І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки…
Ісаї 11:6–8
На початку часів Цар Усесвіту створив усе суще. І під Його люблячим поглядом усе живе гармонійно розвивалося на прекрасній землі.
Та одного разу, того трагічного дня, людина повстала проти Господа й Владики, проти свого Царя. Цей бунт відобразився на всьому Божому творінні, на кожній живій істоті, і саме через цей бунт досі зітхає й мучиться земля. Тепер більшість Божих творінь навчилась боротись за їжу й місце під сонцем. Проте — так буває не завжди!
Ще створюючи світ, Триєдиний Бог — Отець, Син і Святий Дух — знав наперед, що Його творіння буде зіпсоване, спотворене людським гріхом. Але Владика не переставав піклуватися про Своє творіння. У Своєму Сині Він виявив Свою владу — владу любові — перед обличчям зла.
Погляньмо на свідчення Господнього миру на землі. Вони не завжди помітні, але цілком очевидні для того, хто шукає істину.
ГРИБИ І МИ
Нещодавно в мене через якусь інфекцію запалилась права нога. Нічого серйозного, але ця неприємність відразу ж нагадала мені, що по всіх усюдах Божі творіння воюють одне з одним. До гріхопадіння людини все твориво існувало в дивовижній співдружності. Коли ж гріх прийшов на землю, цей мир розбився вщент.
Мікроб, що спричинив запалення, намагався проникнути в моє тіло, але мій організм захищався й виграв цю битву! Господь Ісус Христос у Своїй мудрості й милосерді не міг не передбачити, що деякі рослини й тварини можуть завдати шкоди іншим живим істотам. У Своїй нескінченній любові до Свого творіння Він дав більшості живих організмів механізм захисту від різноманітних втручань. Багато тварин мають імунну систему, тобто внутрішній захист, щоб інші тварини чи рослини не могли їм зашкодити1.
Але багатьом живим істотам Господь дає перепочинок у бойових діях. Навіть більше, ми можемо виявити навколо себе проблиски Його первинного задуму спокою й миру, споглядаючи які, можна хоча б трішки уявити Його божественну силу Миротворця.
Непросто зробити так, щоб два живі організми співіснували. Рослини й тварини зазвичай конкурують за їжу, воду й життєвий простір. Коли ж дві істоти живуть у тісній взаємодії, ми називаємо це симбіозом.
Симбіоз дослівно означає «життя разом». Організми, які мають симбіотичні взаємовідносини, не завдають шкоди один одному, навпаки, допомагають і приносять користь. У природі є безліч таких прикладів. Один із них — симбіоз, пов’язаний із різними видами грибів.
Гриби подібні до рослин, але в них немає хлорофілу, тому вони не можуть самостійно виробляти собі їжу. Щоб вижити, усім грибам доводиться рости на мертвих чи живих тканинах. Гриби (або, як їх частіше називають — грибки), що проникають у живі тканини, спричиняють запалення (як це було в мене на нозі). Але частіше гриби (і грибки) живуть на мертвих рослинах або тваринах. Усім відомі сироїжки, грузді, маслюки — типові нешкідливі їстівні гриби.
Можна побачити, як деякі гриби не розучилися жити з іншими істотами, не завдаючи їм шкоди. Мабуть, найвідоміший приклад такого грибкового симбіозу — лишайники.
У світі близько 26 тисяч різних видів лишайників. Створюючи їх, Господь сплів в один організм гриб і особливий вид водорості. Ми знаємо інші водорості — ті, що вкривають слизькою зеленою шубою прибережне каміння або просто плавають у морській воді. Пригадайте: гриби не можуть самі виробляти їжу, тому Небесний Отець використав водорості, у яких є хлорофіл, щоб вони годували свого партнера. Зі свого боку, гриб забезпечує водорості безпечний життєвий простір і запобігає висиханню зеленої рослини.
