З Різдвом у мене виникають різні асоціації. У дитинстві це свято було заборонене, тому ми лише пошепки перепитували одне одного, чи будемо святкувати і як. Тепер це велика кількість різноманітних вогників, феєрверків, це веселощі та… багато п’яних людей. Але для мене Різдво стало справжнім, коли я вперше по-справжньому заговорила з Тим, Хто став винуватцем цього свята — Ісусом Христом. Він, Такий маленький хлопчик на руках у Марії, прийшов у цей світ не для великої слави, кар’єри, а для страждань і мук, які мав перенести за мої гріхи і гріхи кожного жителя землі. Він прийшов, щоб примирити мене зі своїм Отцем і навчити з Ним спілкуватися. Це було і радісне, і сумне народження.
На жаль, Новий рік став для більшості людей важливішим святом, ніж Різдво, але саме тому й розпочався новий рік, нова ера, бо на світ народився Син Божий, Він здійснив те, на що надіялися давні люди і на що можемо опиратися ми з вами.
Для багатьох жителів нашої планети Різдво стало сімейним святом. Але далеко незавжди воно стає святом сімейного спілкування. Швидше, це велике свято телевізора! І ми, вважаючи, що приємно проводимо час, витрачаємо своє життя на чуже свято.
Я часто думаю, чому існує так багато жартів та різноманітних мініатюр, пов’язаних із невмінням людей спілкуватися: старше і молодше покоління не вміють спілкуватися одне з одним; політики не розуміють народ, народ не розуміє політиків; невдалі суперечки між подружжям — це традиційна тема для жартів. Можливо, саме тому ми й сміємося самі із себе, бо більше нічого неспроможні зробити. В Україні 70 % сімей розпадаються через непорозуміння та взаємні образи. У решти, які зберігаються, все життя відбувається так звана «притирка» одне до одного, бо впродовж усього життя вони так і не навчилися слухати та розуміти одне одного. І часто люди, які за довгі роки життя мали б розуміти одне одного з першого погляду, поводяться, як діти в пісочниці, з’ясовуючи, чия іграшка або чия мама краща.
Якщо майже усюди висміюється або принижується шлюб, де ж нам побачити належний приклад? Чудово, якщо ми могли навчитися від своїх батьків використовувати кожну можливість для ефективного спілкування. Але що робити, коли такого прикладу не було?
Задум Творця
Перші люди, створені Богом, мали щоденне спілкування зі своїм Творцем та одне з одним. Вони жили у повній гармонії. Та бажання самим стати богами зруйнувало цю гармонію. Люди були вигнані з раю і позбавлені тісного спілкування з Тим, Хто дав їм життя. Ця руйнація продовжилася у першій сім’ї, коли брат затамував образу на брата і вбив його, взагалі втративши спілкування із Богом. «Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого» (Бут. 4:14). Така руйнація стосунків продовжувалася впродовж усієї історії. І, напевно, кожен із нас може сказати, що втратив спілкування зі своїм Творцем. Чи не тому ми не вміємо спілкуватися у своїх сім’ях?
Чи ж Бог настільки жорстокий, що позбавив нас спілкування з Ним та один з одним? Зовсім ні! Його задум був великим і неосяжним для нашого розуму. Він посилає Сина як живий лист-примирення із людством, Який навчає про всемогутнього і всевладного Бога, про гріх і смерть за нього, про нове життя і нове повноцінне спілкування зі своїм Творцем. Він говорить про шлюб: «Якщо хто розлучиться зі своєю дружиною та одружиться з іншою, той чинить проти неї перелюб; і якщо вона розлучиться зі своїм чоловіком і вийде заміж за іншого, то й вона чинить перелюб. Отже, те, що Бог з’єднав, нехай людина не розлучає!» (Мк. 10:11–12, 9) (Турконяк).
«Так ми ж не зійшлися характерами!» — скажете ви. А може, просто не захотіли вислухати одне одного, зрозуміти і пробачити?
