Останнім часом у різних засобах інформації все частіше порівнюють життя українців і жителів інших країн Європи чи Америки. І, звісно, ці порівняння — не на нашу користь. Вказують на рівень культури й освіти, економічні показники, зарплатню, культуру праці. Різне згадують… І постійно звучить питання: коли влада, урешті-решт, почне наводити лад у країні.
Але, вказуючи на інші країни, нам потрібно мати на увазі те, як і в якому напрямі вони розвивалися, що було важливим чинником їхнього сучасного процвітання. І чому у світі ми бачимо такий разючий контраст у розвитку різних країн.
а початку зазначимо, що більшість країн, які на сьогодні є лідерами в економіці, так чи інакше пов’язані з протестантизмом. Про це вказував Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика і дух капіталізму». Саме цей учений, будучи фундатором соціології, провів чітку залежність між релігійними переконаннями народу і його економічним розвитком. Він доводив, що безпосередній вплив на добробут народу й розвиток капіталізму мав не просто загальний протестантизм, а конкретна його течія — пуритани, з їхньою простою, проте надзвичайно дієвою робочою етикою.
Звісно, пересічний читач може запитати — а який стосунок релігійна етика має до економічних відносин і добробуту? І певною мірою, матиме право на подібне запитання. Адже до відносно недавнього часу ім’я Максиміліана Вебера було табуїзовано в нашому суспільстві. Річ у тім, що Вебер був одним із критиків (і достатньо успішним) учення Карла Маркса. Він поважав його як філософа, проте розвінчував його теорію, що, мовляв, в основі людського життя лежать лише економічні відносини. Власне, через це в Радянському Союзі вчення й погляди Вебера були якщо не заборонені, то ретельно «забуті». І лише 1994 року переклад його твору «Протестантська етика і дух капіталізму» вийшов у видавництві «Освіта». Тому більшість людей не знайомі з його дослідженнями, або знають про них лише за поодинокими згадками. І хоча ми не маємо на меті ґрунтовного аналізу цього фундаментального твору, проте не завадить згадати ту загальну думку, яку хотів донести Вебер.
Отож, почати потрібно з того, що будь-які релігійні переконання базуються на тому, що люди вірять у Бога, як Того, який визначає закони буття й пильнує за їх виконанням. Пуританські погляди, на які посилається Вебер, базувались на вірі в повне всевладдя й суверенітет Бога й на абсолютну підзвітність людини Богові. Тому їй (людині) потрібно жити відповідно до волі Божої й очиститись від оманливих ідолів і уявлень. Назва «пуритани» походить від англійського «purity» — чистота. Це був позаденомінаційний рух, який сповідував чисте й праведне життя перед Богом. І ця чистота мала розповсюджуватись на всі сфери життя — особисте, сімейне, професійне, громадське… Тобто на тому місці, де ти є, ти маєш виявляти послух Божим законам і заповідям, втілювати Його принципи співжиття й стосунків.
Згодом таке бачення переселенці поширили в американських колоніях, які здебільшого складались із різноманітних релігійних прочан, що від гонінь утікали з Європи до Нового Світу. Власне, ця пуританська етика лягла в основу сучасної професійної етики США. Спрощено її можна пояснити так:
- я проваджу чесний бізнес у надії на те, що Бог мене благословить, адже я втілюю Його заповіді; будь-яка професія — це благословення від Бога;
- основними засадами мають бути чесність, відкритість, порядність, повага до інших, професійне ставлення до роботи й до грошей;
- усі статки, які я набуваю, — Боже благословення, тому до них потрібно ставитись дуже охайно, а не використовувати для задоволення власних гріховних пожадливостей (пуританський аскетизм);
- якщо я не виконую Божих заповідей, тоді не потрібно дивуватись, що я несу відповідальність і покарання за свою неправильну поведінку;
- усі ці погляди, раціонально поєднані в систему, і є тією силою розвитку, яку Вебер назвав «духом капіталізму».
