Інтерв’ю з Турчиновою Ганною Володимирівною, кандидатом педагогічних наук, деканом факультету природничо-географічної освіти та екології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова.
Ганна Турчинова народилася 1 квітня 1970 року в м. Дніпро, закінчила Дніпропетровський державний університет ім. Олеся Гончара, романо-германське відділення філологічного факультету.
— Ганно Володимирівно, Ви багато років працюєте зі студентами, як Ви оцінюєте стан духовності сучасної молоді?
— Духовне виховання людини, формування її світогляду розпочинається в сім’ї. Тому надто важливо, щоб сім’я була здоровою, щоб вона була такою, якою її задумав Творець. Спостерігаючи за поведінкою, громадською активністю, життєвою позицією молодих людей, розумію, що все ж таки наша молодь вихована на традиційних сімейних цінностях, і вона готова їх відстоювати, бо це ті цінності, на яких буде будуватися не лише їхня сім’я, але й їхня держава. І це мене дуже тішить. Водночас дуже хвилює цей горезвісний гендер, який впроваджують у шкільні програми. Гендерна ідеологія — це саме ідеологія, до науки вона не має ніякого стосунку. Це, знаєте, як науковий комунізм. Розпався СРСР, канув у лету й науковий комунізм. І зараз більшість не може згадати, що це таке було. Так само буде і з цією ідеологією. Щойно припинять надходити кошти, завершиться й така шалена пропаганда цієї нісенітниці. Але зараз впровадження гендеру в освіту порушує принцип науковості, який застосовується в навчанні і є провідним під час підготовки як учителів, так і учнів. Понад те, намагання нав’язати його всім і впровадити його в усі сфери життя, а також спроби покарати людей за те, що вони не згодні з цією ідеологією, залучити до цього Службу безпеки, викликає вкрай негативну реакцію з боку суспільства, а також нагадує вже не тільки дискримінацію, а й репресії, які пережила Україна й народи колишнього СРСР, які були не згодні з ідеологією комунізму. Такі ж репресії здійснювали й фашисти. Тому в цій темі, як я розумію, треба багато працювати, розказувати й застерігати. Водночас та підтримка, яку мені надала студентська молодь під час останніх подій1, переконує, що в нас є надія на те, що ми збережемо нашу Україну й вона залишиться духовним форпостом для всієї Європи.
— На Вашу думку, чи повинна школа займатися духовно-моральним вихованням учнів, чи це завдання тільки батьків і церкви?
— У школі діти проводять більшу частину свого продуктивного часу. Тому школа несе відповідальність за те, у якому суспільстві ми житимемо через 10 років. Діти мають тенденцію виростати, ставати громадянами суспільства, і від того, як школа вплине на них, що їм розкаже, як виховає, залежатиме, чи ми зможемо, образно кажучи, увечері ходити по вулицях, чи нам треба буде сидіти вдома й боятися тих, кого ми виховали.
Звичайно, і Церква повинна до цього долучатися. Хотілося б, щоб активність церков була вищою в цьому питанні, бо зараз є всі можливості, щоб батьки і Церква виховали хороше християнське суспільство, яке зробить нашу країну комфортною для проживання.
Коли ми подивимося на Десять заповідей, які Бог дав ізраїльському народу, то можемо сказати, що це вперше в історії людства моральні принципи набули словоформи. Нарешті їх озвучили. І завдяки цим принципам, якби ми всі могли їх дотримуватися, ми гармонізували б себе, гармонізувалися з нашими батьками та дітьми, гармонізувалися з суспільством. Ми б не робили тих речей, які є гріховні, і наша країна направду стала б дуже гарною, безпечною й комфортною для життя.
— Чи можливо це?
— У Біблії написано: «Для Бога нема неможливої жодної речі!» (Лк. 1:37). Треба вірити в Ісуса Христа, який сказав: «Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Мт. 17:20).
— Яка Ваша думка стосовно запровадження в навчальних закладах України курсу «Основи сім’ї» на християнських засадах, щоб молодь була належно підготовлена до вступу в шлюб, до створення сім’ї?
— Я думаю, що це обов’язково треба робити, і наш університет має факультет, який готує богословів і капеланів. Тому я дуже хотіла б, щоб у нас був такий напрям. Треба готувати вчителів християнської етики. Ми це можемо робити, але в більшості шкіл зараз такого предмета нема або його введено факультативно. Тому готувати фахівців, які потім не зможуть знайти собі роботу, некоректно. Треба починати з міністерства. Коли міністерство запровадить цю дисципліну в школи, наш університет відкриє таку спеціальність. Я переконана, що наш ректор це зробить, тому що він християнин, батько, дідусь, людина, яка дотримується Божих заповідей. Для нашого університету це реально.
— Як держава могла б (чи мала б) сприяти духовному вихованню молоді?