«…навчіться від Мене, бо я лагідний і покірний серцем, — і знайдете спокій своїм душам» (Мт. 11:29) (Турконяк).
Бог не залишив нас напризволяще, Він прагне навчити нас любити Його, виконуючи Його заповіді, і любити одне одного. «Бо це любов до Бога — дотримуватися Його заповідей! А Його заповіді не тяжкі» (1 Ів. 5:3) (Турконяк).
До практики!
Як же нам навчитися так спілкуватися у наших сім’ях, щоб і справді чути та розуміти одне одного?
Пригадайте, що ви робили, коли лише познайомилися і закохалися одне в одного? Ми годинами могли розмовляти по телефону, в парку під зорями і, здавалося, ніколи не наговоримося. Ми думали, як сказати або зробити так, щоб коханому або коханій було приємно. Але, як тільки одружилися, ми подумали, що часу для розмов у нас буде достатньо, і стали кожен жити своїм життям, а потім дивувалися, чому ми перестали розуміти одне одного!
Мудрий Соломон сказав: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом… час мовчати і час говорити…» (Екл. 3:1, 7). Я б продовжила: час працювати на роботі і час віддавати себе своєму чоловікові або дружині… Якщо ми цінуємо наш шлюб, то для нього ми знайдемо час, якщо ми дійсно хочемо досягнути взаєморозуміння, то будемо працювати над своїми стосунками та цінувати щире спілкування. Бо ж для цього потрібні довіра, відвертість та вміння вислуховувати одне одного до кінця. Ми, люди, так створені, що цінуємо лише те, у що багато вкладаємося.
Існують різні категорії слухачів. Частина людей прагне, щоб слухали лише їх. Вони готові говорити, говорити, говорити… Їм не потрібні ні коментарі, ні поради. Інша частина взагалі не зацікавлена спілкуватися і робить усе, щоб розмова якомога швидше закінчилася. Такі слухачі вникають у суть розмови лише тоді, коли це торкається їх особисто: «Ти знаєш, я не встигла приготувати вечерю» або «Цього місяця я не отримаю зарплатні» … І тут починається «спілкування» з високим рівнем децибелів.
Хороший слухач завжди дасть зрозуміти, що ви для нього — важлива особа, що ваші проблеми — це його проблеми. Він готовий зрозуміти і прийняти вами сказане, він дружелюбний, ввічливий і точно не вважає вас своїм ворогом. Коли йому не зрозуміло, ставить уточнюючі запитання, не принижуючи вас.
Приємно, якщо кожен із нас впізнав себе у такому слухачеві. А якщо ні, то потрібно задуматися, що варто змінити, аби стати таким слухачем. Бо нас ніхто ніколи не буде слухати, якщо ми самі не почнемо слухати. Вміння вислуховувати допомагає порозумітися, допомагає рухатися в одному напрямку, дає відчуття, що ми дійсно одне ціле.
Доктор Емерсон Еггеріх у книзі «Любов і повага» описує досить поширену картину, яку можна спостерігати у багатьох сім’ях. «Мій батько, — пише він, — міг підійти до матері з шумом та гнівними криками, тому що йому хотілося з нею поспілкуватися. А мати сідала та замовкала. Тоді він теж замикався, і в домі на декілька годин або й днів зависала крижана мовчанка. Мої батьки обоє хотіли спілкуватися одне з одним, але не робили цього через незнання і страх. Мама прагнула близькості з батьком (будь-яка жінка хоче бути близькою зі своїм чоловіком), але вона відступала, бо боялася батькового гніву. Тато також хотів близьких стосунків з мамою, але те, що він не відчував поваги до себе (довгі роки він був єдиним годувальником у сім’ї), змушувало його таким чином виявляти свій відчай і обурення. Однак, у глибині душі моя мама завжди шукала любові, а батько шукав поваги».[1]
Чому, потребуючи любові й поваги, ми не намагаємося самі їх проявляти до свого чоловіка або дружини? Що заважає нам робити наш шлюб міцним і зрілим, як про це говорить Біблія: «Дітоньки мої, любімо не словом та язиком, але ділом та правдою! У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий у любові» (1 Ів. 3:18; 4:17–18).