Найдивовижніше в лишайнику те, що він є абсолютно самостійним організмом, який складається з двох інших — гриба й водорості. Часто лишайники можна побачити на каменях, вони подібні на чудернацькі жовті, оранжеві, зелені або чорні плями. Лишайники можуть вижити в найсуворіших умовах, смертельних для водоростей і грибів поодинці. Лишайники спокійно ростуть і на гірських схилах на неймовірних висотах, і на піщаних дюнах, де не може вижити жодна інша рослина!
Ще один союз гриба й рослини можна знайти в будь-якому лісі. Дерева густих лісів, незважаючи на добре розвинену кореневу систему, не можуть вижити без сторонньої допомоги. Там іде дуже жорстка конкуренція за мінеральні речовини й воду. Творець дав деяким деревам (дубу й сосні, наприклад) перевагу в цьому змаганні — їхні корені групуються з ґрунтовими грибами, що утворюють густу мережу з ниточок-коренів. Ці особливі гриби живуть поряд із коренями молодих дерев, допомагаючи їм усмоктувати воду й корисні речовини. Наукова назва цього явища — мікориза, що означає «грибкові корені». Корені дерева працюють ефективніше завдяки пліснявому грибку, який не шкодить дереву, а, швидше, навпаки. Мікоризні гриби допомагають дереву протистояти захворюванням, посушливим літнім періодам. А замість того дерево живить гриб своїми соками.
В усіх куточках земної кулі на схилах гір ростуть ліси. Що вищі гори, то важче деревам рости. На великих висотах надто сильний вітер і низькі температури; до того ж там набагато менше кисню. На таких висотах усі дерева «дружать» із такими корисними для них пліснявими грибами. Подруживши їх, Творець дав деревам ще один шанс вижити в суворих умовах.
Гриби ростуть і на коренях багатьох лісових рослин: вереску, папороті тощо. І приносять їм велику користь. Та особливо хочеться згадати орхідеї. Без допомоги грибків насіння деяких орхідей не можуть розвиватися й рости. Річ у тім, що насіння орхідей надзвичайно мале й зазвичай не містить необхідного для проростання запасу поживних речовин. Серед рослин це виняток із правил. Насіння диких орхідей не проросте, доки не «заразиться» особливим видом пліснявого грибка. Орхідеї єдині рослини, насіння яких не здатне прорости без допомоги плісняви! Нитки плісняви постачають «голеньким» насінинам орхідеї вітаміни й цукор. Відтак той самий грибок прикріпляється до коренів рослини й допомагає орхідеї вижити, доки коріння її ще недостатньо розвинене. Лише після цього рослина спроможна жити самостійно.
Ба більше, Творець створив деякі цілком солідні за розміром орхідеї взагалі без коренів. Замість звичної кореневої системи в них тісна співдружність з певним видом грибків. Грибки й квіти функціонують як один організм. Грибок дає квітці воду й мінеральні речовини, замість того отримуючи продукти фотосинтезу.
Однак дружать із грибами не лише рослини. У тропічних лісах Центральної й Південної Америки живуть мурахи, які вирощують гриби, як ми — помідори. Незвично це й саме собою, але ще й тому, що мурахи переважно — хижаки. У Белізі таких мурах називають віві, у Венесуелі — бачако, у Бразилії — саува, у Перу — кокі. Ми називаємо їх мурахами-листорізами. Усередині своїх підземних жител листорізи пережовують шматочки листків, які настригли з дерев у лісі, і в цю пережовану масу висаджують свої улюблені гриби2. У підземних хоромах для них створені прекрасні умови: темно, волого, мурахи доглядають, як тільки можуть; тому й урожаї завжди високі. Якщо детально дослідити цей процес, ми ще яскравіше побачимо в цьому руку Небесного Отця. Один відомий учений сказав, що мурахи «підтримують свої сільськогосподарські угіддя в підземних залах, виконуючи окремі, надзвичайно точні операції, чітка продуманість яких межує з чудом»3.
