У домі напівтемрява. Він сидить, втупившись у газету, намагаючись усе-таки хоч щось прочитати. Та раз за разом він прокручує в думках останні півгодини, коли вони з дружиною вилили одне на одного безліч образ і прикрих слів. Звичайно, не забули про родичів одне одного, про вчорашній футбол, який чомусь їй дуже заважав, про невинесене сміття, неприкручені гачечки. А все тому, що він, бачите, неуважний і самозакоханий!..
Вона, сидячи на кухні, думає, чи варто готувати знову борщ: у неї ж він постійно скисає, і стрілки на чоловікових штанах у неї завжди косять у різні боки, бо саме у цей момент у неї, бачите, розвивається косоокість!..
Подружжя не розмовляє одне з одним, а все розпочалося з якоїсь дрібниці. Та розгорівся вогонь, який, здається, не загасити…
Вам знайома така картина?
Сьогодні світ переповнений конфліктами. Варто увімкнути телевізор, розгорнути газету, вийти на вулицю, – і ми поринаємо у внутрішні та зовнішні, міждержавні та міжособистісні конфлікти. На жаль, сучасна сім’я також підпадає під цей вплив. Часто пари розходяться, завдавши одне одному глибоких ран, про таких кажуть: «розбіглися». Ті ж, хто «присвячує» себе шлюбу «заради дітей», просто намагаються ігнорувати конфлікти, тягнучи нестерпну лямку, поки виростуть діти. Таким чином багато подружніх пар опиняються в ситуації, коли вони лише співіснують, ділять одну житлову площу, і результатом цього стає емоційне і, навіть, інтимне відчуження.
Чому ж виникають конфлікти? Навіщо нам з’ясовувати, хто сьогодні правий, а хто завтра?
Вам не приходила в голову геніальна думка, коли ви одружувалися, що у вас ніколи не буде конфліктів, сварок? Мені приходила, я думала, що у мене взагалі все буде добре. Звичайно, сварок у нас із чоловіком не було, а от конфлікти, суперечки бували. Виявляється, ми такі ж, як і інші люди, і проблеми наші такі ж, як і в інших, і на землю досить швидко після весілля довелося спуститися.
Як на мене, звідси випливає такий ось «коктейль»:
• візьміть двох егоїстичних людей з різним минулим і характерами;
• додайте поганих звичок;
• підкиньте різні очікування;
• усе це підігрійте зі щоденними життєвими труднощами.
Здогадайтесь, що вийде? КОНФЛІКТ!
Ми ніколи не очікуємо його. Він виникає на рівному місці! А що ж все-таки найперше викликає конфлікт?
Якщо проаналізувати кожну суперечку, а суперечка – це коли двоє одночасно намагаються сказати останнє слово, то стає зрозуміло, що зачепили мій егоїзм. Саме він стає причиною не лише домашніх конфліктів, а й світових. Це перепона у стосунках, яку найважче подолати.
Егоїзм – це не результат нашого виховання, а частина людської природи.
Ми всі схильні концентруватися на собі, і ніякі принципи, ідеї, тренінги нам не допоможуть у подоланні егоїзму. Але те, що може вирішити проблему самозакоханості, повинно проникнути в глибини нашого єства…
Конфліктів не уникнути, а ось те, як ми їх вирішуємо, дуже впливає на наші стосунки. Статистика свідчить, 42% українських сімей розпадаються через взаємні образи та приниження і… невміння розв’язувати конфлікти.
Завдання подружніх пар полягає не в тому, щоб повністю уникнути конфліктів, а щоб застосовувати для їх вирішення Божі принципи.
За іронією долі найбільших образ нам завдають найближчі люди. З ними ми відкриті, як ні з ким іншим, вони знають наші сильні і слабкі сторони. Важливо те, яку позицію ми займаємо у конфлікті:
• ми хочемо вирішити конфлікт;
• ми робимо вигляд, що нічого не сталося, тобто уникаємо прийняття рішень.
