…«Бог щедро обдаровує нас людьми». Так часто говорить Юлія Новак-Голубєва, і я цілком поділяю її слова. У неї є дивовижний дар: бачити суть, пірнати в глибину речей, радіти життю в усіх його проявах, залишатися вірною цінностям за будь-яких обставин, хвилювати навколо себе море людської доброти, віри та надії на Бога.
Магістрантка (спеціальність «релігієзнавство») та викладач «Острозької академії», мама трьох донечок, любляча дружина, журналістка й віднедавна — письменниця: наприкінці осені побачила світ книга есеїв Юлії «Щоденник мами», яку читачі охарактеризували як книгу-емоцію.
— Юліє, повернемося в ті часи, коли Ви ще були незаміжньою дівчиною з філософською освітою. Які уявлення про материнство у Вас були? Чи Ви казали своєму серцю: «Коли я буду мамою, то буду робити ось так…», або ж: «Коли я буду мамою, то такого ніколи не робитиму?» І перекинемо місточок у Ваше нинішнє материнство: троє донечок — двійнята Віталінка і Олександра та молодша Іванка. Як оприявилися ті Ваші дівочі думки?
— Іще дитиною я просила маму, щоб мені народила братика чи сестричку. Бо в сім’ї я перша дитина. Потім уже із сестрою ми якось натякнули батькам, що можна було б іще когось. Мені завше подобалися великі й згуртовані сім’ї. Зі своїм укладом, традиціями, гамірні й щасливі. Тому це моя дитяча мрія — мати велику родину. Хотіла завше, щоб у домі гарно пахло випічкою і мої руки мали той аромат у своїх прожилках. У мене не було якихось уявлень про виховання. Тоді, іще до появи дітей, я щиро вірила, що все стається само собою. І як мене виховували батьки, так і я буду. Я мала щасливе дитинство. Єдине, що я не передбачила й навіть уявити не могла (не помічала в батьків) — це труднощів, випробувань, клопотів, які виникають разом із дітьми. На початку подружнього життя ми із Благовірним хотіли одну дитину, проте Бог знає краще, що нам насправді потрібно. Першими в нас народилися двійнята. Тому в мене немає жодного уявлення, як справлятися з однією дитиною. У мене цього не було в досвіді.
— Це щось нечуване й сенсаційне: мама трьох маленьких діток видає книгу! Упевнена, Вас неодноразово запитували, але поділіться ще з читачами нашого часопису «Слово вчителю» — як виник задум «Щоденника»? Коли віднаходили час для письменництва? Хто надихав і створював відповідні умови?
— З трьома дітьми справді нелегко. Проте я завше по життю намагалася розглядати не труднощі й мозолі, а радість і результати. Щоденник веду з підліткового віку. Коли мали народитися наші перші діти, я вирішила, що було б вельми добре й для них робити щоденникові записи. Тим паче про той період життя, про який жодна людина у світі не має спогадів. Але окрім фізичних параметрів розвитку, занотовую й кумедні випадки, думки, висновки, лайфхаки, досвід. Залишаю на папері молитви й хвилювання, припущення, відчуття, емоції, мрії, батьківські настанови… А щодо книги — це теж дитяча моя мрія: написати книгу. Юнкою писала роман на вигаданих подіях. Проте, ставши мамою, зрозуміла, що для гармонійного розвитку себе як мами мені потрібно реалізувати свою творчу енергію, дитячі мрії, дорослі амбіції. Однаково трудитися треба не лише над дітьми, але й над собою. І видумувати нічого не потрібно в книзі. Чомусь тепер для мене має цінність справжнє. Реальне. Пережите. Прожите. Нажите.
— Для мене Ваша книга не про «як»: як бути мамою, яка все встигає, як ставитися до дитячого капризування, як доглядати за прорізаними зубками тощо. Ваша книга про сутність материнства, про глибинне переживання цього буттєвого стану жінки, про радість і честь бути мамою. І тому мені Ваша книга філософічна, вона порушує проблеми і ставить питання, вона примушує шукати відповідь «а як я проживаю своє материнство?», «якою я бачу свою дитину?» тощо.
— Так, я вважаю, що книги про дитячі істерики та прорізування зубів мають писати відповідні спеціалісти. Моя книга — це осмислення материнства. Але не такого високого й недосяжного, а простого — буденного й святкового. Книга — це думки, досвід, історія життя однієї мами. Це висновки щодня. Це намагання розгледіти за клопотами та купою справ, як зростають діти. Як усміхаються. Як дорослішають. Як змінюються. Як змінюють нас.
— Хто ваша аудиторія?
— Таке питання мені поставила коректорка моєї книги, потім видавець. Я звично відповідала — молоді мами. Проте зараз, після двох місяців виходу книги, зрозуміла, що це некоректна відповідь. Читачами книги стали чоловіки. Жінки, які давно вже виростили своїх дітей. Молоді дівчата, які тільки планують сім’ю. Це справді дивовижно й радісно, що книга відповідає на запити душі, серця й мізків багатьох людей.
— Юлечко, що Ви порадили б учителям християнської етики, які на уроках порушують теми материнства й батьківства? Як достукатися до сучасної молоді й дітей, які здебільшого живуть у полоні віртуальних стереотипів «спочатку кар’єра — потім сім’я і діти», «діти — це клопіт, вони заважають моїй самореалізації», «багато дітей — це нерозумно, потрібно планувати їхню появу» тощо.