Ці гриби створені Ісусом лише для того, щоб рости в підземних гніздах мурах-листорізів. Більше в природі ви їх ніде не зустрінете! А якщо мурахи чомусь залишають своє гніздо, то гриби відразу ж гинуть.
На грибниці виростають круглі «плоди», саме їх і їдять мурахи. Листорізи старанно доглядають свої підземні сади, постійно додаючи добрива, розпушуючи землю й «виполюючи» грибки-бур’яни. Тож гриби й мурахи цілковито залежать одні від одних.
Люди не можуть похвалитися тим, що живуть у співдружності з тими чи іншими грибками. У лікарнях лікарі нерідко борються з грибками, зупиняючи запальний процес, спровокований ними. Зізнаймося, для багатьох дорослих і дітей грибок — це неприємний зелено-білий мох на не зовсім свіжій їжі, яку доводиться викидати. Але з цієї розповіді ми дізналися, як Творець об’єднав грибки й інші організми в досконалий союз. І це один із чудових прикладів симбіозу. Саме симбіоз показує нам, як Ісус об’єднує два різні організми в гармонійний єдиний організм, щоб засвідчити, що Він — Володар, який дарує Своєму творінню мир!
МИР І ЛЮБОВ
Пропонуємо вам три оповідання про Божий мир між тваринами — яким ми його побачили в природі. Усі ці історії — не вигадка, їхніх героїв можна побачити в будь-якому місці земної кулі.
Метелик і мурашки
Кажуть, що одного разу йшла лісовою стежиною руда мурашка. Не просто так тинялася — поживу шукала. Йшла вона, йшла, і раптом назустріч їй — гусениця метелика-синявця! Злякалася мурашка — вона одна, а гусениця он яка величезна. Підійшла до неї обережно, придивилася, тихенько погладила її волохату шкірку вусиками-антенами. І раптом — що це? — прозора краплина з’явилася на поверхні гусениці.
Мурашка — комашка допитлива, тому вона відразу ж цю краплинку покуштувала. «Ой, як смачно!» Вона була солодкою й дуже приємною. І тут ніби Хтось шепнув мурашці, що робити далі. Творець підказав мурашці відвести цю солодку гусеницю в мурашник.
Товстушку відразу ж полюбили всі мурахи цієї дружної сімейки. Наша знайома мурашка не була скнарою й, звичайно ж, розповіла всім про солодкий сюрприз, який дістала від гусениці. І майже все гніздо зібралося навколо неї, і всі лагідно гладили її вусиками й очікували на смаколик.
Гусеницю доглядали по‑королівськи. Взагалі‑то мурахи завжди з’їдають інших комах, але цього разу їхній мисливський інстинкт Господь замінив на бажання турбуватися й оберігати. Бог зробив так, що жодній мурасі не спало на думку з’їсти цю гусеницю. День у день її опоряджували й годували — Творець захистив беззахисну гусеницю, наказавши цілій армії мурах охороняти її. Навзамін гусениця давала їм солодку їжу.
Довго чи коротко, але гусениця перетворилася на лялечку, а відтак, після довгого-предовгого сну, з неї вилупився прекрасний голубий метелик. Турбота Творця не дала йому зламати ніжні крильця в тісноті мурашиного дому. Метелик вибрався назовні, і там, під голубим небом, розкрив свої прекрасні крильця й полетів.
Ця історія повторюється рік за роком. І неважливо, де це відбувається: чи далеко, чи близько, за тридев’ять земель, чи в тридесятому царстві. Важливо те, що й зараз, у цей момент, якась мурашка-мандрівниця йде стежинкою назустріч ще одній солодкій гусениці.
Рибка та сліпа креветка
У теплих тропічних водах одного далекого моря жила собі сліпа креветка. У неї був вірний друг — рибка на ім’я бичок. І це щира правда, хоча креветка — ракоподібна, а вони, як відомо, не довіряють рибам. Як же їм довіряти, коли вони так і хочуть з’їсти бідних рачків!
