Тема біблійних Небес хвилювала митців всі часи. Описи незвіданих речей, змальовування вічності і того континууму, де існує Отець, — захоплювали уяву творчих людей і надихали їх на створення шедеврів, які хоча б на дещицю змогли припідняти завісу таємничого й дозволили побачити відблиск майбутнього. Картини, фрески, книжки, музичні твори, зрештою, кінематограф — в усіх сферах творчості митці прагнули змалювати Небеса. Адже це саме те місце, де закінчаться всі наші поневіряння й негаразди. Це місце спочинку душі, яка страждає від несправедливості цього світу.
Проте сьогодні ми згадаємо про одного митця, який не прагнув зобразити у своїй творчості власне Небеса. Але вони присутні в усіх його найвизначніших творах і відіграють там неабияку роль. Цей митець — Альбрехт Дюрер, один із найвеличніших німецьких художників і граверів початку епохи Реформації. Його твори й досі є зразками ксилографії1. Альбрехта Дюрера вважають основоположником автопортрету в образотворчому мистецтві.
Але наша тема сьогодні — Небеса…
Коли ви відкриєте в інтернеті сторінку з відомостями про Альбрехта Дюрера, то побачите, що ця людина була обдарована Богом понад міру. Він зробив великий внесок у розвиток і живопису, і ксилографії. Він найвизначніший німецькомовний теоретик мистецтва свого часу, автор практичного керівництва з образотворчого й декоративно-прикладного мистецтв та порівняльної антропометрії. А ще — відомий фортифікатор свого часу, що залишив слід і у воєнно-інженерній справі. Проте у світі його знають насамперед як неперевершеного автора гравюр. І саме про цей вид мистецтва ми й будемо розважати.
Народився Альбрехт у родині угорського ювеліра Альбрехта Дюрера Старшого, який переїхав у Нюрнберг у пошуках кращої долі. У родині Дюрерів було вісімнадцять дітей, проте до повноліття дожили лиш троє братів: Альбрехт, Ганс і Ельберт. Батько бажав, щоби старший син продовжив ювелірну справу, однак Альбрехт хотів вивчати образотворче мистецтво. Тож батько відправив сина в науку до найвідомішого на той час нюрнберзького художника Міхаеля Вольгемута. Саме там майбутній відомий гравер і зробив перші кроки в осягненні премудрості створення гравюр. Адже його вчитель, разом зі своїм пасинком Вільгельмом Плейденвурфом, саме працювали над гравюрами для книги Хартмана Шеделя «Книга Хронік». І як небезпідставно вважають, одна із тих гравюр, «Танець смерті», належить молодому Дюрерові.
Навчання Альбрехта закінчилося традиційною подорожжю країнами Європи, під час якої майбутні художники пізнавали світ, здобували нових вражень та емоцій і знайомилися з різними школами живопису. Невідомо, за яким маршрутом мандрував Альбрехт, проте знаємо, що він відвідав Німеччину, Швейцарію і, можливо, Нідерланди. Але найважливішим наслідком цієї подорожі стало відвідання Ельзасу. Там творив Мартін Шонгауер, творчість якого дуже сильно вплинула на Дюрера. Але до того часу, як Альбрехт відвідав Ельзас, метр помер. Проте Дюрерові пощастило працювати із синами Шонгауера. І саме там він опанував техніку гравюри на міді, якою в ті часи займались переважно ювеліри. Це дало великий поштовх для розвитку майбутнього художника. Згодом він відвідав Базель, де з’явилися перші гравюри, що принесли йому популярність і славу.
Повернувшись додому, Альбрехт одружився з Агнес Фрей — донькою друга свого батька. І оскільки родина Фрей перебувала на вищій сходинці соціальної ієрархії, у Дюрера з’явилася можливість відкрити власну справу й займатися тим, що йому подобалось. І хоча стосунки між молодятами були хорошими (недарма ж він зі Страсбурга надіслав для Агнес свій «Автопортрет із чортополохом» як весільний подарунок), проте дружина ніколи не розуміла творчих порухів свого чоловіка. Вони були занадто різними, що призвело до прохолодних стосунків наприкінці життя. Окрім того, на них впливало й те, що в подружжя не було дітей.
Пізніше Дюрер відвідав Італію, де знову ж учився і вчився. Саме бажання пізнати щось нове й штовхало його на експерименти, опанування новими практиками і стилями. Митець дуже обурювався тогочасним ставленням багатьох можновладців до художників як до ремісників, що мають просто виконати свою роботу. Він постійно переконував і доводив усім, що якісна і хороша робота вимагає від художника багато часу. З іншого боку, він мав і право, і авторитет, щоби так стверджувати. Адже із ним хотіли співпрацювати всі тогочасні видавництва, бо Дюрер брався за будь-яке складне завдання й виконував його. Він оформляв вівтарі, писав портрети, ілюстрував книжки, як світські, так і церковні. Малював ікони (хоча був проти «обожнення» художніх творів) і портрети імператорів. Саме завдяки покровительству імператора Священної Римської імперії Максиміліана І Дюрер отримав пожиттєву пенсію і грамоту, що захищала авторські права гравюр на дереві й міді.
Слава про видатного гравера й художника рознеслась далеко за межами Німеччини. Італійські міста пропонували Дюрерові фінансову підтримку й різноманітні привілеї за те, щоби той працював лише в Італії. Проте митець постійно повертався у Нюрнберг.