Позиція, яку ми займаємо під час конфлікту, може або зблизити нас, або віддалити одне від одного.
Ось яку пораду дає нам Біблія:
«Нехай кожна людина буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів…» (Як. 1:19).
Хтось сказав: «Перші два-три роки людина вчиться говорити, проте впродовж усього свого життя вона неспроможна навчитися мовчати».
По-особливому ця вада виявляється в конфліктних ситуаціях. Навіть «мовчуни» отримують «дар красномовства».
Чоловік і дружина, немов з кулемета, розстрілюють одне одного безжальними словами, забуваючи, що перед ними не клятий ворог, а найближча і найрідніша у світі людина.
На жаль, замість того, щоб вислухати одне одного, як під час побачень до весілля, звучать слова: «Можеш далі нічого не пояснювати, я і так знаю, що ти зараз скажеш!»
Головною причиною, яка не дає нам спокійно обговорювати конфліктну ситуацію, є гнів.
Як правило, ми вважаємо свій гнів справедливим, «праведним».
Ви здивуєтеся, але наступні слова з Біблії після вже прочитаних нами ось які: «Бо людський гнів не здійснює Божої справедливості» (Як. 1:20).
Чому ж так?
Тільки гнів Бога може бути праведним. Коли ж гніваємося ми («палаємо гнівом»), нам слід пам’ятати, що декілька днів або й годин тому ми зробили те ж саме, що й та людина, на яку ми гніваємося. Якщо й ні, то зробили інше і заслуговуємо на праведний Божий гнів.
Ми всі по-різному реагуємо на конфлікти: одні вороже й агресивно, інші – перестають спілкуватися, навмисно ігноруючи і не помічаючи того, хто їх образив, придушуючи свої почуття. Відбувається як в анекдоті:
Чоловік з дружиною посварилися і не розмовляють. Ввечері чоловік кладе записку дружині: «Розбуди о шостій!» Зранку він прокидається, і розуміє, що проспав. Розлючений, він схоплюється з ліжка і бачить записку на столі: «Вставай, уже шоста!»
Причинами конфліктів можуть стати банальні речі: коли НАМ здається, що не враховано наші інтереси; коли не виправдовуються НАШІ очікування; коли НАМ завдають болю; коли МИ хочемо взяти все під свій контроль, у свої руки, або хочемо відомстити кривдникові.
Цей список можна продовжувати.Та ми повинні пам’ятати, що конфлікти неминучі; вони не вирішуються самі по собі, їхнє вирішення залежить від нас.
Навіть якщо нам здається, що образа з часом забудеться, ми помиляємося. У нас кажуть: «Час лікує!» Ми сподіваємося, що зможемо вирішити конфлікт пізніше, потім намагаємося робити вигляд, що нічого не трапилося. Мені такий підхід нагадує старий будинок, з так званим євроремонтом, який старанно пофарбували зовні, – всередині ж він увесь цвілий і гнилий. Тепер почнемо надбудовувати другий поверх. Що буде? Зруйнується все.
Щоб збудувати новий комфортний будинок, потрібно розгребти і викинути сміття і, починаючи з фундаменту, будувати з нових якісних матеріалів. Іншими словами можна сказати: потрібно розповісти одне одному все, що наболіло, але з особливою повагою, і за кожну образу попросити пробачення.
У кожного з нас є люди, які завдали нам болю. Ми можемо зробити все, щоб наші шляхи з ними не перетиналися. Але у сім’ї це неможливо. Щоранку ми зустрічаємося в коридорі, у ванній кімнаті, під час сніданку. Невирішений конфлікт буде постійно отруювати стосунки, доводячи подружжя до відчуження, холоду в стосунках, до розлучення… Я розумію, що зараз дуже популярно швидко все розпочинати і так само швидко закінчувати. У засобах масової інформації не популяризують міцного шлюбу на все життя. Натомість навчають: «Якщо вам некомфортно, то розійдіться. Так буде „краще“». Та й більшість популярних пісень подібного змісту. Але саме вміло і мудро вирішені конфліктні ситуації роблять сім’ю міцнішою, стосунки стають більш тісними, ми починаємо більше і більше цінувати одне одного. Наша любов стає зрілою, готовою поступатися своїми принципами, очікуваннями, бажаннями.