Звісно, це надто спрощена схема книги. Після 1905 року (коли книгу було видано), вона стала підручником для багатьох західних навчальних закладів, формуючи суспільне бачення ведення бізнесу й розбудови капіталістичних відносин. Вебер не приховував, що багато ідей запозичив із праць одного із засновників США, політика й ученого Бенджаміна Франкліна.
Проте мій сучасник може заперечити: «Подивіться на стан моралі й релігії сучасних західних країн! Розмиваються рамки пристойності, особиста свобода й права посідають чільне місце в суспільстві, перетворюючись на предмети поклоніння. У багатьох країнах через релігійну толерантність заборонено навіть вживати християнські терміни й святкувати християнські свята. Чому ж ці країни й далі мають першість у світовій економіці?»
Що відповісти?..
Це можна пояснити словами із Біблії. У Книзі Вихід, де Мойсей проголошує Десять заповідей, є такі слова:
«…і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вих. 20:6)
Ці слова вказують на те, що Господнє благословення розповсюджується не лише на тих людей, які дотримуються Божих заповідей, а й впливає на прийдешні покоління. Адже наші діти вчаться на наших діях, словах, способі життя. І якщо із самого малечку вони бачать серйозне ставлення до Слова Божого, життя за ним і віру в правдивість Божих об’явлень, то й самі у своєму житті чинять так, як навчилися.
І навіть якщо ці покоління не будуть вірити в Бога, або їхня віра буде розмитою від тиску сучасного світу, то, принаймні, вони будуть чітко знати, що чесність, порядність, працьовитість — це чесноти, на яких має будуватись життя суспільства. Ці чесноти визначатимуть ставлення до роботи, навколишніх, природи, суспільства та багатьох інших речей.
Так, ми визнаємо часткову аморальність сучасних західних суспільств. Проте наголошуємо також на їхніх твердих переконаннях у тому, що закони треба виконувати, у праці варто бути запопадливим, а в стосунках — чесним. І сила Божого благословення, яке принесли отці Реформації в соціум того часу, настільки потужна, що впливає вже не на одне покоління їхніх нащадків.
А що ж ми, українці? Радянська влада робила все, щоби витравити саму ідею християнської віри й надії на Бога, якому кожен звітуватиме за своє життя. Тому сьогодні багато людей, проголошуючи віру в Бога, живуть лише сьогоднішнім днем і підлаштовують під це своє розуміння законів.
І зміни в країні та в народі не відбудуться, якщо не зміняться наші серця. Якщо в них не відбудеться внутрішня реформація й повернення до Божого Слова та щирої побожності. Адже це ми даємо хабарі, смітимо в під’їздах, халтуримо на роботі, не звертаємо увагу на ближніх, продаємось за пакет гречки й обираємо брехунів, які рвуться до влади. Це ми формуємо той соціум і його закони, у якому потім живемо. І наскільки благословенною й родючою не була б наша українська земля, лад наведемо лише після того, як схилимось перед Богом, визнаємо Його верховенство й почнемо втілювати Його закони у власному житті. Не чекаючи на те, коли хтось щось почне робити, почнемо змінюватись самі.
І тоді змінюватимуться наші діти, які бачитимуть дієвість Божих слів у нашому житті. Тоді змінюватимуться наші ближні, адже наша поведінка буде свідченням того, що за Божим Словом можна жити. І саме тоді змінюватиметься наш соціум. Бо Бог чинить милість тим, хто любить Його й виконує Його заповіді. І не лише їм, але й їхнім нащадкам, на багато поколінь.
Можна по-різному ставитись до книги Макса Вебера. Хтось назве її занадто релігійною, хтось — надміру ідеалістичною. Хтось укаже на те, що, оскільки її було написано 100 років тому, вона цілковито втратила свою актуальність. Проте слід визнати — віра в те, що ми за всі свої вчинки звітуватимемо перед Богом, буде визначати наше життя. Свідомо чи несвідомо, ми будемо набагато серйозніше ставитись до того, що ми робимо на цій землі. І з більшою відповідальністю й шаною розпоряджатись тими можливостями, які Бог посилатиме нам. Лад у країні починається із порядку в нашому серці…
Олег Блощук, магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля» м. Рівного