Автор. Саме серед зими, коли все вже вдосталь прибрано білими сніжними килимками, доріжками і скатертинами, коли все вражає нас своєю сяючою білизною та врочистістю, – саме тоді і приходить до нас це світле свято – Різдво.
Ще зранку то тут то там молитовну тишу порушує нерівний дитячий спів. То хлопчаки, схожі на молодих півників, по черзі випробовують свої тоненькі голосочки, готуючись до коляд. А через мить до них приєднуються дзвінкі голосочки дівчат, що не забарилися вибігти надвір услід за хлопцями. Здіймається сміх, галас, жарти і вже опівдні цій гамірній юрбі таки вдається розбудити млина-вітровія і з небесного решета починає сіятися на землю якесь біле борошно. «Манна з небес! Манна з небес!» – радіють діти. І лише уважно придивившись, можна помітити, що це кружляють білесенькі сніжиночки, чи то ба! – маленькі янголики зі срібними дзвіночками у руках.
У кімнаті з’являється Настуся і янголята з дзвіночками, вони співають і пританцьовують у колі.
Гляньте, тату, янголята
В небесах літають,
І у срібнії дзвіночки
Весело так грають.
Пр. День-дзелень!
День-дзелень!
День Різдва –
Чудовий день!
Гляньте, мамо,
Нині зрана
Діточки співають
І на скрипочці маленькій
Весело так грають!
Пр. Тілі-лі!
Тілі-лі!
День чудовий
На землі!
Янголята вибігають зі сцени і залишається Настуся. Вона розглядає свій дзвіночок. Заходить мама Настусі.
Мама. І що моя дівчинка тут поробляє? Чи не сумує, бува?
Настуся. Зовсім ні. Я з янголятами розважалася. А знаєш, мамо, ми таку гарну пісеньку разом співали!..
Мама. Ой, Настусю, знову твої вигадки!
Настуся. Дарма ти не віриш. Ось поглянь, вони навіть дзвіночка мені подарували.
Мама. Ой, який гарний! Коли я була маленькою, у мене теж був дзвіночок, схожий на цей… То де ти кажеш його взяла?
Настуся. Кажу тобі: мені янголята подарували. А ти не віриш…
Мама береться прибирати посуд зі столу. Настя знову грається дзвіночком.
Мама. Ой ти видумала!
Настуся. Мамо, а де ти свого дзвіночка взяла?
Мама. Якого дзвіночка?
Настуся. Та отого, що в тебе був, коли ти маленька була?
Мама. І справді… Я зовсім забула… (Розгублена, а потім сміється) Згадала. А що коли я тобі скажу, що мені його теж янголята подарували?
Настуся. (Із захопленням.) Справді? То тепер ти віриш мені?
Мама. Звісно, що вірю. Адже на світі ще не такі дива бувають.
Настуся. Мамо, а чи скоро колядники ходитимуть? Я вже цілий день їх чекаю. А день сьогодні такий довгий-довгий, як ніколи.
Мама. А ти у віконечко визирай. Як побачиш на небі першу зірочку – отоді і колядників зустрічай.
Вступ до пісні передає, як на небі з’являється перша зірка, а за нею друга, третя…
Настуся.
Вечір Різдвяний –
Що то за свято!
Стежок мереживо
Від хати й до хати.
І тупотять ноженята маленькі:
– Христос родився!
Радуйтесь, ненько!
З’являються колядники. Колядують. Мама пригощає їх яблуками та горіхами.
Колядники.
По всьому світі стала новина:
Діва Марія Сина зродила.
В ясла положила, сінцем притрусила
Господнього Сина.
Діва Марія Бога просила:
– В що би я Сина свого сповила?
Ти, Небесний Царю,
Зішли мені дари
Цьому дому господарю.
Мама.
Чисто в хаті, страви багаті, Пахне медово віск.
Сніг за вікном кружляє лапатий,
Сіє сріблястий блиск.
Але не в тім наше щастя і втіха, А у молитві щирій і тихій, Бог, залишивши всю велич неба,
В світ цей прийшов для мене і тебе!