Конфлікти не вирішуються самі по собі, їхнє вирішення залежить від нас, їх ніхто за нас не буде вирішувати.
Але для того, щоб вирішити конфлікт, потрібне бажання.
Часто наші конфлікти затягуються через те, що ми не хочемо переступити через свою гордість і зробити крок першими, навіть якщо нам здається, що конфлікт відбувся не з нашої вини. Вона розпочала, нехай перша просить пробачення. Якби він цього не сказав, то і я б не наговорила дурниць. Але питання не у тому, хто правий, хто винний, а у тому, чого ми хочемо досягнути: єдності чи відчуження.
Коли ми вирішуємо конфлікт, на нас лежить відповідальність ставитися одне до одного коректно, стримано, незважаючи на те, які почуття нас переповнюють. Це те саме, що сказати: «Я хочу миру, а не війни; зцілення, а не образ».
На жаль, наші бажання продиктовані нашою ж егоїстичною природою, і в конфліктних ситуаціях ми, як правило, сконцентровані на собі. Все, чого ми бажаємо, – довести свою правоту. Що ж робити, коли всередині все кипить? Легкої відповіді на це запитання ви не отримаєте, і, можливо, вам потрібно буде чимало часу, щоб виробити у собі звичку правильно реагувати на конфлікт. Та ви все ж помітите, що власних сил для цього буде недостатньо.
Ось деякі поради, які допоможуть нам знайти спільну мову зі своїм подружнім партнером та вирішити конфлікт:
• краще концентруватися на вирішенні одного питання, а не на обговоренні багатьох;
• на проблемі, а не на людині;
• на поведінці, діях, а не на особистих якостях;
• на конкретних деталях, а не на узагальненнях;
• на вираженні почуттів, а не на осуді слабкостей;
• на фразах, що починаються зі слів «я», «мені», а не на фразах, що починаються на «ти»;
• на фактах, а не на судженнях про мотиви;
• фокусуйтесь на тому, щоб досягнути порозуміння, а не на тому, хто правий, а хто винний;
• говоріть про неправильну поведінку свого партнера, яка стала причиною конфлікту, з любов’ю до нього.
Пам’ятайте! Метою такої розмови має бути не бажання поквитатися, а бажання допомогти партнерові усвідомити свою помилку і зрозуміти ваші почуття. Подумайте над власною поведінкою, мотивами, ставленням до проблеми і над тим, наскільки вдало підібрані слова, місце і час для розмови, наскільки ввічливо, з повагою ми говоримо зі своїм подружнім партнером. Іноді доводиться витримати паузу, щоб стихли емоції, і можна було спокійно обговорити ситуацію.
Подумайте! Чи готові ви не тільки вказувати на помилки іншого, але й визнавати свої? Чи готові ви відповідати на зло добром?
«Не віддавайте злом за зло, образою за образу, а навпаки – благословляйте, знаючи, що ви на це і покликані, щоб успадкувати благословення» (1 Пет. 3:9).
Наступний крок може стати найважчим, але саме він може відновити стосунки, дати поштовх до романтичної закоханості. Потрібно попросити пробачення. Звичайно, той, хто образив, повинен першим просити пробачення.
А що ж робити, коли той, хто образив, не робить першим крок назустріч? Тоді його робить той, хто сильніший.
Коли просите пробачення, визнайте, що були неправі. Не кажіть: «трохи, де в чому». Ми дуже добре знаємо, наскільки винні. Дайте зрозуміти, що щиро шкодуєте про скоєне. Просіть пробачення за конкретний вчинок.
