Зазвичай ми беремо інтерв’ю в людей, які пов’язані з освітою. Проте всі вони є не лише громадянами України, але й мешканцями конкретного населеного пункту, їхні навчальні заклади перебувають здебільшого в комунальній власності, і багато питань їм доводиться розв’язувати за участі місцевих рад, територіальних громад із залученням державних підприємств і бізнес-структур. Тобто всі ми складаємо єдиний соціум. Тому сьогодні гостем рубрики «Погляд фахівця» є Олександр Мазурчак — господарник, віцепрезидент ВГО «Клуб мерів», співголова партії «Наш край».
— Олександре Володимировичу, упродовж майже десяти років ви були міським головою Кам’янець-Подільського, скажіть, будь ласка, які повноваження мера в питаннях освітньої сфери?
— Усі повноваження органів місцевого самоврядування описані в законі «Про місцеве самоврядування в Україні» 1997 р., ст. 32, та законі «Про освіту», ст. 66. Якщо коротко, то це управління закладами освіти, забезпечення їх функціонування.
Це піклування про зростаюче покоління, починаючи з обліку дітей, забезпечення їх дошкільними дитячими закладами й обов’язковим навчанням у загальноосвітніх закладах, створення умов для культурного та здорового розвитку дітей.
— У статуті вашої партії прописана підтримка християн-ських цінностей. Яке ваше особисте ставлення до християнства, Біблії як Божого Слова?
— Так, у програмі партії «Наш край» прописана підтримка християнських та сімейних цінностей. Особисто я вважаю себе християнином.
Для мене віруюча людина — це не приналежність до якоїсь конкретної конфесії, це той, хто вірить, що Бог створив Усесвіт і нас, визнає Біблію як істинне Святе Письмо, яким керується у своєму житті, і вірить, що Ісус Христос є Сином Божим, який жертвою Своєї смерті забрав усі гріхи, хвороби, прокляття людства, а Своїм воскресінням дав нам можливість спасіння.
— Чи порушуються питання духовно-морального виховання молоді на зустрічах мерів міст? Можливо, розглядаєте якісь програми, заходи? Чи погоджуєтеся ви з думкою, що в Україні поглиблюється моральна криза, чи ж, навпаки, вважаєте це надуманою проблемою?
— Вважаю, що в Україні духовно-моральна криза поглиблюється. На жаль, вільний доступ молоді та дітей до інтернету не сприяє духовному розвитку молоді, а навпаки, затягує їх у вир ілюзій, споживацького ставлення до життя, викривлення понять і цінностей.
Питання духовно-морального виховання інколи розглядаються, але, на жаль, не так часто, як би хотілось. Державна політика й засоби масової інформації приділяють цій темі надзвичайно мало уваги.
— Що можуть реально зробити міські та селищні ради для захисту дітей від гендерної ідеології, яка останнім часом чинить шалений тиск на освіту (сексуальна освіта дітей у школі, тренінги для шкільних учителів, антидискримінаційна експертиза шкільних підручників, виділення коштів на придбання для державних бібліотек книг про одностатеві стосунки тощо)?
— Головний наступ гендерної ідеології йде на державному рівні, спершу через лобіювання прийняття Верховною Радою відповідних законів, які будуть обов’язкові для виконання всім суспільством.
Більшість українців не розуміє цієї небезпеки, і тому супротив такій політиці досить в’ялий. У цих питаннях нам треба брати приклад із Польщі та Угорщини.
Але сільські та міські ради теж мають певний інструментарій, зокрема: створення духовних рад, куди входять усі конфесії, заборона проведення гей-парадів, уведення в школах уроків духовно-морального спрямування, підготовка вчителів, проведення акцій на підтримку традиційної сім’ї та інше.
— В останні роки різні очільники МОН проголошують, що батьки є замовниками освітніх послуг дітям і вони мають право та можливість вибирати, який саме напрям етики вивчатимуть їхні діти (християнську — на основі Біблії, чи світську — на основі сучасних тенденцій у суспільстві). А як у такому разі здійснюється фінансування? На вашу думку, чи готові на місцях фінансувати викладання курсів «Основи християнської етики», «Основи сім’ї» тощо?
— У різних місцях по-різному. Багато залежить від морально-духовного стану тих людей, які це вирішують.
Якщо хтось із батьків не хоче, щоб його діти вивчали християнську етику, нехай вивчають світську етику. Тоді батьки беруть відповідальність за майбутнє своїх дітей та онуків.
Якщо ми купуємо мікрохвильову піч, або м’ясорубку, ми обов’язково читаємо інструкцію з її експлуатації.
Біблія — це інструкція для життя людини. На жаль, багато людей починають вивчати цю інструкцію тоді, коли життя добігає кінця.
Не думаю, що головною проблемою є фінансування. Сьогодні велику роль відіграє таке поняття як «тренд». Сучасні ліберальні тренди, підкріплені щедрими грантовими програмами, ратують за інше. І часто МОН стає жертвою таких трендів.
— МОН дало зелене світло для створення приватних навчальних закладів, зокрема християнських. Але все фінансування лягло на плечі батьків або спонсорів, якщо такі є. Що ви думаєте з цього приводу, адже батьки є платниками податків, а отже, змушені двічі платити за навчання своїх дітей?
— Уважаю, що приватні школи є позитивним явищем. Держава повинна забезпечувати їх фінансування в частині загальноосвітніх програм. Оскільки фінансування виділяється на кожного учня, кошти повинні йти за учнем.
Коли я був міським головою, ми виділяли фінансування приватному ліцею, за що отримали протест прокурора. Але ми його відхилили й виграли суд.
— На яких засадах формувався ваш світогляд? Хто або що вплинуло на вибір Вашого життєвого шляху?
— Якщо говорити про духовний світогляд, то його основу заклала мені моя бабуся, яка була віруючою людиною. Головний її вплив на нас із братом був не тільки в тому, що вона познайомила нас із Біблією, але своїм прикладом життя, смиренністю, милосердям, добротою являла нам Христа.
— Хто з учителів чи наставників залишив особливий слід у вашому житті?
— Мої дитинство і молодість пройшли в тоталітарні часи. Мати — учителька, батько комуніст. Посіяне бабусею зерно сходило не так швидко. Моя мати прийшла до Бога після 70-ти років життя. Ми з дружиною — після 50-ти років Мої діти — після 30-ти років. Мої онуки — після 10-ти років.
У кожний період часу є свої наставники й учителі, головне — вибрати правильний шлях і не збочити на манівці.
— Ваше життєве кредо.
— Мінялось життя, мінялось і життєве кредо.
Сьогодні воно для мене виражається таким новозавітним віршем: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі!» (1 Сол. 5:16–18).
— Побажання читачам часопису «Слово вчителю».
— Хочу побажати вчителям, як сіячам доброго і вічного, щоб ваші зерна-слова потрапляли на добру землю й давали духовні плоди в тридцять, у шістдесят і во сто крат.
А всім читачам бажаю любові, віри та надії.
Матеріал підготувала
Надія Доля
