Інтерв’ю зі Світланою Богатирчук-Кривко, заступником міського голови Рівного з гуманітарних питань і питань соціального захисту населення.
Світлана Богатирчук-Кривко народилась 28 жовтня 1959 р. в м. Рівному. Закінчила Луцьке педагогічне училище в 1978 р. та Рівненський державний педагогічний інститут в 1986 р. Працювала вчителем, інспектором шкіл, заступником директора департаменту соціального обслуговування населення м. Рівного, начальником управління освіти Рівненського міськвиконкому. З травня 2002 р. працює на посаді заступника міського голови.
У 1994 – 1995 рр. пройшла навчання за програмою «Лідери освіти ХХI ст.». У 2000 р. визнана «Жінкою року» в номінації «Жінки – представники владних структур». Депутат Рівненської обласної ради (2002-2006 рр.), депутат міської ради з 2006 р.
Має звання «вчитель-методист» (1998 р.), «Заслужений працівник освіти України» (1998 р.), нагороджена знаком «Відмінник освіти України» (1993, 1997 рр.).
Заміжня, має двох синів.
– Щиро дякуємо, Світлано Кирилівно, що погодилися дати інтерв’ю для часопису «Слово вчителю». Переконані, що проблеми духовного виховання молоді і способи їх вирішення, які ми намагаємося висвітлювати на шпальтах часопису, глибоко хвилюють і Вас. Дякуємо за активну підтримку впровадження предмета «Основи християнської етики» в навчальних закладах Рівненщини. В 1999 р. право на викладання цього предмета Вам довелося відстоювати в суді, чи не так? Пам’ятаєте, як це було?
– Пам’ятатиму все своє життя. Тоді рівняни обра-ли мене депутатом обласної ради, і мені довелося відстоювати не лише інтереси громади Рівного, але й усієї гуманітарної сфери області, оскільки я була головою депутатської комісії з питань освіти. Прокуратура області своїм приписом забороняла вивчати предмет «Основи християнської етики» в школах. Депутати обласної ради підтримали мене і відхилили своїм рішенням протест прокуратури. Однак прокуратура передала справу до суду. Ми змогли довести свою правоту, очевидно це був прецедент.
– Що, на Вашу думку, змінилося у ставленні до християнської етики за останній період?
– Хочу відзначити кілька моментів: час від часу питання розглядається на загальнодержавному рівні, однак це епізодично; надходять пропозиції з центру і сходу України щодо співпраці, чого раніше практично не було; спостерігається інертність батьків, з ними необхідно працювати окремо.
– Як саме має працювати школа, щоб мати зв’язок з батьками?
– Батьки повинні бути не просто спостерігачами, а повноцінними учасниками процесу виховання і навчання своїх дітей, нести відповідальність перед людьми. На жаль, ми маємо ціле «втрачене» покоління батьків. Тобто тих молодих людей, які нині є батьками школярів. Бо їх ніхто не навчав і не роз’яснював, що таке батьківство. Тому в школах потрібно працювати як з дітьми, так і з батьками. Власне через дітей вчителі можуть достукатися до батьків.
– Які вимоги висуваються до вчителя християнської етики?
– Я би виділила такі основні вимоги: позаконфесійність, знання предмета викладання, щирість, віра, тверді власні переконання і прагнення до самовдосконалення, творчості.
– Де готують учителів християнської етики? Чи мають вони можливість підвищувати свій професійний рівень? Чи мають своє об’єднання?
– Методичне об’єднання при управлінні освіти Рівненського міськвиконкому є досить творчим і активним. Наскільки мені відомо, більшість учителів християнської етики на Рівненщині – випускники Національного університету «Острозька академія».
– Яких людей потребує наше суспільство? Який світогляд має сформувати сучасна освіта? Який ідеал для підростаючого покоління пропонує сучасна педагогіка?
– Світогляд, ідеал, які намагається сформувати сучасна освіта, на жаль, у теперішніх умовах незатребувані у нашому суспільстві, бо існує протиріччя між поняттями «моральна, духовна людина» і «успішна людина», та, яка адаптувалася в суспільстві і досягла успіху.
– Що вас найбільше турбує в сучасній освіті?
– Учительство: втрачаємо в професіоналізмі та духовності. Відбувається підміна істинних цінностей надуманими, матеріалізація освіти.
– А що радує?
– Демократизація процесу освіти, відкритість освітнього простору.
– Світлано Кирилівно, Ви неодноразово бували за кордоном, вивчали освітній досвід інших країн. Як Ви вважаєте, чи потрібні Україні приватні школи і яке Ваше ставлення до християнських шкіл?
– Приватні (авторські в тому числі) школи мають право на існування. На жаль, чинне законодавство в галузі освіти України не сприяє їх розвитку. Християнські школи мають бути недільними. Загальна середня освіта, на мою думку, повинна бути світською.
– Що робиться (чи потрібно зробити) на державному рівні, щоб зменшити негативний вплив мас-медіа, адже не секрет, що багато дітей більшу частину дня проводять без нагляду, їх виховує вулиця і телебачення з його безперервною рекламою спиртного, розпусти і насилля?
– Це найбільша проблема нашої держави!
До прикладу: влада міста не має впливу на телебачення (зокрема комерційне) та мас-медіа, на мережу грального бізнесу тощо. Що слід зробити нагально: заборонити будь-яку рекламу спиртного і тютюну (міська рада прийняла рішення про таку заборону на території Рівного, однак програла суд, бо закон таку рекламу дозволяє); створити освітній канал на державному телебаченні; ввести відповідальність за поширення інформації, що зневажає людську гідність і завдає шкоди моральному благополуччю дитини.
– Що потрібно зробити, щоб християнські цінності справді стали здобутком наших дітей?
– Діти найбільше відчувають фальш. Вони відчувають найменші нюанси нещирості в поведінці дорослих (говорять одне – вчиняють по-іншому). Тому вчителеві потрібно вірити самому і бути прикладом для дітей.
Розмовляв Олександр Бондарчук