Я часто роздумую про Адама та Єву, котрі не мали фізичних батьків… Як їм жилося без них? Якщо враховувати те, що Сам Бог був їм за матір та батька, то, швидше всього, вони не потерпали від відсутності любові чи вчасних порад. У них було своє особливе життя – без дитинства, але з безпосередньою присутністю великого Бога. Ці люди не отримали батьківських повчань, але в їхньому вже «дорослому» вихованні брав участь досконалий Творець. Згодом вони самі стали батьками і почали набувати дорогоцінний досвід турботи про дітей…
Навіщо ми дітям? Ви коли-небудь ставили собі подібне запитання? Спробуйте! Відповісти на нього досить непросто. Адже як тільки ти починаєш думати, що знайшов остаточну відповідь і переконаний в її об’єктивності, раптом помічаєш зовсім іншу грань батьківства чи то дитинства і розпочинаєш свій духовно-творчий пошук саме в цьому новому напрямку. І якщо ми вважаємо, що це тільки ми виховуємо власних дітей, то глибоко помиляємося, адже і вони досить часто виховують нас. Ви не помітили цього?
Для мене завжди яскравим прикладом материнства були стосунки Марії, Матері Ісуса Христа, і її Сина. Згадую її смиренне рішення в розмові з ангелом Гавриїлом, її безповоротну готовність прийняти Дитя. Небожитель, який зненацька з’явився перед нею, не жартома приголомшив дивною новиною: «Ти народиш Сина!» Що це означало для неї в першу чергу? Велике щастя – вона знайшла благодать у Бога! Але, з іншого боку – у зв’язку з вагітністю її міг залишити майбутній чоловік, її могли каменувати, адже не перебувала у шлюбі, а була тільки заручена… Ось така перспектива! Проте вона вибирає майбутнє від Бога, а не від людей. Хоча варто зауважити, що дівчина не знала до кінця про весь той біль, котрий потрібно буде їй прожити серцем за Дитину-Бога. Та вона говорить ангелу Гавриїлу: «Ось я, раба Господня, хай буде мені за словом твоїм!» Ісуса виховувала смиренна жінка з великою повагою до своєї Дитини!
Якщо Ісусові потрібні були батьки у земному житті, то тим більше вони потрібні звичайному малюкові. Тільки навіщо?
Спершу ми стаємо для немовляти турботливими та безвідмовними батьками, щось на зразок «добрих ангелів», які піклуються про здоров’я, їжу, одяг, охорону і просто – гарний настрій. Ми натх-ненно молимося за них. Згодом виконуємо роль вихователя, друга, порадника. Вчимо їх відрізняти добро від зла, лінь від праці, егоїзм від пожертви. Ми вчимо пізнавати світ, славити Бога, любити Біблію та задовольняти потреби людей. Бувають дні, коли ми поруч – аби просто розуміти їх, вислуховувати, давати поради чи докоряти. Ми створюємо для них свята, в які вони хочуть повернутися, а інколи, що гріха таїти, «зриваємо» на них свій поганий настрій. Тоді настають хвилини нашого відвертого покаяння. Ми – вимогливі вчителі, уїдливі критики, «тритейські» судді, забудькуваті дорослі, котрі вже не пам’ятають, що таке бути дітьми. А між тим наші діти ростуть. І тільки від нас залежить, ким ми для них станемо: благословенням чи прокляттям.
Підлітка Ісуса євангеліст Лука охарактеризував лише одним реченням: «А Ісус набував мудрості, віку та благодаті – в Бога і в людей» (Лк. 2:52). Які багаті слова! Хто із нас, батьків, не хотів би почути подібне про своїх дітей? Те, чим ми засіваємо їхні душі сьогодні, незабаром проростатиме. Недаремно казали мудрі люди: «Найкраща спадщина, яку ми можемо залишити нашим дітям, – це бодай десятихвилинне християнське виховання щодня».
Я теж маю дітей. Вони, як і всі діти, не ідеальні. Проте я прощаю їм те, що можливо, інші б не вибачили. Я поважаю їхню гідність, адже вони теж створені Богом і створені для певної мети. Вони, як і ми в дитинстві, мають право на власну помилку і правильне рішення, тому що саме таким чином набувається досвід слідування за Христом. Я лише постійно запитую саму себе: «Як я можу мудро послужити своїм дітям? Навіщо я їм сьогодні?»
Пригадуєте слова апостола Павла до християн в Ефесі: «І ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні та настановленні Господнім»? Наскільки влучна ця вічна порада! Яка небесна мудрість! І благословенна та сім’я, яка зрозуміла її, прийняла і втілила в життя.
Не так давно я отримала від сина важливий урок, яким хочу поділитися і з вами. Це був вечір після важкого робочого дня. Він підійшов до мене і попросив: «Мамо, давай з тобою поп’ємо чаю». Я ж, будучи втомленою, хотіла йому відмовити, тому по-дорослому запитала: «Сину, в тебе є тема для розмови?» Він здивовано подивився на мене і, не довго вагаючись, відповів: «Я люблю тебе. Хіба це не тема для розмови?» В такі хвилини до мене приходить прозріння і друге дихання. Я раптом починаю дивитися на світ дитячими очима і розуміти елементарне бажання дитини – бути поряд з тим, хто тобі рідний…
Господи! Ти добре знаєш поклик батьківського серця, тому ми молимося до Тебе. Освяти наших дітей істиною Твоєю! Стань на сторожі їхніх думок та бажань. Дай сили їм для перемоги над гріхом і бажання працювати для слави Твоєї. Дай їм відчути справжню насолоду від читання Біблії, насолоду від зробленого доброго вчинку, сумлінної праці чи відвертої сповіді. Наповни огидою до гріха та сповни водночас силою Духа Святого для любові і смиренного життя. Адже це лише у Твоїй владі. Стань щасливою долею для наших дітей!
Боже, «величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм» (Лк. 1:46-47), бо Ти чуєш молитви наші і відповідаєш на них! Амінь.
Олена Медведєва – народилася і проживає в місті Рівному. За фахом юрист. Працює в міжнародному благодійному фонді “клуб “Майбутнє” координатором підліткових клубів Рівненщини. Автор та ведуча християнської радіопередачі “Поки є час”. Матір двох дітей.