Більшість людей сучасності вірить у те, що наука, так чи інакше, здатна пояснити майже всі речі. Майже… А ті, які не може пояснити, вона може пояснити, чому не може пояснити. Тож люди звикли вірити, що різні науки спроможні дати відповідь і знайти вихід із будь-яких ситуацій. Складається враження, що наука, певною мірою, уже стала вірою.
Але в житті людей трапляються надприродні речі, перед якими всі науки замовкають. І коли люди, які пережили подібні ситуації, повертаються до звичного способу життя й свідчать про чудо в їхньому житті, це не лишається непоміченим. Про це пишуть книги, знімають документальні фільми, смакують у випусках новин і дошукуються відповіді: «Невже це справді могло статись і ми були свідками чуда з небес?»
2016 року в широкий прокат вийшла стрічка «Чудеса з небес» (англ. Miracles from Heaven), яка розповідає про подібний випадок. Ця кінокартина знята за однойменним романом-мемуарами Крісті Бім і оповідає про історію чуда, яке сталось у звичайній американській родині.
Із самого початку роботи над картиною (після того як студія «Sony» викупила права на екранізацію книги) було зрозуміло, що стрічка буде із явним християнським підтекстом. Адже вона змальовує історію хвороби дівчинки-підлітка, у якої діагностували невиліковну хворобу. Вона описує роздуми й страждання батьків-християн, які постійно ставили собі запитання «Чому це сталось саме із нашою дитиною?». Вона показує силу молитви й віри в Того, Хто стоїть над обставинами й може все змінити в одну мить, усупереч усім вирокам сучасної медицини.
Власне, ось ця історія. Живе собі щаслива родина Бім — тато Кевін, мама Крісті й троє їхніх доньок: Еббі, Аделін і Хеллі. Вони працюють на ранчо, відвідують церкву, спільно проводять свята й будні. Але цей звичний плин життя триває доти, доки не з’ясовується, що в Аделін досить серйозні проблеми зі здоров’ям. Місцеві лікарі заспокоюють батьків, що причина лише в несприйнятті лактози. Проте стан дівчинки катастрофічно погіршується. І лише світило медицини — доктор Нурк, ставить невтішний діагноз: Аделін смертельно недужа.
Проте батьки, особливо мати дівчинки, не збираються здаватися. Крісті робить усе, аби доньку й далі лікували. Лише після відмови доктора Нурка й визнання повного безсилля науки перед цією хворобою Аделін забирають на ранчо. Саме там із нею відбувається щось надзвичайне. Вилазячи на сухе дерево, дівчинка випадково провалюється в дупло й падає всередину струхнявілого стовбура. Викликають рятувальників, і поки триває операція із підняття дівчинки, яка від удару вже декілька годин безтямна, батьки стають на коліна біля дерева й моляться вголос до Того, у Кого вони вірять, і Хто Єдиний може явити чудо в цьому світі. Поступово біля них схиляють коліна всі присутні, навіть незадіяні рятувальники.
Витягши дівчинку і привівши її до тями, усі присутні чують незвичайну історію, яку їм оповіла Аделін: коли вона втратила свідомість, то зустрілась з Ісусом Христом, який її відвів до раю і мав досить тривалу розмову із нею. Він показував їй неземну красу Небес, розпитував її про різні речі, а потім сказав, що їй ще не час до Нього, і велів повертатися до тата й мами. А, повернувшись, сказати їм, що все в Аделін буде добре.
Обстеження, яке пройшла дівчинка після падіння, не виявило в неї ніяких ознак захворювання. Лікарі констатували чудо повного зцілення Аделін від невиліковної хвороби. А наприкінці фільму, коли йдуть титри, демонструють реальні фото героїв, які переживали цю історію.
Хоча сама історія вражає своєю глибиною та неймовірністю (власне, саме це й підштовхнуло менеджерів компанії взятися за її екранізацію), на сам фільм виділили досить скромний, за американськими мірками, бюджет — лише 13 млн доларів. І яким же було здивування продюсерів, коли в результаті прокату фільм зібрав понад 73 мільйони доларів! Що спричинило таке небувале зацікавлення у глядачів?
По-перше, фільм знятий за реальними подіями. Тобто глядач розуміє — це не фантастика чи вигадка, а реальна історія того, як Бог (а у фільмі, що дивовижно для Голівуду, про це чітко й однозначно зазначається) торкнувся нашої реальності. Тобто Той, про Кого всі знають, знову виявив Свою могутню силу в плині людського буття.
По-друге, у картині дуже гармонійно переплетені події й роздуми чи переживання героїв. Авторам (сценаристові Ренді Брауну й режисерові Патрісії Рігген) удалось зняти не просто повчальну історію чи чергову драму, а справжню історію життя — із шаленими подіями, довгими ночами, повними відчаю сльозами й неймовірним підкріпленням віри. Окрім того, одну із головних ролей у фільмі (Крістіни Бім) виконувала Дженіфер Гарнер — щира християнка, яка відвідує Об’єднану методистську церкву Христа в м. Чарльстон. Вона зуміла передати глибину почуттів і бурю запитань, які має людина до Бога в такі важкі моменти.
А ще — ця картина говорить до нашого серця. Адже основне питання — чи віримо ми в Бога, який здатен зцілити невиліковне, змінити те, що ніхто не може змінити й дати надію в безвиході? Чи вірить наше серце в те, що поза нашим плином буття є Той, Хто дарує всім життя й від Кого залежить усе в цьому світі? Адже головне питання фільму — не в очікуванні чуда, а чи зможемо ми зберегти свою віру в Бога в скрутних життєвих обставинах.
Виходячи із кінотеатру, упіймав себе на думці: ми можемо не знати всіх таємниць Усесвіту, не мати відповіді на якісь глибокі питання чи не бачити виходу із важкої ситуації. Проте ми можемо вірити в Бога, Який вище будь-яких ситуацій у житті, у Якому ми знайдемо відповіді для нашого серця і з Яким зможемо подолати всі негаразди життя. І якщо ми маємо цю віру, то її потрібно плекати й зрощувати щодня. Бо саме ця віра у Всемогутнього Бога стане фундаментом усього нашого життя.
Олег Блощук