Кажуть, що на початку Громадянської війни в США президент Авраам Лінкольн зустрівся із Гаррієт Бічер-Стоу і промовив: «Ви і є та маленька жінка, яка розпочала цю велику війну?» Так він відзначив внесок простої жінки у великі процеси, що зачепили всю країну. Простий сентиментальний роман домогосподарки, багатодітної матері, доньки пастора й дружини пастора, написаний десь у куточку, між кухнею і дитячою, привернув увагу всього світу до проблеми рабства, показав усю ганебність торгівлі людьми й збурив суспільну думку Сполучених Штатів.
Народилась Гаррієт Елізабет Бічер (1811–1896) у сім’ї священика в Новій Англії. Кожного вечора велика родина (у сім’ї Бічерів було 12 дітей) збиралася для читання Біблії. Тому розуміння правди й справедливості в майбутній письменниці були виховані змалечку. Дівчинка любила вчитись і була обдарованою. Чого вартий лише той факт, що в 14 років вона почала викладати латинь, а в 16 — початки теології.
1832 року її батько, Лейман Бічер, отримав місце ректора Лейнської богословської семінарії, відтак родина переїздить до міста Цинцинатт. Воно розташовувалось на річці Огайо, яка була кордоном між північними й південними штатами. І саме там Гаррієт починає «знайомитись» із усіма реаліями життя рабів. Не потрібно було навіть кудись їхати: варто було придивитися до навколишньої обстановки, щоби побачити всі жахи рабовласництва. Її батько, будучи побожною людиною, як міг, брав участь у полегшенні життя знедолених чорношкірих рабів. У їхній домівці навіть певний час переховувалися раби-втікачі.
Ще до переїзду Гаррієт вийшла заміж за Кельвіна Елліса Стоу — пастора, професора семінарії, який поділяв її погляди. Їхнім скарбом і статком була шафа з книгами, які обоє дуже цінували. Вражена жорстокістю рабовласників, Бічер-Стоу починає самотужки навчати негритянських дітей грамоті. Під час погромів у поселеннях чорношкірих, вона якось у гніві вигукнула, що, якби була чоловіком, то купила б рушницю, щоби відстрілюватись із вікна.
Одруження внесло великі зміни в життя Гаррієт. Народжувалися діти (семеро), з’явилися клопоти по домогосподарству. У її великій родині відчувався брак коштів, тому час від часу молода домогосподарка дописувала для нью-йоркських часописів. І на диво, її оповідання мали популярність, що змушувало знову й знову братись за перо.
1850 року Кельвін Стоу отримав посаду викладача в Боуден-коледжі (штат Мен), і сім’я переїздить туди. Саме тоді в США прийняли закон про рабів-утікачів, який зобов’язував повертати власнику їхню «власність», яка спромоглася втекти. Це настільки обурило Гаррієт, що вона, не зважаючи на турботи й зайнятість, не знаючи, як по-іншому боротись за права людей, сідає за написання низки новел із життя рабів Півдня.
Їй не довелося щось вигадувати, адже всі колізії твору вона брала прямо з того, що бачила, з того, що її оточувало. Головний герой — старий чорношкірий раб Том, який щиро вірить у Бога і хоче втілити Божі заповіді у своїх непростих життєвих обставинах.
Розділи майбутньої книги, які почали друкувати в аболіціоністському журналі National Era впродовж 40 випусків, викликали величезний резонанс у країні. 1852 року вийшла друком книга «Хатина дядька Тома», яка лише в перший рік публікації розійшлася накладом у 300 тисяч примірників. Протягом наступних років книгу перевидавали декілька разів у США, Британії та Франції. Її було перекладено більше ніж 20 мовами; вона започаткувала дискусії в Британії та Франції щодо скасування рабства в заморських колоніях.
Після виходу книги Гаррієт Бічер-Стоу стала популярною. Вона подорожувала країнами Європи, презентуючи свій твір. Знайомилася з відомими політичними діячами. Почала товаришувати з відомими письменниками того часу, зокрема з Марком Твеном (жили по сусідству й проводили спільні сімейні пікніки). А Лев Толстой вважав її роман вершиною високого мистецтва, народженого любов’ю до людей.