— Я скажу так: говорять, що з дітьми не встигають те й інше. Проте я по правді завдяки дітям зробила більше, ніж без них. Діти вельми стимулюють. І розвиватися. І мріяти. І працювати. І щиро молитися. І невимовно радіти. І гроші заробляти. Для молодих людей я раджу просто прислухатися до себе. До своїх почуттів. До обставин і викликів у своїм житті. Моя сестра стала мамою у 19. Я у 25. Але нам не завадило вивчитися, влаштуватися на роботу й втілювати свої дитячі мрії. Бог дав заповіді. Іще в раю благословив людей на нащадків. Благословив рід людський і народженням Свого Єдинородного Сина. Зараз народження діток називають інстинктом самозбереження. Проте це просто діє Боже слово й благословення через нас, людей, і донині. Людина щаслива лише тоді, коли відчуває реальний стан речей, обставин, подій, людей і себе в цім світі. Коли у її серці просторо для Бога.
— Упевнена, Ви пишете далі. Про що буде Ваша наступна книга?
— Так, пишу. Наступна книга буде теж у вигляді есеїв, проте складатиметься із декількох щоденників. Я по правді щаслива, що можу зустрітися із людьми у книзі. Розказати щиро й пошепки правду й почуття. Можу поділитися тим, що справді маю сама. І в такий спосіб теж говорити про Бога й віддати Йому честь і славу.
…У книзі я багато пишу про Бога. Чоловік мій запитував: «Ти не боїшся, що це налякає чи відштовхне читачів?» І я відповіла: «Ні. Я більше боюся, що Бог мене відштовхне чи полишить, якщо я змовчу про Нього. Бо не завше мовчання — золото. І слова й мовчанка мають лиш ціннісну вагу, коли вчасні й доречні. Я боюся мовчати про Бога». У наступній книзі планую окремий унікальний розділ, у якому залишу трохи розмов із Богом.
Читайте книги й будьте здорові! Книга — це як людина, яка зазирає у вічі, ви відчуваєте погляд, тепло, навіть вібрації голосу й приховані смисли. До якої можна торкнутися, заснути із нею. І навіть у снах не розлучатися. На жаль і на радість, жодна смс чи повідомлення у чатах цього не замінять. Як не крути — реальність краща. І промовистіша. Навіть коли мовчить.
Розмовляла Світлана Филипчук
ЦИТАТНИК ЮЛІЇ НОВАК‑ГОЛУБЄВОЇ
Щоденник мами
Материнство вдосконалює жінку. Складає всі пазли її численних можливостей та різнобічних граней почуттів в одне гармонійне ціле. Материнство розвиває численні здібності у відшліфовані таланти й уміння. Материнство підкреслює всі красиві частини тіла, вишукані частини душі. Материнство дає жінці відчути, насолодитися, поділитися, опромінити світ найвищою мірою любові — материнської любові. Материнство дає крила й силу жінці. Мами вміють літати. Мами можуть усе. Мами кмітливі та винахідливі, творчі й розумні, допитливі та всюдисущі. Але мамина лють одна з найруйнівніших у світі. Мамин розпач та біль — найбездонніший. Мамина надія — найбезмежніша. Материнство — це дар Божий. Материнство — це служіння.
* * *
…До 6 років у дитини формується, окрім фізичного зору, ще й духовний зір — вміння розрізняти добро і зло. У дітей розвивається унікальна звичка бачити цей світ у кольоровій гамі. І не лише узріти матеріальні речі, а й метафізичні, невидимі, у стосунках із людьми. Із Богом.
Зір формує світло… Пітьма не може розвинути людину. Її бачення. Лиш світло. Хіба це випадковість?
Чи випадково Господь наголошував, що Він є Світлом?
* * *
А тепер, донечко, помолимося. Поки у нас з тобою є час. Я знаю, ти вмієш молитися. Бо ж ще недавно розмовляла із Самим Богом. Він твою душу тримав на руках. Аж поки не віддав нам, твоїм батькам. А тепер я вчитиму тебе земних молитов… Ти слухай, серденько. Серденьком.
* * *
Я не знаю легких доріг. Але я знаю, як легко пройти важкі дороги. У Богові поміч та надія. Віра допомагає долати труднощі…
Уже місяць маю нову звичку. Щодня благословляти дітей. Уранці. Удень. Увечері. Уночі. Коли сплять. Коли вередують. Коли хворіють. Коли граються… Кажу своїми словами. Усе, що спаде на думку. Що на серці. Лиш промовляю вголос людськими словами.
— Боже, благослови моїх дітей! Своєю милістю. Своїми щедротами. Своєю силою. Своєю любов’ю. Благослови їх на життя. На добро. На щастя. На радість. На благі справи. Благослови їхні ноги, які ходитимуть. І дороги, по яких ходитимуть. Благослови їхні руки і дії, які вони виконуватимуть. Благослови їхній розум. Їхнє серце. Їхні ідеї. Їхні людські плани та мрії. Благослови їхній вибір. Із Твого благословення вони не впадуть і не загинуть. Навіть якщо відступляться. Якщо ходитимуть по краю прірви. Лиш після Твого Батьківського благословення і я, недостойна Твоїх дарунків — дітей, — їх благословляю. Благословляю любов’ю та молитвою.
Замовити книгу «Щоденник мами» (для читачів журналу зі знижкою) можна в авторки, написавши у вайбер на номер 098 38 34 265, або ж приєднатися до соцсторінок у Фейсбуці та Інстаграмі Julia Novak-Golubieva.