У Святому Письмі сказано, що є категорія істот, що відрізняються і від Бога, і від людини. Ангели — це одна з їхніх назв.
Розрізняють дві категорії ангелів: безгрішні, святі ангели, що залишилися в тому стані, у якому були спочатку створені, — і занепалі, грішні ангели. До останніх належить диявол і інші злі духи, або демони.
АНГЕЛИ
Ангели — створені істоти. Псалом 148:1–4 закликає ангелів і інших істот: «Хваліте Його, всі Його Ангели, хваліте Його усі війська Його». І в 5‑му вірші додано: «Нехай Господа хвалять вони, бо Він наказав, — і створились вони».
Як створені істоти, ангели обмежені в просторі, часі, пізнанні й силі. І хоча їхні пізнання й сила переважають людські, вони не всезнавці й не всемогутні. Вони можуть перебувати лише в одному місці в будь-який конкретний момент часу, і їм не відоме майбутнє. Тому ангелів не можна ставити на один рівень із Богом і поклонятися їм (Об. 19:10; 22:8–9).
Ангели — духовні істоти, «службові духи» (Євр. 1:14). Ангели зазвичай невидимі, але іноді вони можуть набувати зримої людської подоби (Мк. 16:5; Лк. 1:11, 26; 2:8–15; Євр. 13:2); або ж людське око може отримати здатність побачити ангелів у їхньому світі (Чис. 22:31; 2 Цар. 6:14–17). Ангели — це духи, які можуть спілкуватися з Богом (Йов. 1, 2) і людиною (Мк. 16:5–7; Лк. 1:26–38; Об. 22:8–9) як особи.
Нам невідомо, скільки ангелів створив Бог, але знаємо, що це число перевищує наше розуміння. Так «сила велика небесного війська» проголосила народження Ісуса (Лк. 2:13). У Євр. 12:22 сказано, що Церква перебуває в присутності «десятків тисяч Анголів». Іван у видінні бачив небесний престол, навколо якого зібралася безліч ангелів, «і число їх було десятки тисяч і тисячі тисяч» (Об. 5:11; див. Дан. 7:10; Юди 14). З цієї незліченної кількості ангелів Біблія лише двох називає на ім’я. Перший — Гавриїл, що з’являвся Даниїлові (Дан. 8:16; 9:21), Захарії (Лк. 1:11) і Марії (Лк. 1:26). Другий — архангел Михаїл, провідник воїнств Господніх (Дан. 10:13, 21; 12:1; Юди 9; Об. 12:7).
Є різні категорії ангелів:
— херувими. Ми звикли, що в церквах і в популярній культурі «херувимів» зображають у вигляді миловидних пухких немовлят із крильцями. Усі ці зображення не мають жодного стосунку до тих могутніх величних істот, якими херувими з’являються в Старому Завіті (єдине, що відповідає популярним уявленням про херувимів, — це крила). Після гріхопадіння людини Бог поставив херувимів охороняти вхід до Еденського саду (Бут. 3:24). Золоті фігури херувимів прикрашали кришку ковчега в старозавітній скинії (Вих. 25:17–22), а згодом — у храмі Соломона (1 Цар. 6:23–28).
— серафими («палаючі, вогненні»). Про них згадується в Іс. 6:1–7, де описано видіння Ісаї. Пророк бачив Бога, що сидів на престолі, а навколо Нього стояли шестикрилі серафими й славили Його: «Свят, Свят, Свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!»
Про призначення ангелів читаємо в Пс. 102:20–21: «Благословіть Господа, Його Анголи, велетні сильні, що виконуєте Його слово, щоб слухати голосу слів Його!» Інакше кажучи, ангели існують для того, щоб прославляти Бога й виконувати Його накази. Вони
— повідомляють людям Божу волю. Ангели брали участь у переданні Мойсеєвого Закона людям (Дії 7:53; Гал. 3:19; Євр. 2:2; див. Повт. Зак. 33:2). Одкровення Іванові було дано через ангела (Об. 1:1). Гавриїл приніс Божу звістку Захарії (Лк. 1:11–20) та Марії (Лк. 1:26–35). Ангел говорив до Пилипа (Дії 8:26), Корнилія (Дії 10:3–7) і Павла (Дії 27:23–24). Архангел проголосить Другий прихід Христа (l Сол. 4:16).
— служать віруючим. Вони — «духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати» (Євр. 1:14). Чи означає це, що в кожного є ангел — охоронець? Можливо, оскільки в Пс. 33:8 сказано: «Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться Його, — і визволює їх» (див. Мт. 18:10; Дії 12:15). Цілком можливо, що Бог відправляє ангелів у «рятувальні експедиції» або залучає їх, коли комусь особливо потрібен захист (Пс. 90:11–12). У Біблії описані випадки, коли ангели приходять на допомогу — наприклад, у 2 Цар. 6:14–17; Дан. 3:28; 6:22; Дії 5:19–20; 12:7–11. Ангели служили Ісусові після спокушування в пустелі (Мт. 4:11). Вони перебувають у Церкві, служачи віруючим (1 Кор. 4:9; 11:10; 1 Тим. 5:21; Євр. 12:22–23), іноді навіть з’являючись їм видимо (Євр. 13:2). Вони переносять душі віруючих до раю (Лк. 16:22).
— іноді рукою ангелів звершуються покарання, які Бог посилає на землю. Коли Бог вирішив покарати ізраїльтян, ангел навів на них моровицю (2 Сам. 24:15–17). Господь послав ангела, щоб знищити ассирійське військо (2 Хр. 32:21; 2 Цар. 19:35). Ангел уразив царя Ірода Агрипу I смертельною хворобою (Дії 12:23). Див. Об. 8:6–7; 16:1.