Але великий Миротворець наказав бичку піклуватися про сліпу креветку. А креветка за це мала збудувати в піску на дні моря хатинку для себе й бичка.
Щодня креветка й маленька смугаста рибка-бичок залишали свою затишну безпечну хатинку й вирушали шукати собі їжу. Якби не її вірний супутник, сліпа креветка ніколи б не насмілилася покинути свій прихисток.
Бичок плив не поспішаючи, так, щоб його подруга не відставала від нього. А креветка весь час торкалася бичка антенами, щоб знати, у який бік рухатися. Так, неквапом, спокійно вони й проводили обідній час, перекушуючи морською всячиною.
А коли бичок відчував небезпеку, він різко смикав хвостом — уперед-назад, назад-уперед. Це сигнал для креветки, що треба негайно втікати. Що вони й робили.
Цій незвичайній дружбі, цьому дару Творця досі немає кінця. І в наш час діти дітей тих стародавніх креветки й бичка живуть — нерозлийвода — серед рифів Червоного моря, в Індійському та Тихому океанах.
Зелений равлик
Давним-давно жив собі зелений равлик4. Узагалі‑то, він був не равликом, а слимаком, адже в нього не було черепашки. Але він соромився цього імені й просив називати його равликом. Так ось. Жив він собі, жив у синьому-синьому морі. І не було в нього ні гарної черепашки, ні гарних кольорових смуг із боків.
Але навіть у ті далекі часи всі знали, що рослини — це рослини, а тварини — це тварини. А як же інакше, адже такими їх створив Бог! Але одного разу Творець вирішив поєднати рослину й тварину разом.
Як ви думаєте, чим снідає равлик? Правильно, водоростями (до речі, обідає і вечеряє — ними ж). Він жує й жує водорості, а потім ковтає пережовані шматочки. А потім вони там у нього всередині перетравлюються.
Коли Творець усього сущого створював рослини, Він помістив у них крихітні механізми, що перетворюють сонячне світло в цукор. Ми називаємо ці мікроскопічні машини хлоропластами. Якщо тварина з’їсть зелену рослину, то хлоропласти перетравлюються в ній так само, як і всі інші частини рослини.
Але з нашим героєм все було по‑іншому. Не те щоб він не їв зелені рослини, навпаки, апетит у нього був чудовий. Але потім відбувалося дещо просто дивовижне.
Коли цей равлик з’їдав рослини, крихітні хлоропласти не руйнувалися всередині нього. Навпаки, вони збиралися всередині тканин його тіла, і поступово вся його спина вкрилася зеленим килимом. І це дивовижне творіння почало саме виробляти їжу — адже тепер равлик міг перетворювати сонячне світло на цукор! Ось такий фотосинтез!
Як же його тепер називати: рослинна тварина чи тваринна рослина? Але, власне кажучи, чи не однаково! Важливо те, що Той, Хто зробив це, гідний називатися Великим Миротворцем, Володарем мирного життя, Князем миру й спокою.
Це лише три життєві історії — із величезної кількості тих, які можна розповідати про мир між творіннями, який творить Господь. Але нам забракне місця. А то ми розповіли б про крокодила й пташок, які чистять йому зуби, про дерево юку та юкову міль, яка його запилює, про дерева, які виростають з готовими хатинками для мурах, а ще про термітів, акул, тридакн, морських губок… Але не полінуйтеся, прочитайте про це в інших книгах — ці історії просто дивовижні
ВОЛОДАР СПОКОЮ
Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру.
Ісаї 9:5
Про кого говорить пророк Ісая? Звичайно, про Ісуса! Про Бога, Який у Своєму Сині прийшов на землю, тому що Він — і лише Він! — може спасти нас від вічної смерті. Але чому Ісая називає Його «Князем миру»? Про який мир ідеться?
