Мистецтво — це засіб, що відкриває іншим внутрішній світ людини. Його найвищою метою, якого б виду ми не торкнулися: музики чи живопису, театру чи кіно, літератури чи комп’ютерної графіки, — є прославлення Того, Хто є Причиною дивовижного дару, яким володіє людина, — здатності творити. Погоджуся, що далеко не кожен сприймає мистецтво у такому ракурсі, однак саме творчі пошуки і здобутки людства є яскравим підтвердженням його унікального походження і високого призначення — відображати Творця.
Мистецтво не буває нейтральним, воно або приводить до пізнання Бога, або віддаляє від Нього. Твір завжди є наслідком теології автора. Це — немов застигле в часі богослов’я душі митця — чи богопоклоніння, чи богоборство.
Пропоную пороздумувати над картиною Олександра Іванова «З’явлення Христа народу». Цей твір відомий усім ще зі шкільної програми. Величне полотно, на якому зображений акт хрещення, що проводить Іван Хреститель. Навколо пророка стоять різні люди: фарисеї, раби, подорожні, воїни. А вдалині видніється фігура Ісуса Христа, що наближається. Проте Христос, Який мав би бути центром цього полотна, стоїть самотньо і є найменшою фігурою картини. Чому? Що хотів цим сказати художник?
Олександр Андрійович Іванов народився 16 (28) липня 1806 року в Санкт-Петербурзі у сім’ї Андрія Івановича Іванова — визнаного художника ХІХ ст., викладача Академії мистецтв. У 11 років Олександр стає вільним відвідувачем академії. Його здобутки очевидні — дві срібні медалі за успіхи у малюванні, мала золота медаль за полотно «Пріам, що просить у Ахілла тіло Гектора» (1824 р.). А 1827 р. він отримує велику золоту медаль і звання художника ХІV класу за твір «Йосип у в’язниці тлумачить сни слугам фараона». А після наступної картини «Белерофонт вирушає у похід проти химери» академія за дер-
жавний кошт (так званий «пансіон») відправляє Іванова до Європи шліфувати майстерність.
Подорожуючи Німеччиною, він приїздить до Італії, де відвідує Флоренцію, Венецію, Рим, Неаполь. Художник вивчає і захоплюється мистецтвом Ренесансу, переписує фрески Мікеланджело, пише прекрасне полотно на біблійну тему «З’явлення Христа Марії Магдалині» (1834–1836 рр.). Це були роки слави Іванова, він здобуває визнання не лише на батьківщині, куди відправляв свої картини, а й у самій Італії. За великий творчий доробок автору присвоїли звання академіка.
Увесь цей час Олександр Іванов постійно читає Новий Завіт. Цієї звички він набув ще в дитинстві. Більше того, постійне перебування в Слові було необхідне автору для написання його шедеврів (Ів. 15:1-11). Саме сторінки Святої Книги надихнули його на початок нової роботи — створення картини «З’явлення Христа народу», над якою художник працював двадцять років (1836 — 1857 рр.). Але, порівнюючи спосіб життя священнослужителів у Римі зі словами Біблії, Олександр усе більше розчаровується в церкві. Він часто повторює: «Ісус повинен бути зображений повністю один».
За авторським задумом це мало бути величне полотно на біблійну тему. Задля цього він вибрав гігантські розміри (5,5х7,5 м2), виписав на полотні колоритні персонажі — свій портрет (у образі подорожнього), портрет свого друга Миколи Гоголя (в образі прочанина у червоній тозі). Для більшого філософського ефекту на картині присутні образи хлопчика і старого чоловіка, що стоять у воді в лівому куті (як символ народження і смерті). В іншому куті картини зображені образи радості спілкування з Богом (образ юнака) і малодушності (чоловік, що труситься). В центрі Іван Хреститель указує на Месію, відкриваючи людям суть місії Божого Сина — принести жертву викуплення. «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29) — проголошує Хреститель до тих, хто стоїть поруч. За його рухом спостерігає апостол Іван і ще декілька чоловік. Проте інші зайняті собою. Фоном картини слугує пейзаж — але це не конкретне місце, а збірка фрагментів, що представляли всю землю: гори, річка, зелене віття, долина, небо і сонячне проміння.
Автор не зображає на картині Духа Святого у вигляді німба, голуба чи хмарини, як було прийнято в той час. Чудо богоз’явлення для Іванова проходить невидимо, у душах, серцях людей. Саме тому всі персонажі немов би завмерли в багатозначних позах. Власне, пізнання Бога серцем, а не розумом, і є головною темою Біблії і картини. Довіра Богу свого життя, пізнання Його — це невідривна частина нашого земного життя. Не марнота справ земних, а пошук Бога — ось наріжний камінь буття людини. Решта — це лише відволікання своєї уваги від найактуальнішої теми.
Повернувшись у Санкт-Петербург у травні 1858 року, Олександр Іванов організовує виставку в Академії мистецтв, на якій поряд з великою картиною було виставлено багато робіт, написаних за останній період (портрети людей, пейзажі, малюнки олівцем). Твори художника справили величезне враження на тогочасне суспільство. Проте через два місяці, у липні 1858 року, автор помирає від холери, вирушаючи до Того, Кого все життя хотів пізнати і звеличити своєю творчістю.
Сучасники художника вважали Іванова невиправним романтиком і непрактичною людиною. Бо він присвятив своє життя одній картині і не писав такі популярні в той час побутові сюжети для власного збагачення. Проте саме цей митець є одним із найвідоміших художників дореволюційної Росії, а імена тих, хто шукав задоволення лише своїх бажань, ми не можемо зараз і згадати…
Олег Блощук