Із початком революційних подій на теренах нашої країни Гімн, як один із символів держави, об’єднав український народ. Його співали всі й усюди — і фани футбольних клубів, і школярі, і перехожі, коли слухали на площах новини про події з Майдану, і люди, які виходили на вулиці, висловлюючи свою солідарність і підтримку і мітингувальникам, і нашій армії. Гімн упевнено увійшов в життя українців і посів там чільне місце тієї сили, що формувала світогляд і нагадувала усім нам, що ми — українці.
Проте дехто з християн почав ставити запитання — чи можна співати подібний Гімн? Чи маємо ми право виконувати пісню, яка закликає покласти душу за свободу певної географічної території. Це вже скидається на якесь, якщо не ідолянство, то принаймні святотатство. Адже і дух, і душа, і тіло мають належати лише Богові. І Він один має цілковито володіти тим, що не належить людині і, після смерті, повернеться до Творця.
Це непросте, дискусійне, провокативне питання. Адже, з одного боку, правдою є те, що ми не владні над своїми душами. Натомість — ми маємо їх плекати як те, що дане Богом, як найбільшу цінність, продавши яку, втрачаємо людяність. Скільки казок, легенд і переказів є про продаж своєї душі. І скільки історій із нашого сьогодення ми можемо згадати і, скрушно зітхнувши, сказати: «Продав душу за…»
Для християн це не просто питання етики чи правильної поведінки. Для християн це питання поклоніння. Адже все наше єство повинне поклонятися Богові й лише Йому служити. І коли в Гімні звучать подібні слова, вони викликають закономірну реакцію свідомих вірян. (Правда, слід зауважити, що для деяких християн і патріотизм, як форма суспільної поведінки, є темою «на межі».)
Отже, чи має право християнин співати про те, що він «душу й тіло положить»…
Обережність у такому важливому питанні цілком не зайва, тому насамперед спробуємо розібратися з поняттям «душа». Напевне, у більшості християн на запитання, що таке душа, відповідь буде приблизно така: це нематеріальна, але невід’ємна частина людини, яку вона отримує від народження і яка належить Богові й після смерті повертається до Нього. Саме з таким «народним» розумінням душі люди підходять до того, кому вона має належати й що з нею потрібно робити.
Проте іноді ми шукаємо океан у калюжі. Ми копаємо й колупаємо там, де ніхто й ніколи не вкладав надглибокого релігійного змісту. Це стосується й тексту Гімну. Ми вкладаємо сакральний зміст у слово «душа», яке автор використав зовсім в іншому значенні.
Навіть у Біблії ми зустрічаємо це слово не лише в сенсі вищевказаної нематеріальної складової людини, а у вповні приземленому значенні — життя людини. «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). Мойсей, даючи Десять Заповідей і вказуючи на суворе покарання тих, хто не дотримується їх, постійно використовував словосполучення «витята душа з-посеред народу», наголошуючи на смертельному покаранні грішника. Та й пізніше більшість авторів Біблії використовувала слово «душа» в сенсі «життя». А з християнами, які вкладають у це слово лише новозавітний зміст, таке нерозуміння грає злий жарт, адже вони починають бачити те, чого ніхто й ніколи не вкладав у слово. Саме така позиція й штовхає людей на заперечення виконання Гімну як пісні, що заохочує нас продати комусь душу.
А тепер повернімося до основного питання — чи можу я, як християнин, виконувати Гімн. Гімн — це музичний твір, основна мета якого — нагадати нам, хто ми є, зачистити наше самоусвідомлення того, до якого народу ми належимо й за що ми будемо відповідати перед Богом. І, навіть якщо я, як християнин, усвідомлюю і сповідую своє небесне громадянство, це не позбавляє мене відповідальності за ту землю, яку подарував мені Бог.
Хорошою ілюстрацією цього взаємозв’язку є історія ізраїльського народу. На шляху в землю обітовану Господь дає Своєму народові Декалог, перша заповідь якого наголошує на любові до Бога й любові до ближнього. Бог давав євреям землю, але вказував на пріоритетність любові до Бога, наслідком якої є любов до ближнього, яка готова покласти душу за ближніх заради Бога.
Ми потребуємо символів у житті, які нагадували б нам наше призначення. Хрест, причастя, молитва на колінах — усе це християнські символи, які міцно увійшли в наше життя. Такі ж як Гімн, Герб і Прапор для всіх українців. А для християн, що вірять у Ісуса Христа як Господаря свого життя, ці символи, як нагадування, важко переоцінити. Адже вони несуть іще більшу відповідальність перед Богом. Бо насамперед вони відповідальні за те, чи живуть вони згідно із Заповідями Божими, а потім — чи розуміють відповідальність за те, щоби втілювати Божі принципи там, де Бог призначив їм жити.
І коли стає питання, співати чи не співати Гімн, потрібно запитати самого себе: що таке для мене Гімн — просто пісня, яку я розбираю на складові, щоби, не дай Боже, не забруднити своє «святе» життя, чи твір, який нагадує мені, що я маю докласти всіх зусиль, щоби та частина землі, де Бог визначив мені жити, відчула благодатний вплив Євангелії? Чи це пісня про патріотизм, чи твір про мою відповідальність перед Богом?
А співати Гімн, звичайно, потрібно, а то забудемо, хто ми, де ми й до чого покликані…
Олег Блощук магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля», м. Рівне