Сергій Сологуб — християнин, пастор церкви, викладач, чоловік, батько трьох дітей, вебдизайнер, керівник проєкту bogoiskatel.com та інших медійних ресурсів, автор книги «Абетка поклоніння в сім’ї».
— Сергію, у якій послідовності Ви подали б свій, так би мовити, послужний список? Що для Вас на разі пріоритетніше: робота, сім’я, церква, письменництво?
— Дякую за гарне запитання. Знаєте, колись я виділив час і спробував осмислити порядок своїх життєвих ролей. Поставив собі запитання: «Хто я найперше? Батько, пастор, друг, автор?» Прагнув розібратися у своїх пріоритетах та цінностях. І ось найперше, що я зазначив би про себе — це «син». І хоча цієї регалії немає в списку вище, проте це найважливіше для мене. Під словом «син» я маю на увазі «син Небесного Батька». Стосунки з Господом Богом, спілкування з Ним, послух Йому — це те, що визначає моє життя. Ісус помер за мої гріхи, дав мені нове життя, тому інакше й бути не може.
Якщо казати про друге місце, то це — «чоловік», адже Господь дав мені чудову дружину Тетяну, і я маю велику радість піклуватися про неї. Друге місце також поділяє роль «батько» для трьох наших дітей. Решту мого життя займає моє пасторське покликання. Чи буває іноді так, що пасторство перешкоджає проведенню сімейного часу? Так, буває, адже життя складніше, ніж чітко розставлені на папері пункти. Тож, відповідно до ситуації, Дух Божий скеровує, коли мені треба більше приділити уваги сім’ї, а коли церкві.
Щодо письменництва, то я лише розпочинаю цей шлях, усе ще дуже «молодо-зелено». Мій друг колись сказав, що читає книги лише тих авторів, хто прожив не менше п’ятдесяти років — щось у цьому є. Тому зараз розглядаю своє письменництво як перші кроки довгої дороги, яка ще чекає на мене попереду.
— На сьогодні Ви маєте благословенну сім’ю, у вас дружина й троє дітей. Але був час, коли Бог не посилав у вашу сім’ю діток. Можете про це трохи розповісти?
— Пам’ятаю той фатальний день, коли у військовому шпиталі я отримав діагноз: «Абсолютне безпліддя!». Згадуючи про той період, можу сказати, що то був справді важкий час для нашої родини. Бажання мати діток було в нас із дружиною з першого дня шлюбу. Але в Бога були Свої плани на це. Два з половиною роки в нас не було дітей. Особливо це гнітило дружину. Не раз вона плакала, дивлячись на інших діток. З обстеженнями вирішили не зупинятися, звернулися в іншу клініку, цього разу в Києві, але діагноз підтвердили. Лікар запропонував штучне запліднення. Ми з дружиною відмовилися. Згодом нам обом прийшла думка розв’язувати цю проблему з Господом Богом, адже лікарі ствердили свою неспроможність. Ми були відкриті до усиновлення, але прагнули почути цей поклик від Бога. Заклавши триденний піст, ми просили в Бога милості. І Він нас почув! День смутку змінився днем радості, коли Таня дізналася, що вагітна. Першою народилася наша донечка Аня. Згодом Бог подарував нам сина Єгора. 2016 року сталося третє чудо — у нашу родину Господь послав ще одного синочка Владика, тільки цього разу не через пологовий будинок, а через притулок. Тепер нас троє, і я дуже вдячний Богові за нашу благословенну сім’ю.
— Чи завжди ви з Тетяною як подружжя єдині у своїх поглядах, рішеннях, методах виховання дітей? Наскільки це важливо?
— Звичайно, час від часу в нас виникають дискусії щодо певних моментів виховання дітей, але загалом ми маємо спільну міцну базу, тому що намагалися навчатися цього разом. Ми разом із дружиною відвідували семінари та конференції з питань виховання дітей, разом слухали аудіосемінари на цю тему (дуже сподобалися, наприклад, аудіолекції Ашера Кушніра), разом переглядали відеосемінари тощо. Спільне навчання допомогло нам удвох дивитися в одному напрямку в питаннях виховання. На семінарах ми разом визнавали свої помилки, каялися та ухвалювали спільні рішення, як діяти далі. Також «бути на одній сторінці» мені з Тетяною допомагають вечірні прогулянки. Гуляючи по вечірньому Ірпені удвох, ми часто спілкуємося про дітей, ділимося одне з одним поглядами щодо виховання та планами.
— У Вас є традиція сімейного поклоніння. Оскільки для багатьох сучасних сімей незнайома не лише практика сімейного поклоніння, але й саме його поняття, розкажіть, будь ласка, що це таке й яка його мета.
