Викладаючи християнську етику в початкових класах, я все більше розумію, що найдорожчий і найцінніший скарб, який Господь дарує і довіряє нам, – це діти. Тому перед нами постає важливе і складне завдання, святий обов’язок перед Богом – вберегти цих дітей від розтління. Ми повинні виховати їх чуйними, добрими, милосердними, чесними, працьовитими. Потрібно виховати духовно багату особистість, яка б усвідомлювала свою відповідальність перед Богом.
Біблія, а потім і сучасна педагогіка ставлять перед вчителем творчу ціль – не просто вчити, а навчити. Сьогодні домінує думка, що відбувся розрив одвічного зв’язку – вчителі відокремили себе від своїх учнів і визначили слово «викладання» як те, що говорить вчитель, а не те, що засвоює учень. Вчителі прийшли до хибного висновку, що викладання – це послідовний внутрішній узгоджений монолог дорослого, який спрямований на пасивну групу учнів. Більшість з них переконана, що їх основне завдання полягає в добре спланованому викладанні матеріалу. Але вони глибоко помиляються. Вчителі несуть велику відповідальність за те, як учні засвоюють матеріал. Зрештою, вони прозвітують перед Богом за той вплив, який вони здійснювали на учнів. І тому недаремно Господь нас застерігає: «Не багато хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо» (Як. 3:1).
«Ідіть і навчіть!» – казав Христос. На жаль, ми сьогодні не відчуваємо всієї сили цього «навчіть», тому що ми маємо іншу шкільну систему, ніж це було в часи Христа. Для нас навчання означає іти до школи як учень або як вчитель. У часи Христа це виглядало інакше: хто хотів вчитися, приходив до вчителя і жив з ним. І вчитель учив словами, але більше ніж словами вчив своїм прикладом. Учитель християнської етики є не лише фахівцем, професіоналом у певній сфері знань, це в першу чергу християнин. Той учень Христа, який не лише вивчив науку, але й наслідує Його життя. Це робить учителів не тільки дуже важливими, але й дуже відповідальними особами, оскільки вони повинні вчити дітей більше своїм прикладом, своїм власним життям, ніж словами.
Вчитель не завжди може сказати, де починається і закінчується його вплив на учня, він працює на вічність… Але очевидно одне: вчитель не впливає на духовне відродження учнів, якщо він сам не народився згори! «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ів. 3:3). Адже якщо в нашому серці не житиме Господь, якщо ми не матимемо керівника Духа Святого, то хіба зможемо ми відкрити дітям істину? «Не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого» (1 Кор. 2:11).
Людмила Рудюк