Чи співають ангели?..

Декільканадцять років тому був присутній на цікавому диспуті, що розгорівся серед майбутніх учителів. Суть його оберталась навколо питання «Чи співають ангели?». Одні стверджували, що в час народження Христа ангели співали небесних пісень. Інші казали, що нічого подібного в Біблії не написано, навпаки, сказано лишень, що вони «голосно вигукували» відомі тепер на весь світ слова «Gloria in excelsis Deo et in terra pax hominibus bonae voluntatis»¹. Диспут закінчився, кожен лишився при своїй думці. Але в ході дискусії порушили одне важливе для нас питання: людина як особистість здатна творити.

Ми не знаємо, чи співають ангели, проте нам напевне відомо, що людина здатна до творчості. І її твори можуть мати надзвичайно сильний вплив як на окремих людей, так і на цілі народи. Адже здатність творити — це те, що Бог уклав у людину при створенні, коли назвав її «Своїм образом і подобою» (у єврейському оригіналі вжито слово «відбиток» — той слід, який Бог лишив у цьому світі). Люди розуміють силу творчості й сповна користуються нею, бо знають, що за допомогою мистецтва можна сказати те, на що бракує звичайних слів.

Коли ми говоримо про мистецтво, то перед нашими очима постає дуже багато його видів. Але сьогодні поговоримо про один, який близький як нашому народу, так і християнству. Це — музика. Вона міцно увійшла в наш побут, створюючи нам тло (радіо в маршрутному таксі, музичні заставки на ТБ, діти-підлітки з музикою в навушниках тощо). Музиці відведено чільне місце в будь-якій літургії, адже музичне прославлення — це невід’ємна частина християнського поклоніння.

Для української нації музика стала способом передання й збереження самоідентичності, адже саме в піснях із діда-прадіда передавалися цінності й розуміння наших звичаїв, побуту, уявлень і мови. Саме пісня виходила на перше місце, коли хтось говорив про українське мистецтво. І пісня, як частина музики, або як один із синкретичних видів мистецтва², формувала те, що неможливо було передати іншим чином. Любов до матері, землі, розуміння побутових дрібниць, висловлення свого кохання, пам’ять про славних предків — усе це передавалось із давніх-давен за допомогою пісні. Часто українців називають найбільш співочою нацією світу.

Пам’ятаю, як у школі на перервах ми любили співати пісні із улюблених мультфільмів чи кінофільмів, народні пісні. А як усі учні дружно тягнули тих пісень, які вивчали на уроках музики!.. І співали всі: незалежно від таланту, наявності голосу й слуху. Навіть учителі математики чи фізики наспівували нам якихось пісеньок, щоби ми легше запам’ятали ази цих непростих предметів. (Але то, як зараз кажуть, була «стара школа» — і в прямому, і в переносному значенні цього слова.)

Проте пройшли роки й на сьогодні констатуємо факт: народні пісні співають або під особливий настрій (який часто-густо проявляється під дією парів Спірітуса Віні), або із якоїсь нагоди. Або ж — коли ти професійний музика й співаєш на державних святах. Досить рідко можна побачити людей, які просто сидять і співають у своє задоволення (хіба що в селах, та й то — бабусі, які ще пам’ятають ті народні пісні).

У наш побут увійшла попса. Я навмисно використовую цей термін, можливо вульгарний, проте такий, що якнайвлучніше характеризує якість і змістовне наповнення сучасних пісень. Бідний зміст, що опускається нижче прийнятих моральних і естетичних рамок, примітивна музика, чіткий орієнтир на «продажність товару» — усе відбиває в людей не просто охоту до співу, а розуміння важливості пісні в житті людини. Поступово, на тлі попсових текстів, забувається той факт, який вплив мистецтво має на людину.

Хоча, слід зазначити, не все так погано. Україна — це країна, де християнство є панівною релігією. І саме в християнстві завжди високо цінували й розуміли вплив музики на людей. Власне, уся історія зародження, розвитку й становлення християнства просякнута співом і акцентом на музичне поклоніння не лише священнослужителів, але й простих вірян.

Ізраїльський цар Давид, організовуючи поклоніння в храмі, відділив значну частину людей із роду Левія, які мали на музичних інструментах служити у святині. І ці левити займалися музикою по 8 годин на день, щоби досягти майстерності.

Ранні піснеспіви першоапостольської церкви, що збиралась у катакомбах, — свідчення того, що, незважаючи на небезпеку бути почутими недругами, християни хотіли прославити Бога співом.

Єретик Арій, який розповсюджував свої погляди по всій Європі, досяг успіху лише завдяки тому, що подавав свої теорії у вигляді простих пісень, які дуже легко можна було запам’ятати.