— Так, уже п’ять років ми практикуємо цю чудову традицію. Слово «поклоніння» походить від слів «схилитися», «вклонитися». Кому ж ми вклоняємося як родина? Господу Богові, нашому Батькові Небесному, Тому, Хто посилає нам щодня так багато всілякого добра. Це відбувається в нас щотижня. І завжди це щось творче та неймовірне, і це має свою історію. Спочатку ми вибрали вечір середи для такого спільного часу. Я проводив вечір, як домашнє богослужіння (а що ж ще можна було очікувати від пастора?). Ми співали декілька пісень, читали історію з Біблії та молилися за потреби одне одного. Так минуло кілька вечорів, і вони почали бути передбачуваними. Тоді дружина запропонувала змінювати ведучого по черзі, і наступний вечір провела вона. Ми готували їжу, роздумували про те, як Бог чудово підібрав смак і аромат, дякували в молитві. Наступного тижня вечір проводила донька, ми грали в ігри та дякували Богові за можливість рухатися. Відтак — син. Відтоді ми так і проводимо цей спільний час. Форма змінюється, але завжди є нагадування певної істини з Біблії та молитва. Якщо сказати коротко, то сімейне поклоніння — це спілкування сім’ї навколо особи Господа Христа.
— Як Вам вдається віднаходити цей час для сім’ї?
— Постійність говорить про важливість. Щонеділі люди йдуть до церкви, бо це важливо. Неможливо сказати людині: «Це важлива зустріч», а потім проігнорувати її. Як я зазначив вище, ми маємо час сімейного поклоніння щотижня протягом останніх п’яти років. Думаєте, ми вже міцно стали на рейки постійності? Мушу вас розчарувати, адже боротьба за постійність триває! Зібрати сім’ю докупи завжди потребує зусиль, бо в кожного свій ритм життя. Було таке, що ми змушені були змінити середу на четвер, через мою пасторську зустріч. Потім на рік ми змінили четвер на п’ятницю, через те що в доньки була домашня група. Але ми робили й робимо все можливе, щоб не пропустити цей благословенний сімейний час.
— Чи всі Ваші діти залюбки беруть участь у таких сімейних заходах? Як можна, не тиснучи, не примушуючи, прищепити дітям любов до Бога та Божого Слова?
— Саме тому що ми маємо «ротацію» ведучих для нашого вечора сімейного поклоніння, діти з нетерпінням чекають своєї участі. Вони поважають нас, коли ми проводимо вечір за своєю програмою, а ми поважаємо їх, коли вони вибирають подорож у кафе або перегляд улюбленого фільму. Пам’ятаю, як донька запитала: «А що, ви навіть зі мною в естафети грати будете?» Я відповів: «Авжеж. Якщо ти бачиш, що так ми можемо разом прославити Бога, — будемо грати!». І ми грали. Біблія говорить про те, що дітей треба напоумляти не лише під час церковних зібрань, але використовувати для цього будь-які життєві ситуації: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:6–7). Ось чому моя відповідальність як домашнього священника підкреслювати біблійні істини, коли ми граємо з дітьми в ігри або після перегляду фільму. Варто додати, що ці дві години сімейного поклоніння — це не єдиний час глибокого спілкування з дітьми. Щовечора о 21:30 ми збираємося на спільну сімейну молитву, де кожен може висловити думки за день, поділитися пережитим. Також ми часто спілкуємося про Бога за обідом або по дорозі в школу тощо.
— Кілька слів про Вашу першу книгу «Абетка поклоніння в сім’ї»: кому вона призначена, яка головна ідея?
— Головна мета написання книги — допомогти батькам-християнам стати місіонерами для своїх дітей. Коли ми чуємо слово «місіонер», то певно думаємо про людину, яка подорожує з вісткою про Бога в далекі країни. Але я переконаний на підставі Біблії, що найперше покликання батьків — це принести Радісну Звістку про славного Бога в життя своїх дітей. Книга складається з двох частин: біблійний погляд на сімейне поклоніння та власний досвід, який містить 55 конспектів про Божі якості. Тобто, вона задумана як річний ресурс для батьків, які розпочнуть сімейне поклоніння у своїй родині. На сьогодні книгу видано двома мовами — українською та російською. Також її вже перекладено англійською, розпочато переклад на німецьку та китайську мови. Наша велика мрія — надихнути християнські сім’ї по всьому світу до сімейного поклоніння.
— Чи плануєте далі писати?
— Торік я був у Сінгапурі на конференції письменників-християн, де отримав велике підбадьорення писати для Божої слави. Збираю матеріали на книгу «Абетка поклоніння в колі християн», яка допоможе читачам переоцінити час поклоніння в домашніх групах та церковних зібраннях. І також дописую невеличку книгу-ресурс «Ідеї для сімейного поклоніння», яка буде ідейним підбадьоренням для тих, хто вже має такий час у сім’ї. Для того щоб більше дізнатися про книги або замовити щось для себе, заходьте на наш сайт: abc.bogoiskatel.com.
Матеріал підготувала Надія Доля