Реформація, що відбулась у той час на теренах Німеччини, дуже вплинула на художника. Йому були близькі ідеї Лютера. Він навіть досяг домовленості про зустріч із реформатором, щоби мати можливість написати портрет, але зустріч не відбулася. До кінця життя ідеї лютеранства були не просто близькими Дюрерові, а ввійшли в його творчість. Він охоче займався ілюструванням теологічних книг як тогочасних богословів, так і отців Церкви. Варто зазначити, що гравер звертався до біблійних сюжетів не лише під впливом Реформації, а й задовго до неї. Адже багато його робіт змальовувало в художній формі біблійні оповіді та історії. І ось тут ми підходимо до теми небес у творчості Дюрера.
1500 рік! Цю дату в той час уважали кінцем світу. Багато людей із жахом очікували початку апокаліпсису. Це була точка невідомості й остраху — що далі? (Майже так само, як для багатьох людей було очікування 2000 року — залякування, страхи, невідомість і різноманітні «пророцтва» про бунт машин чи ще щось.) Ось у такій атмосфері й у таких настроях жив Дюрер. Тому немає нічого дивного, що він 1496 року розпочав роботу над серією з 15 гравюр, присвячених Книзі Об’явлення. На той момент Дюреру було 27 років. І він задумав книгу, що не просто змалює головні події Об’явлення, а буде неначе поясненням кожного ключового моменту, який збирався висвітлити майстер. Він щойно повернувся з Італії, сповнений вражень і нових ідей, тому задумав ілюстрації Об’явлення як ілюстровану оповідь книги, передану зримимих образами. Він навіть дав назву цьому циклу — «Таємне Об’явлення Іоанна».
У 15-ти гравюрах великого формату, які були на одному диханні створені за декілька місяців 1497–1498 років, митець висвітлив своє розуміння книги і того драматизму, що він зустрів на її сторінках. Він зобразив не лише трагічні події, але й пошук досконалості, який відчуває кожен митець, що створює свій твір. Відтворив боротьбу за досконалість у простоті й поєднав минувшину та сьогодення. Очевидно, що цей твір став символом перелому епох, який стався через декілька десятків років2.
Кожна гравюра була пояснена цитатою зі Святого Письма, що мала розкривати основний зміст малюнка. Власне, гравюри були скоріше оздобою тих слів, які були процитовані на сторінці. Малюнки пояснювали, давали зримі образи того, про що казав апостол Іван. Цей підхід настільки був новаторським у царині церковних книг, що подібному виданню на той час навіть не було назви.
На своїх малюнках Дюрер змусив жити кам’яні міста, шуміти дерева й текти ріки, хвилюватись морю людей і боятись грізних ангелів. Він мистецьки передавав саме суть події, переосмислюючи її на свій лад, чим змушував сучасників переоцінювати ставлення до звичних образів. Наприклад, на найзнаменитішій гравюрі цього циклу — «Чотири вершники Апокаліпсису» — художник відходить від сталої звички зображати смерть у вигляді кістяка з косою. Натомість він зображає цього вершника як старого й потворного чоловіка з тризубцем. А за всіма вершниками зображає потворне чудовисько із широко відкритою пащею. На голові у потвори чи то корона, чи то митра, чи то берет бюргера. Це та потвора, що і призведе до апокаліпсису і лабет якої хочуть уникнути всі люди на землі.
Проте значну частину всіх гравюр, попри події, які вони зображають, займають небеса. І саме на них ми бачимо чи то ангелів із сурмами суду, чи то подобу Отця на троні, чи особу Сина із пробитими руками, який сходить як Цар царів. Автор постійно акцентує увагу глядачів на небесах — як джерелі, причині й кінцевому результаті всіх тих подій, які розгортаються під небом. Так Дюрер хотів показати, що які б страхи нас не охоплювали, які б події ми не очікували чи переживали, — усе це сходить із Неба і контролюється Отцем Небесним. Небеса є причиною, альфою і омегою всіх подій на землі — навіть таких страшних, які зображає Об’явлення Івана Богослова.
Книжка здобула таку популярність, що автор перевидав її 1511 року, додавши титульний лист. Саме після цієї роботи Альбрехт Дюрер став відомим і отримав незалежність для того, щоби творити саме так, як він хотів. А він, будучи людиною, що переконана в реальності Бога і Його провидінні, охоче брався за біблійні сюжети, геніально зображаючи ті події священної історії, що закарбовані на сторінках Книги.
Можна сказати, що художник у притаманній для митця манері спророкував і висвітлив те, чого очікували тогочасні люди — розради від постійного страху покарання (що було таким властивим Середньовіччю), надії і впевненості в Божому провидінні. Зрештою, це те ж саме, чого прагнуть люди і сьогодні. Адже в час глобальних катаклізмів і страхітливого очікування катастрофи на Землі (від власного ж господарювання), усі прагнуть знайти якір надії й упевненості. І забувають, що цей якір, що не дає скотитись у прірву депресії і смутку, уже існує — це Ісус Христос і Його хрест, що символізує не лише спасіння, а й надію, що цей воскреслий Заступник усе контролює і, сидячи по правиці Отця, заступається за нас…
Дюрер жив у непрості часи. Страх кінця світу, Реформація, Селянська війна та війни за релігійну свободу — ось те тло, на якому творив великий німецький художник. Він помер 1528 року від застуди, яку підхопив під час подорожі в Нідерланди. Маючи всесвітню славу, безліч послідовників і навіть імітаторів, він і далі хотів удосконалюватись у тому, що любив і чому присвятив своє життя.
Альбрехт Дюрер ніколи не цурався говорити про свою віру. І не боявся зображати її у своїх творах.
1 Ксилографія — вид друкованої графіки, гравюра на дереві, одна із найдавніших технік гравірування по дереву; або відтиск на папері, зроблений із такої гравюри.
2 Ідеться про 1517 рік, початок Реформації, на чолі якої стояв німецький монах Мартін Лютер.
Олег Блощук, магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля» м. Рівного