Настуся. Матусю, матусю! Ану неси мерщій мої валяночки і кожушка! Я теж побіжу з дітьми колядувати!
Мама. Ти ж моя пташко! Уже знялась і полетіла! Та куди тобі?! Ти ще он яка маленька! От підрости трішки. Та й тобі вже і спати час.
Настуся. Пусти мене, мамусю, хоч на хвильку!
Мама. Ні, донечко, і не проси. От як дасть Бог на другий рік Різдва діждатися – отоді і підеш. А зараз помолися і лягай гарненько спати. А я тобі ліжечко постелю. Ну, будь розумницею.
Настя зітхає, але слухається маму.
Настуся (молиться). Боже мій дорогий! Дякую Тобі за день сьогоднішній: і за сонечко, і за сніжок, і за янголят, яких Ти послав до мене в гості. Прошу в Тебе ласки Твоєї: зішли здоров’ячко для мене, для мами, для тата і для усієї нашої родини. Благослови нас усіх і на другий рік Різдва діждатися. А Тобі нехай за все буде подяка й уклін низький. Амінь.
Настуся дивиться у вікно на юрби колядників.
Мама. Не журися, Настусю. Ходи вже спати.
Настуся. А колискової заспіваєш?
Мама. Заспіваю, моя люба, заспіваю.
Мама вкладає Настю спати, а сама сідає біля неї.
Мама.
Засвітила зорі нічка, Мов ліхтарики ясні.
Спить під стріхою синичка
І щебече уві сні.
Хоч довкола хуртовина
Снігом землю замела,
Та наснилося пташині,
Що вільшина зацвіла.
Мама. І чого тобі не спиться, Настусю? Ти подивись, яке в тебе ліжечко гарне: тато змайстрував, мама розмалювала. Та в такому ліжечку спиться, як у маківці. А в маленького Ісуса взагалі ніякого ліжечка не було. Не те, що в тебе.
Настуся. Не гнівайся, матусю. Ти поглянь, яка в мене сорочечка. Як же я можу спати, коли це грубе полотно мені всі рученьки і ніженьки покололо. От якби мені сорочечку шовкову та гладеньку, тоді і заснула б.
Мама. А ми зимоньку попросимо, щоб тобі гарненьку сорочечку пошила. Гаразд?
Ой, метелице-зима,
В тебе голка льодяна, Ножиці сріблясті.
З шовку сніжного покрій,
З візерунками поший
Сорочину Насті.
Ти, Морозе-брате, теж
Лиштву гарно помереж,
Погаптуй рукави.
Скрізь сніжинки: там і тут, Та дивися не забудь
Сни нашить цікаві.
З’являється метелиця-зима, кружляє в таночку з білосніжною сорочечкою і дарує її Насті.
Мама. Ти подивися, доню, яку гарну сорочечку тобі зимонька подарувала: білосніжну, шовкову, а сніжиночки по ній так і виблискують. Та про таку сорочечку тільки мріяти можна. А в Ісуса маленького не було такої сорочечки… Ну, спи вже, спи…
Настуся. Хоч би і хотіла заснути, то не можу. На такій твердій подушці ніяк не спиться. От якби мені подушечку м’якеньку, то і заснула б.
Мама. А ми гукнемо птиць-сніговиць. Нехай прилетять до нашого двору і скинуть по пір’ячку. От і буде Настусі на подушечку.
З’являються птиці-сніговиці, кружляють в таночку і залишають пір’ячко.
Білі птиці-сніговиці
Прилетіли, закружляли,
І на гілочку ялиці
Тихо посідали.
Поскидали біле пір’я,
Потім полетіли знову.
Залишили на подвір’ї
Казку вечорову.
Мама збирає пір’я і підпихає подушечку.
Мама. Ну ось, подивись, яка м’якенька тепер у тебе подушечка. Тільки голівку покладеш – відразу ж і заснеш. Спи, моя люба, засинай. А в Ісуса маленького взагалі ніякої подушечки не було…
Ну, що знову не те?