Якщо ми подивимося в єврейський текст Біблії (а саме давньоєврейською мовою була написана вся її перша частина — Старий Завіт), ми відразу все зрозуміємо. Ми виявимо на цьому місці радісне слово шалом, яке означає мир, тиша, спокій і радість у Богові. До сьогоднішнього дня мешканці Ізраїлю вітають один одного: — Шалом! — як і ми можемо побажати при зустрічі один одному: — Мир тобі!
Ми розглядали приклади миру й співпраці серед рослин і тварин. Який із них найбільше нагадує наші стосунки з Господом? Мені здається (хоча це, мабуть, здивує й спочатку не дуже втішить вас), що це — лишайник. Адже так само як через водорості надходить в організм лишайника життєдайна енергія Сонця, так і Господь через Свого Сина несе світло й життя в наше буття. А гриби нічим цього не заслужили, як і ми. Коли Господь поєднує водорості й гриби, створюючи лишайник, то виходить зовсім новий організм. Коли ми з’єднуємося з Ісусом, ми теж стаємо новими людьми (2 Кор. 5:17). Те, що водорості й гриби об’єдналися в один організм, дозволяє їм жити там, де гриб чи водорість одні б загинули. Так і ми: ми можемо зробити багато чого, коли ми в Ньому, тому що Він зміцнює нас (Флп. 4:13). Через те, що в грибі поселяється водорість, гриб живе дуже довго. А якщо в нашім серці оселився Ісус, то ми зможемо жити вічно! Майже всі лишайники можуть витримати дуже високу температуру, таку, що вбила б будь-яку іншу рослину. Так і Ісус, заходячи в наше життя, захистить нас судного дня. Тоді всі люди, які жили колись, живуть зараз і ще народяться, стануть перед судом. І лише ті, хто зможе вистояти перед палючою чистотою Бога, житимуть вічно. Як Творець злив в одне ціле водорість і гриб, щоб утворився лишайник, так Ісус об’єднує нас зі Своїм Святим Отцем у Церкві Христовій.
На початку часів люди собі на лихо вирішили, що не хочуть жити так, як призначив для них Господь, і вибрали свій шлях. Це обернулося страшним лихом — не лише для людства, але й на все, що існує у світі лягло прокляття людського гріха. Але Господь в Ісусі викупив наші гріхи Своєю смертю на хресті.
«Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:4–5).
Ісус став тим Миром, який здобув перемогу над безперервною війною з усіх боків. Але не кожна людина прагне відчути в собі цей Божий мир і спокій. Адже щоб він розквітнув у нашому серці, треба ухвалити рішення жити в ім’я Христа, іти за Ним тим шляхом, який Він нам указує. Ісус любить нас безмірно — і говорить нам, що наші гріхи можуть бути пробачені, що ми можемо возз’єднатися з Богом:
«Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27).
«Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, — але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ів. 16:33).
Що вимагається від нас? Зрозуміти й визнати перед Господом свою гріховність, повірити всім серцем, що Ісус Христос — єдиний шлях спасіння й здобуття вічного життя — і йти за Ним, слухаючись Його в усьому. Якщо ваша душа стурбована, якщо у цьому світі ви не можете знайти миру й спокою, якщо хочете знайти вічний мир із Господом, то зверніться до Бога (просто зараз) із простими словами.
Милостивий Боже, я зрозумів, що чинив гріх, живучи своїм життям і відкидаючи Тебе. Прости мені через Сина Твого, Ісуса Христа, через смерть Його на хресті. Ісусе, увійди в моє серце і стань моїм Царем і Богом. Господи, дай мені вічне життя, прошу Тебе. Укажи, як мені жити. В Ім’я Господа Ісуса Христа. Амінь.
Рік Дестрі, доктор медицини
Дестри, Р. Мир на земле (симбиоз) [Електронний ресурс]// Творец. №26. Електрон. журн. Режим доступу: https://scienceandapologetics.com/books/pdf/tv26.pdf. Дата перегляду: 05.10.2020.