— Аналізуючи те, що держава намагалася пропонувати нашим дітям у підручниках Нової Української Школи, можна зробити два припущення. Або керманичів нашої освіти ввели в оману, запропонувавши під гарною обгорткою нетрадиційні для нашої країни антихристиянські цінності, або ці люди «сидять» на дуже великих грантах і їм не хочеться їх втрачати, і ці люди настільки безпринципні, що не задумуються над тим, що буде через 10–15 років, у якому суспільстві ми будемо жити. Чи не побіжать згодом ці люди в інші країни з України, тому що жити буде просто неможливо. Я думаю, що державі тут треба працювати й працювати.
Так, у нас в Україні зараз війна й усі сили ми віддаємо на те, щоб стримати ворога, який тисне на нас зі Сходу. Але якщо ми не будемо звертати уваги на те, який ворог іде на нас з іншого боку, із Заходу, ми просто втратимо себе як нація. Коли людина не може визначитися, хто вона: чоловік чи жінка, коли намагається змінити свою стать — це трагічно.
— Цього навчального року в Україні стартувала нова освітня програма для початкової школи. Які Ви вбачаєте плюси і мінуси НУШ?
— Думаю, ще рано давати якусь оцінку. Те, що на освіту, мабуть, уперше в історії України, було виділено серйозні кошти, це, безперечно, добре. Але на місцях є проблеми із впровадженням і це — або саботаж, або нерозуміння того, що відбувається. Очевидно, треба було рік-два провести підготовчу, роз’яснювальну роботу з директорами шкіл, щоб вони знали, що і як потрібно робити.
— За останні роки ми святкували кілька визначних для християн дат: 500-річчя Реформації, 1030-річчя Хрещення Київської Русі-України, уже двічі — Всеукраїнський День подяки, 2018 рік був роком Божого Слова. Який резонанс серед студентів, викладачів Вашого вишу мали ці події?
— На жаль, як навчальний заклад, ми в цьому плані досить пасивні. Мабуть, спрацьовує «магічне»: Церква відокремлена від держави. Люди не хочуть зрозуміти надважливості Біблії. Це перша в історії людства книга, яку було надруковано, перша в історії книга, яку надруковано на всіх мовах, яка має найбільшу кількість передруків і виходить найбільшими накладами. Це пам’ятник літератури, історії. Толстого, Достоєвського читати треба, Шевченка, Ліну Костенко також. То як же можна не знати цієї Книги книг? Якщо ви вважаєте себе культурною, вихованою людиною, то не знати Біблії просто неможливо. Ви можете вірити чи не вірити, це особиста справа кожного, але не прочитати Біблії в наш час — це невігластво! Це все одно, що для філолога не прочитати «Повість минулих літ».
— Рік тому на Світлому радіо «Еммануїл» Ви дуже щиро й відверто ділилися тим, як проходили нелегкі періоди свого життя — важку хворобу й той час, коли Ваш чоловік Олександр Турчинов виконував обов’язки глави держави. Не всі читачі «Слова вчителю» чули це інтерв’ю2, тому, якщо можна, кількома словами, що слугувало для Вас опорою, де бралися сили, звідки приходила надія?
— По кілька разів на день я падала на коліна й просила: «Господи, збережи нам країну, дай нам мудрості втримати її!» Слава Богу, люди тоді піднялися на захист країни. Думаю, що, проходячи такі випробування, ми дорослішаємо як нація, адже незалежність, яку ми отримали в 1991, дуже мало нами цінувалася. Вірю, що ми вистоїмо, бо ми продовжуємо молитися, щоб Господь спас нас, щоб дав сили й мудрості, допоміг здолати наслідки атеїстичного виховання. Вірю, що наша молодь навчиться любити свою країну, сприйматиме її не по-споживацькому, а як дім, у якому ми всі живемо. Війна страхітлива, але саме вона допомагає нам зрозуміти, наскільки ми любимо свою землю, наскільки вона нам дорога.
Молитва — це дуже дієвий засіб. Навіть із погляду фізики частота вимовлених слів під час молитви, будь-якою мовою, відповідає частоті 7 Гц. Ці параметри збігаються з фізичними параметрами Землі. Унаслідок цієї гармонії, створеної і подарованої нам Богом, молитва тебе заспокоює.
— Кілька слів про стосунки у Вашій сім’ї, родині, про підходи до виховання.
— Я дуже вдячна Богові за мою сім’ю, чоловіка, сина, за родину, за їхню підтримку, допомогу, за нашу єдність. Я ніколи не відчувала себе самотньою чи покинутою, хоча довелося пережити і серйозну хворобу, і тривале лікування.
Батьки повинні обов’язково підтримувати своїх дітей і так показувати їм приклад, як ставитися до людей, поважати одне одного, бо всі ми ходимо перед Божим лицем і цінні для Нього. Маленькі діти люблять своїх батьків безумовною любов’ю, але дуже добре, коли, підростаючи, вони починають ще й поважати своїх батьків. А це досягається правильним, мудрим поводженням батьків. І навпаки.