Настуся. Та як же я можу спати, коли перинка в мене тоненька і зовсім не гріє. Під такою перинкою я і до ранку не засну. От якби мені таку перинку, таку…
Мама. Яку ж?
Настуся. Таку пухнасту, як хмарка в небі.
Мама. Як хмарка? А ми попросимо нічку, щоб подарувала Настуні хмаринку, от і буде у тебе перинка м’яка, пухнаста і тепленька.
Завітала ніч до хати,
Розгорнула свої шати,
А на них, немов намисто,
Заблищали зорі чисті,
Зірочки ясні.
З неба білая хмаринка, наче ковдрочка-перинка.
Клади рученьку під щічку,
Заколише тебе нічка.
Нічка темная.
З’являється нічка, кружляє з хмаринкою у руках і накриває нею Настуню.
Мама. Ой, яка перинка у тебе тепер є: легенька, тепленька. Кращої і не знайдеш. Під такою перинкою цілу ніч сни солодкі будуть снитися. А в Ісуса маленького ніякої перинки не було. Не те, що в тебе. Ну-бо спи, Настусю, засинай.
Настуся. Еге ж, заснеш тут, коли така темінь по всіх кутках позалягала. Страшно мені, матусю, ой як страшно! Я аж тремчу від страху!
Мама. Настусю, люба моя, досить вередувати. Чого тобі боятися? Я ж тут, біля тебе. А темно тому, що нічка до нас у гості завітала. Ось ми зараз Місяченька попросимо, щоб зазирнув до Настусі у віконечко, звеселив мою донечку, розігнав її страхи.
Подивись угору, бачиш там драбинку?
Хтось ступає обережно по щаблинках.
Хтось засвічує ліхтарики в небі,
Щоб була ця нічка світлою для тебе.
Ой, місяченьку, дивись, гляди,
Не оступися і не упади.
Вогник пильнуй, не згаси у руці,
Щоб не погасли ліхтарики ці.
З’являється Місяченько з ліхтариком у руці, тихенько підходить до ліжечка, вішає ліхтарик поблизу Настусі.
Ти розплющи оченята свої сонні.
– Що за диво мерехтить на підвіконні?
Місяченько не промовив ані слова,
Лише з неба усміхнувся загадково.
Мама. Ось і стало світло в хаті. Тепер ти вже спатимеш, моя вередусю?
Настуся. У мене вічка самі вже стуляються. На добраніч, матусю.
Мама. На добраніч, моя крихітко. Гарних тобі снів у Різдвяну ніч.
Настя засинає під мамину колискову.
Не в мальованій колисці
Ісуса колихали,
А в хліву, в убогім місці
До ясел Його поклали.
Спали всі, лише Марія, Наче горлиця-пташина,
В тихім щасті, у замрії
Вуркотіла щось над Сином.
– Я б для Тебе, любий Синку,
Прихилила би це небо, І дістала б ясну зірку, Та вона Тобі не треба.
Бо Твої земля і зорі, Цілий всесвіт під ногами…
…Спить Дитя, не знає горя,
Ніжно тулиться до мами.
Мама нахиляється над ліжечком, дивиться, чи Настя заснула.
Мама. Заснула моя маленька. Благослови її, Ісусе, Боже мій, захисти і збережи її серденько від усякого зла.
Мама виходить із кімнати.
Автор. Настуся спала… Спало село, сповите снігами і заколисане тишею, бо давно вже замовкли голоси колядників. Не спала тільки Нічка, та чутно було, як стукають по льодяних місточках срібні підківки кришталевих черевичків зими. Та ще місяченько продовжував свою невтомну працю і зірки загадково усміхалися у високості.
Таночок зірочок.
Автор. Аж раптом якесь незвичайне сяйво освітило кімнату Настусі. Хтось нечутно ступав і наближався до ліжечка. Настуся розплющила очі і не могла зрозуміти чи це дійсність, чи тільки сон.
З’являється янгол.
Настуся. Хто ти, скажи мені?
Янгол. Не бійся мене. Я – Божий посланець. Я звіщаю людям радісну новину про народження у світ Божого Сина Ісуса Христа.