Існує ще один важливий нюанс. Визнання провини має бути адекватним заподіяній образі, завданому болю. Щире визнання своєї провини, виявлене відповідними словами, діями, тоном, ніжністю, є необхідною платою за заподіяну шкоду. Якщо ж ви не бажаєте цього робити, не дивуйтеся, що ваш чоловік або дружина не вірять вам.
Важливо, щоб той, «хто постраждав», пробачив:
• пробачати – не означає придушувати свої почуття і робити вигляд, ніби нічого не сталося, що вам не було боляче;
• пробачати – не означає виправдовувати кривдника чи казати, що він не зробив нічого поганого; пробачення потрібне саме тоді, коли щось було зроблено неправильно;
• пробачення не є швидкодіючим засобом від болю.
Для того, щоб пройшов біль, потрібен час. Ми добре розуміємо, що наші вчинки і слова мають певні наслідки.
А ось слова «Я не можу тобі пробачити» насправді означають: «Я не хочу тобі пробачати, мені хочеться, щоб ти страждав (страждала), відчуй, як це приємно. Нехай це стане тобі маленькою помстою». Але ми забуваємо, що коли не пробачаємо, перш за все шкодимо собі, а не лише своєму ближньому і нашим стосункам. Вчені дослідили, що у людей, які не пробачають, глибоко в серці носять образи, формуються глибокі зморшки на обличчі. Чи не тому зараз настільки популярними стали пластичні операції? Пробачити, виявляється, важче, ніж зробити «підтяжки»!
Та прощення – це не забування. Дехто вважає: якщо не забув, значить не простив. Забування більше схоже на амнезію. Ми забуваємо буденні речі, але те, що завдало нам болю, надовго закарбовується в нашій пам’яті. Ми робимо диво, коли згадуємо і пробачаємо! Ось у чому полягає прощення! Нам потрібно пробачати, і пробачати щоразу, як наша пам’ять прокручує прикрі ситуації. Ми повинні прийняти рішення: «Я вже пробачила (пробачив), і немає потреби повертатися назад, шкодувати себе, ображатися на кривдника».
Пробачення незавжди означає швидке відновлення довіри. Це важливо пам’ятати особливо тим, кому пробачають.
Нам незавжди легко пробачати, тому що ми не до кінця розуміємо, що це таке. Бо пробачення – це:
• готовність залишити почуття образи та бажання помсти;
• це слова, що обов’язково підкріплені діями;
• це бажання звільнити вашого подружнього партнера від боргу, в якому він опинився перед вами, коли образив.
Якщо все об’єднати, то це означало б готовність переносити біль і образу, коли знову виникне подібна ситуація. Нам потрібно набратися мужності і продовжувати працювати над стосунками, перевіряючи свої мотиви.
Одна з причин, чому нам важко пробачати, – егоїзм. Коли не пробачаємо, ми намагаємося компенсувати свої сили, емоції під час пережитого, не задумуючись над тим, як буде відчувати себе наш чоловік або дружина. Головне, щоб МЕНІ стало легше. Ми не задумуємося, що таке сприйняття не полегшить наше спільне життя, не сприятиме єдності у стосунках, а віддалить нас одне від одного.
«Будьте ж добрими одне до одного, милосердними…» (Еф. 4:3).
Важливо розуміти, що пробачення не змінить минулого, але воно суттєво впливає на наші теперішні і майбутні стосунки.
Пробачивши, ви не повернетесь назад, щоб не припуститись помилки, але зможете допомогти одне одному далі розвивати стосунки.
Конфлікти у стосунках неминучі. Проте не слід зациклюватися на них та допускати, щоб вони руйнували єдність. Тільки з Божою допомогою можна жити в мирі, а не просто без великих сварок. Вибір за вами!
«Дбаймо про те, що служить для миру та взаємного будування» (Рим. 14:19).
Інна Дубовик