувати і любити свого чоловіка та на-вчити цього своїх дітей. Адже саме від матері багато в чому залежить ставлення дітей до свого батька. Слово Боже так визначає роль жінки: «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік — голова дружини, як і Христос — Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому» (Еф. 5:22-24). Цікаво, що Біблія зазначає, що потрібно коритися своєму чоловікові, а не сусіду, колезі, навіть старенькому батькові, й у всьому, тобто в усіх життєвих обставинах: духовних, стратегічних, у питаннях виховання дітей, придбання житла тощо. Це запорука миру та спокою в сім’ї, запорука успіху жінки на її непростому «посту». Головне — не переплутати ролі, не шукати приводу зайняти місце лідера, голови. «Неможливо всидіти на двох стільцях відразу. Нелогічно все тримати під контролем і при цьому очікувати, що чоловіки стануть активними, візьмуть ініціативу у свої руки та перетворяться на «духовних лідерів»[3]. Нам, жінкам, не варто вирішувати глобальних проблем та намагатися переробити своїх чоловіків. Натомість потрібно глибоко зазирнути у свою душу та чесно відповісти на запитання: «Чи відповідаю я Божому стандарту, чи приємно Богові дивитися на своє створіння, чи виконую я свою роль?».
Поважати — означає усвідомлено та добровільно ставити людину вище за себе та інших для особливого ставлення та пошани. Ви добровільно берете на себе відповідальність коритися Слову Бога, а Господь, у Свою чергу, бере на Себе відповідальність зробити вашого чоловіка гідним поваги, тим, хто любить і з любов’ю керує, хто не думає лише про себе, а дбає про всю сім’ю, хто веде за собою, визначаючи напрямок руху сім’ї, хто готовий віддати себе і своє життя заради дружини і дітей.
«Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його» (Пр. 14:1). «Жінка чеснотна — корона для свого чоловіка, а засоромлююча — мов та гниль у його костях» (Пр. 12:4). «Ліпше жити в куті на даху, ніж з сварливою жінкою в спільному домі» (Пр. 25:24).
На нас, матерях, лежить велика відповідальність за те, як діти будуть ставитися до батька. Ми стаємо для них прикладом для наслідування. І якщо ви бачите погане ставлення вашої дитини до свого батька, перегляньте своє ставлення до чоловіка. «Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед темряви!» (Пр. 20:20).
Хранителька любові
Бог наділив жінку особливою любов’ю та ніжністю до своїх дітей. Мати по-особливому розуміє дитину, іноді їй не потрібно нічого говорити — вона серцем відчуває, що трапилося з дитиною. Така любов і безумовне прийняття навчає дітей також любити і приймати любов від інших. Це дуже допомагає нашим дітям у майбутньому, адже наскільки важливо пам’ятати, що тебе люблять і приймуть за будь-яких обставин. Звичайно ж, діти повинні займати одне з найважливіших місць у житті матері, тому мамі доводиться дуже багато часу проводити зі своїми дітьми. Біблія вчить любити своїх дітей, але любов — це не вседозволеність. Це прийняття і дисципліна, це ніжність і твердість та невідступність у своїх рішеннях стосовно дитини, це навчання і виправлення помилок: «Різка й поука премудрість дають, а дитина залишена тільки собі, засоромлює матір свою… Карай сина свого — й він тебе заспокоїть, і приємнощі дасть для твоєї душі» (Пр. 29:15, 17). У сучасному світі це дуже непопулярний вид любові. Але так говорить Бог, і хто ми такі, щоб заперечувати слова Владики Всесвіту?! «Гординя людини її понижає, а честі набуває покірливий духом» (Пр. 29:23).
Любов матері має бути мудрою, кожна мати розуміє, що поки дитинка маленька, вона повністю належить своїй матері, але, зростаючи, вона потребує довіри, підтримки. Важливо відпустити своїх дорослих дітей і не намагатися утримувати їх біля себе або керувати ними. Це лише зруйнує стосунки з дітьми. Любов проявляється саме тоді, коли потрібно віддавати, а не брати, «гребти під себе». І якщо цього не розуміють наші діти, то ми маємо навчити їх бути дорослими. Адже ніхто з нас не ставить на меті виростити «велику дитину», яка нічого не може робити самостійно! Але саме так ми часто поводимо себе з дорослими дітьми, і самі стаємо причиною смутку і болю наших дітей. Любов полягає у тому, що ми вчимо дітей не лише дбати про себе, а й впливати позитивно на оточуючий світ, змінюючи його. Ми, матері, не можемо бути центром життя наших дітей, бо цей центр належить не нам, Його займає Бог як повноправний Володар. Наш із вами обов’язок навчити цього своїх дітей і не заважати їм проходити свій шлях самостійно. Наш обов’язок — зберегти любов свою до дітей і їхню до нас. «Устають її діти, і хвалять її» (Пр. 31:28).
Зберігаючи Божі Заповіді і стандарти у своєму серці, ми будемо спроможні передати їх своїм дітям, зробивши їх найщасливішими людьми на планеті Земля.
«Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я наказую на серці твоїм. І навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт.Зак.6:4-7). «І буде нам праведність у тому, коли будемо виконувати всі ці заповіді перед лицем Господа, Бога нашого, як Він наказав нам» (Повт. Зак. 6:25).
Інна Дубовик
[1]Клауд Г., Таунсенд Дж. Фактор матери. — М.: Триада, 2002. — С. 6.
[2]Hannah Whitall Smith, God is Enough, ed. Melvin E. Dieter and Hallie A. Dieter (Grand Rapids: Francis Asbury, Zondervan, 1986), 240-41.
[3]Демосс Н. Ложь, в которую верят женщины. — С.-Пб.: Шандал, 2004. — С. 152.