— у духовному світі ангели воюють із сатаною й демонами. Михаїл «сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло» (Юди 9). Він допомагав Даниїлові в період важкого духовного протистояння (Дан. 10:13). Михаїл провадив також ангельське військо в битві проти сатани та його ангелів (Об. 12:7–9); можливо, ця битва відбувалася під час земного служіння Ісуса (Лк. 10:17–18).
Отже, ангели посідають важливе місце у стосунках Бога з людством. Мабуть, лише у вічності ми зможемо до кінця зрозуміти, скільки небезпек, про які ми навіть не підозрювали, було усунено сильними руками ангелів-хранителів. Однак треба пам’ятати, що хоча Бог іноді посилає людині благословення й допомогу через ангелів, вони — лише виконавці Його волі. Уся вдячність і хвала належать тільки Богові.
Важливо розуміти два моменти. Перший: якщо в нашому житті трапляються нещастя, це не свідчить про те, що наш ангел недогледів чи виявився слабким. Є духовні питання, які ми не можемо зрозуміти. Іноді на перешкоді стають наші гріхи чи свавілля. Часто Господь допускає випробування Своїм дітям у виховних цілях. Другий: ми не повинні нехтувати здоровим глуздом і спокушати Бога, чинячи небезпечні речі і сподіваючись, що ангели оберігатимуть нас.
ДЕМОНИ
Щодо злих духів (занепалих ангелів), то вони не лише згрішили самі, але й сприяють поширенню гріха та зла серед людей. Головна їхня мета — у будь-який спосіб зруйнувати Божий задум. Спочатку (Бут. 3:1 і далі) сатана спробував зробити це, зіпсувавши людство в самому його зародку. Проте Бог у Своєму вічному передбаченні вже приготував задум викуплення через Христа. Коли Христос прийшов на землю, сатана старався зруйнувати справу Самого Викупителя. Руками Ірода він намагався вбити Ісуса в дитинстві (Мт. 2:1–15; Об. 12:1–5), але його задум не вдався. Потім він спокушав Ісуса, умовляючи Його відмовитися від місії спасіння (Мт. 4:1–11), але й це йому не вдалося. Нарешті, діючи через Юду, сатана вирішив убити Ісуса (Ів. 13:2; 1 Кор. 2:8), не розуміючи, що тим самим наблизив свою повну поразку (Євр. 2:14). Сатані не вдалося завадити здійсненню викупного задуму Бога, тому тепер він намагається відвести окремих людей від Божої благодаті, що спасає (1 Петр. 5:8). Сатана не здатний робити це самостійно, оскільки він скінченний і, отже, не всюдисущий. Тому він потребує допомоги нижчих злих духів — демонів, що стали його «ангелами» (посланцями), або представниками. Сатана й демони діють на трьох рівнях, атакуючи розум людей за допомогою лжевчень і неправдивих релігій, їхню волю за допомогою спокус і навіть тіла людей, коли в них вселяються демони.
Хоча сатана й демони щосили намагаються заволодіти нашими розумом, волею й тілом, треба пам’ятати, що вони — створені істоти, і сила їхня не нескінченна; вони перебувають у владі Бога. Треба також пам’ятати, що Ісус Христос уже вступив із ними у двобій і здобув повну перемогу; оскільки ми на Його боці, ця перемога належить і нам. Одна з цілей приходу Ісуса на землю полягала саме в тому, щоб зустрітися з дияволом і вразити його (1 Ів. 3:8). Смерть і воскресіння Ісуса позбавили сатану сили (Євр. 2:14) і обеззброїли демонів (Кол. 2:15). Христос переміг диявола й зв’язав його, обмеживши його силу (Об. 12:7–9; 20:1–3). Святий Дух, що живе в нас, сильніший від злих духів (1 Ів. 4:4).
Проте ми зможемо розділити перемогу й силу Христа, тільки якщо прислухатимемося до наступних попереджень:
— щоб не дозволити сатані заволодіти нашим розумом, треба знати істину (Еф. 6:14), вірити істині й любити її (2 Сол. 2:10–12);
— щоб протистати спокусам, треба підпорядкувати волю Святому Духові, що мешкає в нас і освячує нас Своєю силою (Еф. 6:14–18) та «зодягнувшись у броню праведності» (Еф. 6:14);
— щоб не дозволити демонам заволодіти нашими тілами, треба уникати таких справ, які давали б їм можливість уселитися в нас (ідолопоклонство, розпуста, окультизм, прагнення до надприродного знання й спілкування з надприродними силами, містицизм або занурення в містичний транс), Еф. 4:27.
Отже, сатана й демони реально існують і невпинно діють, намагаючись утілити свої задуми. Вони сильні й небезпечні. Проте їхня сила не зрівняється з силою Бога й усемогутнього Спасителя — Ісуса Христа.
Джерела
- Тупчик П. В. Простые ответы на сложные вопросы. Ровно: Живое слово, 2008. С. 81–82.
- Книга ответов расширенная и обновленная. Ответы на двадцать наиболее часто задаваемых вопросоы о Сотровении, эволюции и Книге Бытия / К. Хэм, Дж. Сарфати, К. Виланд, под ред. Д. Бэттена. Симферополь: ХНАЦ, 2007. С. 140–146.
- Бьюэс, Ричард. 100 важнейших вопросов: пер. с англ. СПБ: ХО «Библия для всех», 2005. С. 28–29.
- Коттрелл Дж. Вера, переданная святым: Библейская доктрина для современных читателей; [редактор перевода А. Мусина]. Симферополь: Teaching Ministries International, 2006. С. 132–138.