Що заважає нам, дивлячись одне одному в вічі з любов’ю та повагою, без страху, що буде викрито брехню, обговорювати різноманітні ситуації? Я думаю, кожен із нас може точно відповісти на це запитання. Ми роками носимо біль та образи одне на одного, не прощаємо, потураємо власним емоціям, звичкам. Ми занадто себе любимо, аби щось змінювати, аби вчитися слухати і чути своє подружжя, говорити правду і бути відвертим.
Цьому на заваді стають ще й наші розбіжності у стилі вираження власних думок та почуттів. Деякі оперують фактами, інші — занадто емоційні; одні закриті й не вміють виражати свої почуття, інші — відкриті й ледве стримують свої емоції. Нам потрібно бути обачними і приймати одне одного такими, як є, бо різні стилі самовираження і спілкування можуть призводити до виникнення непорозумінь між подружжям. Ми повинні надавати одне одному свободу в самовираженні й у стилі спілкування. Йдеться не про те, що можна кричати, не поважати одне одного, погрожувати чи бити свого партнера! Все це неприпустимо для нормального шлюбу. Зараз я говорю лише про різні стилі спілкування. Не варто засуджувати чоловіка або дружину лише за те, що він/вона не такі емоційні, як ви, або якщо його/її стиль спілкування не подобається або незвичний для вас.
Варто обговорити, якій манері спілкування ви надаєте перевагу, і намагатися змінитися заради свого партнера. Ми не повинні казати: «У моїй сім’ї було не прийнято багато говорити, тому я не люблю і не буду розмовляти». Ми не повинні виправдовувати своє небажання бути відкритими, мовляв, у нас такий стиль спілкування або таке виховання.
Ми стаємо близькими саме тоді, коли відкриваємося одне перед одним, багато розповідаючи про себе, коли прагнемо, щоб шлюб був щасливим, сповненим радості, щоб у ньому панували єдність і близькість. Звичайно, ми стаємо вразливими один перед одним, але такі стосунки передбачають перш за все довіру одне до одного і до Творця шлюбу. Він дав обіцянку берегти кожен шлюб. Ми не здатні проконтролювати думки і наміри людини, а Богові все відомо, і Він спроможний захистити та підтримати нас. Тому, чим більше ми будемо спілкуватися з Богом, відкриватися перед Ним та повністю довіряти Йому, тим легше нам буде довіряти своєму чоловікові або дружині. Бо такий задум Творця: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом. І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились» (Бут. 2:24–25). Чоловік і дружина нерозривно зв’язані на все життя, вони — одне ціле, вони не соромляться бути відкритими в емоційному та фізичному плані. Так було, так є і так буде. Бог не відміняв своєї постанови. А наш із вами обов’язок — дотримуватися Божих заповідей. Бо для цього і прийшов у світ Спаситель. Він — не маленьке дитятко, а могутній і сильний Бог, Який змінює думки і наміри, дає нам силу та мудрість, щоб залишитися вірним як Йому, так і своєму подружжю.
P. S. Усе це легко перевірити на практиці. Це працює в моїй сім’ї та сім’ях багатьох моїх друзів і знайомих. Це працювало в давнину і буде працювати у майбутньому. Бо вірність, чистота та відкритість у шлюбі торкаються репутації Самого Творця шлюбу. «Заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше служіння розуму. І не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням вашого розуму, щоб ви пізнали, що є Божа воля: добре, приємне і досконале» (Рим. 12:1–2) (Турконяк). І нехай Різдво ввійде у кожен дім, у кожне серце.
Інна Дубовик
[1] Эггерих Э. Любовь и уважение / Пер. с англ. — С.-Пб.: Издательский Дом «Христофор», 2006. — С. 364.