З іншого боку, Гаррієт постійно отримувала погрози й звинувачення в тому, що всі події, які описано в книзі, вона вигадала з метою очорнити тих, хто вів не такий спосіб життя, як вона. Щоби спростувати ці звинувачення, Гаррієт написала публіцистичний коментар «Ключ до хатини дядька Тома», у якому пояснила походження основних сюжетних ліній роману і навіть вказала ім’я прототипу її дядька Тома — Джозайя Хенсона, який, будучи народжений у рабстві, мав отримати свободу від хазяїна, проте так її і не дочекався (як і Том у її романі).
Окрім того, як указувала сама Гаррієт, іншим джерелом, що надихнуло її до написання твору, стала книга «Американське рабство, як воно є: покази тисячі свідків» Теодора Двайта Велда і сестер Грімке, а також численні розмови із рабами-утікачами, які переховувались у її домі.
В останні роки життя, маючи всесвітню популярність і повагу, Гаррієт Бічер-Стоу відстоювала права заміжніх жінок, вимагаючи надати їм право зберігати особисті кошти, мати власність і свої особисті права й привілеї. Така її діяльність стимулювала появу законопроекту, який утверджував ці права для заміжніх жінок.
1896 року у віці 85 років Гаррієт відійшла до Бога, а 1962 року будинок, де була написана «Хатина дядька Тома», внесли до списку національних історичних пам’яток США.
Важко не помітити Божого промислу у виході й впливі роману «Хатина дядька Тома» на суспільну думку. Адже сама авторка, яка була вихована в дусі християнських цінностей, хотіла показати всю ницість работоргівлі у світлі Христових заповідей. Її головний герой щиро вірить у Бога й хоче навчитися жити згідно з Божими повеліннями. І його гасло – «Господи, навчи нас любити ворогів своїх», якому він був вірний до смерті, стало загальним гаслом боротьби з рабством.
Окрім теми рабства, у своїй книзі Гаррієт Бічер-Стоу порушує й висвітлює інші питання в контексті християнської моралі: прощення, допомога, боротьба із суспільною та особистою жорстокістю, непохитність віри в Бога всупереч обставинам і думкам людей. Деякі критики висловлювали здивування, що роман, написаний у сентиментальному стилі, справив такий великий вплив на людей. Але в цьому, напевне, і є перевага цієї книги. Адже сентиментальний стиль змальовував простих людей із народу, їхні переживання у важких життєвих обставинах і концентрував увагу читачів на емоціях і переживаннях героїв твору. Такі книги змушують читача прожити життя разом із головним героєм, шукати відповіді на складні питання й ставити собі питання: «Як би я вчинив у подібній ситуації?»
З іншого боку, саме акцент на християнських цінностях і Божих заповідях наповнив книгу й іншим змістом — як ми, люди, які декларують віру в Бога, втілюємо Його заповіді у своєму житті, боремось із несправедливістю, дотримуємо слова й залишаємося Христовими послідовниками за будь-яких обставин. І чи довіряємо ми Богові, живучи нашим непростим життям, вірячи в те, що справедливий Бог завжди провадить нас життєвими дорогами й очікує від нас вірності Йому завжди.
Маленька жінка розпочала свою боротьбу так, як уміла, але Бог використав її життя й справи так, що змінив політичну й суспільну думку в багатьох країнах світу. Коли ми вірні Богові й утілюємо Його Слово в життя там, де ми є, то Бог може явити велике чудо й кардинально змінити все.
Якщо ви хочете, щоби ваша дитина виросла з міцними переконаннями, була здатна відстоювати свою думку й не боялася великих потрясінь у житті — читайте з нею Слово Боже. Воно стане фундаментом життя, відкриє незмінність Божих принципів, навчить у всьому бути підзвітним і слухняним Богові і, зрештою, дасть можливість вашій дитині вирости людиною Божою.
Олег Блощук