Настуся. Так, я чула про це. Мама розповідала мені про Різдво, але я так і не змогла нічого зрозуміти. Можливо, ти мені поясниш. Якщо Ісус – Божий Син, то чому в Нього не було ні свого ліжечка, коли Він народився, ні сорочечки, ні подушечки, ані перинки?
Янгол. Дай мені свою руку. Ходімо, я розповім тобі і покажу.
Настя і янгол стають посередині сцени. Збоку відбуватимуться живі ілюстрації подій, про які буде розповідати янгол.
Янгол. Ти знаєш, хто такий Бог?
Настуся. Так, я знаю, що він – Творець неба і землі. Він засвітив сонце і місяць, насадив сади і ліси, вдихнув життя у все живе. Нас, людей, також створив Він.
Янгол. Але чи знаєш ти, як сильно Бог любить людей? Саме для того, щоб розповісти про Свою любов, Бог і послав у світ Свого Сина. І сталося диво: Син Божий, залишивши Свою славу, зійшов із небес і народився маленькою Дитинкою. Народила ж Його Діва Марія, що була дружиною Йосипа.
А було це так. У ту дивну ніч, коли народився Ісус, спали всі, лише вівчарі на полях вартували отари свої. Аж раптом янгол Господній з’явився перед ними і звістив їм радісну новину про народження у Віфлеємі Сина Божого, що стане Спасителем світу. І відкрилося небо, і з’явилася сила війська небесного, що Бога славили, промовляючи: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, в людях добра воля».
З’являється багато янголів, що стають у два ряди попід стіною.
І побігли вівчарі до Віфлеєму, щоб на власні очі побачити Святе Немовля.
Марія ж народила Сина в хліві, бо не знайшлося для неї з Йосипом на той час місця у домі. І сповила Дитя пеленами і поклала Його у ясла на сінце.
Ось там у загоні, поруч із вівцями та ягнятами і знайшли вівчарі Святеє Дитя, і підійшли, і вклонилися Йому.
У той час, коли народився Ісус, засвітилася на небі зоря досі небачена, що звіщала про появу Царя над царями. Ту зорю побачили мудреці на Сході і вирушили у далеку путь, щоб віддати шану Ісусові. Ясна зоря йшла попереду них і вказувала їм шлях, аж поки зупинилася над тим місцем, де були Марія з Дитям. І увійшли мудреці в дім, і вклонилися Ісусові, і піднесли Йому дарунки свої: золото, ладан і миро.
Настя з янголом підходять до порожніх ясел.
Настуся. То чому все-таки Ісус народився в убогому місці, а не в царському палаці? Адже Він гідний найбільших почестей.
Янгол. Бог допустив це для того, щоб усі люди могли наблизитися до Нього: і бідні, і багаті, і поважні, і прості.
Настуся. То це оті ясла, які були Ісусові за колисочку… І ні подушечки, ні перинки, одне лише сінце…. Напевно, воно кололо Ісусові ручки і ніжки. А у мене все є, а я ще й вередую…
….А знаєш, я можу подарувати Ісусові своє ліжечко, і подушечку, і перинку. І навіть свою сорочечку.
Янгол. Ні, Настусю, Ісусові це вже не потрібно. У тебе є щось набагато цінніше.
Настуся. Щось цінніше? Що б це могло бути?
Янгол. А ти подумай сама.
Янгол залишає Настусю одну. Настя роздумує..Нарешті вона зрозуміла, чого чекає від неї Бог.
Настуся. Гадаю, що моє серце – це і є те найцінніше, що я маю…
Моє серденько
Таке маленьке –
Оселя світлих
Дитячий мрій,
Де я молюся:
– Ввійди, Ісусе,
Любов’ю й миром
Мене зігрій.
Маленьке джерельце
Наповни водою,
Очисти його, освяти.
Візьми моє серце,
Я хочу з Тобою
За руку у небо іти.
Моє серденько
Таке велике –
Моря і ріки,
Поля й ліси
Вмістились в ньому,
Бо Бог великий
В нім оселився,
Творець краси.
Приспів підхоплює хор янголів.