Папа Григорій (який увів григоріанський календар), реформував церковний спів, щоби якнайкраще доносити християнські поняття до простих людей. І на сьогодні ми маємо цілий стиль у музичному мистецтві — григоріанський хорал.

Мартін Лютер переробляв прості селянські пісні, щоби пояснити біблійні істини простим людям. Багато його творів звучать у церквах досьогодні.

Гімни чорношкірих християн американського континенту, спірічуелси, у яких вони виспівували свою віру й надію на Господа, узагалі стали основою сучасної музики.

Ще більше можна сказати про великих композиторів, які окрім геніальних і патетичних творів, постійно звертались до написання християнських піснеспівів. М. О. Баллакірєв, Й. С. Бах, Й. Брамс, М. С. Березовський, А. Л. Ведель, М. Д. Леонтович, Ф. Мендельсон-Бартольді, В. А. Моцарт, Орландо Лассо, С. В. Рахманінов, П. І. Чайковський — не стане часу й місця, щоби перерахувати всіх, хто писав твори про Бога й для Бога. І не для того, щоби досягти якихось своїх висот, відзначитись іще опусом на релігійну тематику, — вони це робили, бо були переконані, що музика має надзвичайний вплив на людей і здатна надихнути на пізнання Бога.

У більшості сучасних церков є свої піснеспіви, які постійно виконуються на богослужіннях. І мета цих творів — нагадати основні істини віри, сколихнути емоції й змусити людину розпочати самоаналіз свого серця й учинків. Пісня має силу надихнути й закарбувати надовго в голові людини важливу істину, яку людина може згадати, чи ба, навіть наспівати через багато років.

Тому дивними є запитання, які часом ставлять учителі, коли розважають, чи потрібно співати на уроках християнської етики. Безперечно, учителям хочеться викласти матеріал уроку, та й дехто не дуже добре співає. Інші просто не до кінця усвідомлюють неперехідне значення пісенного виховання молодих людей.

Але потрібно зазначити наступне:

пісня здійснює надзвичайно великий вплив на людей;

пісня дає учням можливість у інший спосіб закарбувати в пам’яті важливі для їхнього подальшого життя й побожності істини й у доступній формі донести християнські поняття;

пісні формують розуміння важливості поклоніння Богові. Тому варто співати не просто «дитячі пісеньки», але й презентувати твори, які входять до скарбниці світової християнської пісенної спадщини й покликані виховувати розуміння щирого поклоніння Богу;

різноманітні за формою та жанром пісні емоційно надихають людей на побожне життя, показуючи вічність Божих заповідей і їхню дієвість у житті людини.

Розважаючи над важливістю музики в житті людини, згадаймо події Революції Гідності. Тисячі людей піднімались для виконання Гімну, і ця проста й невелика пісня (а наш Гімн визнаний одним із найкоротших у світі) запалювала серця людей і пробуджувала усвідомлення самоідентифікації як громадянина. Із піснею на вустах люди стояли проти водометів, кийків і куль; і з нею перемогли. Хіба потрібні ще якісь докази сили й могутності впливу музики на життя людини?

Християни з піснями на вустах не боялись іти на смерть, проголошуючи істини своєї віри, надихаючи слухачів на звитягу заради Бога. І часто через пісні Бог торкається тих струн душі, які ніяким іншим способом ніхто й ніколи не зміг зачепити. Часто пісня надихала на такі звитяги, які за інших умов людина ніколи б не вчинила.

Тому не потрібно спинятись і не виконувати пісень на уроках, якщо ми не маєте достатньо доброго слуху чи голосу. Це не біда. Проблема виникає тоді, коли пісню співають не серцем, бо навіть при найчудовішому вокальному виконанні вона буде мертвою.

Отож, учителі, — не бійтеся співати. Але співайте серцем. Ваші учні відчують це. І навіть якщо виконання буде непрофесійним, не сумуйте — учні відчують ритм вашого серця й зможуть усвідомити важливі Божі істини й пронести їх через усе життя. Головне, щоби ви ці істини знали й хотіли донести до молоді.

…Отож, чи співають ангели? Нікому з людей це невідомо. Може, і ні. Проте ми, люди, можемо співати. Тож співаймо, наповнюймо піснями наші життя. Збурюймо музикою наші почуття й почуття слухачів. Звеличуймо Ймення нашого Господа й Спасителя! Проголошуймо великі Божі істини, покладені на музику. А потім, у вічності, у Небесному Царстві — заспіваємо нову пісню.

Олег Блощук магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля», м. Рівне