З дитиною потрібно говорити, не кричати, не забороняти, а говорити так, як ми розмовляємо зі своїми друзями, і пояснювати свої погляди. Добре нагадувати дитині, що Бог є нашим Творцем, і наше тіло Він задумав як Свій храм (1 Кор. 6:19), тому й ставитися до нього слід належно, це що стосується шкідливих звичок. Не слід храм засмічувати або вливати в нього різний непотріб. Пам’ятаю, як ректор Лінгвістичного університету написав і вивісив оголошення: «Університет — це храм науки, а в храм голими не ходять». Це вже стосовно нашого зовнішнього вигляду. Подібні розмови повинні стосуватися і внутрішнього змісту людини. Такі бесіди не ображають, зате формують світогляд молодої людини.
Щодо стосунків зі старшим поколінням, то дуже хотілося б, щоб ми перейняли принцип, який є в мусульманських країнах. У них нема дитячих притулків і нема будинків для людей похилого віку. Коли щось трапляється з батьками, то дітей завжди забирають родичі, їх ніхто нікуди не віддає. Так само, як ніхто не віддає своїх батьків похилого віку у якусь там інституцію, де за певну плату їх доглядають. Бо це ненормально! Пригадую приклад, який чула на одній із наукових конференцій. Очікувалось укладення бізнес-угоди між американцем і арабом. Американський партнер затримався на день, потім прилетів і сказав: «Ну, нарешті, влаштував свого батька в притулок, і тепер ми зможемо вести бізнес». Але бізнесу ніякого не вийшло, бо араби відмовилися працювати з такою людиною, бо для них це незрозуміло, як можна, маючи гроші, маючи все, віддати свого батька під опіку чужих людей. Якщо він так поводиться з рідним батьком, то як же він поводитиметься в бізнесі?! Тому нехай і в нас усі діти і всі літні люди будуть як наші рідні, про яких ми будемо щиро піклуватися.
— Оскільки наша розмова відбувається в контексті сім’ї, то завершальне запитання до Вас як до жінки-християнки. На робочому місці Ви — науковець, викладач, керівник. А як у сім’ї? Чи задовольняє/влаштовує Вас та роль, яку відводить Писання дружині?
— Коли я була молодшою й не читала Біблії, а тільки чула про ці біблійні принципи покори для жінки, то вважала це несправедливим. Я була категорично не згідна з підпорядкуванням дружини чоловікові. Згодом, коли я повністю прочитала Біблію і зрозуміла, для чого Бог послав на землю Свого Сина Ісуса Христа, як Він полюбив нас, людей, і що жінку Він любить не менше, ніж чоловіка, я усвідомила, що коли ти все робиш так, як написано в Біблії, то це насамперед добре для тебе самої, для твоєї сім’ї. Тільки-но ти порушуєш цей принцип — починаються проблеми.
Роздумуючи, чому так відбувається, не лише з позиції віруючої людини, але й із позиції вченого, дійшла висновку, що Бог через Ісуса Христа розповів нам про те, як влаштований світ, за яким принципом побудований Усесвіт. Він склав нам цей пазл і сказав, що ви ось так робіть і матимете щастя. Наш Бог мудрий і ласкавий до нас, Він прагне для нас лише добра. Пригадайте, як ми виховуємо своїх дітей. Коли малеча лізе туди, куди не слід, де небезпечно, — ми ж забороняємо. А коли все-таки порушує й дістає негативні наслідки, кажемо: «Я ж тобі казала, я ж тебе попереджала, що буде боляче, адже ти порушив той чи інший закон». Так і Бог. Він показав нам гармонію, яка існує у світі і яку не потрібно порушувати. Ми вже говорили, що коли ти житимеш за Божими заповідями, а це можливо лише тоді, коли Ісус Христос володітиме твоїм серцем, гармонізується і твоє життя в сім’ї, і твої стосунки з самим собою, і твоє ставлення до колег, друзів, ти будеш насолоджуватися життям і будь-які випробування здолаєш гідно. Це стосується і сім’ї. Є чоловіче начало і жіноче начало, у кожного своє завдання в цьому житті, не потрібно перебирати на себе те, що тобі не властиво. Коли я це зрозуміла, припинилися наші суперечки. Зараз, слава Богу, у нас чудові стосунки. Чоловік — беззаперечний голова сім’ї, він виконує свої функції, я — свої, це анітрохи не принижує, не ображає. Ніколи не відчуваю себе в приниженому становищі, навпаки — це повага, любов, розуміння, турбота, захист.
— І наостанок, Ваші побажання читачам часопису «Слово вчителю».
— Божий закон, про який ми ось говорили, потрібно прийняти, і коли ти це зробиш, то відчуєш і легкість, і свободу, і мир, навіть попри всі життєві обставини, просто тому, що в тій чи іншій сфері ти не руйнуєш, а зберігаєш Божу гармонію.
Тому всім бажаю віри, молитви, радості і, звичайно, здоров’я.
Розмовляв Аркадій Сльоза
Один коментар для “Не прочитати в наш час Біблії — це просто розписатись у власній неосвіченості”