Не секрет, що на українському християнському книжковому ринку переважають перекладні видання, зокрема й у сегменті художньої літератури. Утім приємно, що останніми роками наші видавництва доволі успішно почали працювати з вітчизняними авторами, які у своїх текстах та проектах втілюють свою християнську ідентичність. Серед них молода талановита письменниця й перекладачка Надійка Гербіш.
— Чи вільні Ви у своїй творчості? Чи можете відкрито заявляти й відстоювати свою християнську позицію?
— Абсолютно. Не лише можу — але й роблю. Зараз для християнських авторів немає жодних обмежень, жодних тисків, жодної дискримінації.
Єдине, що могло би заважати ділитися Євангелією в нинішньому максимально комфортному (у сенсі без-цензурному) інформаційному суспільстві — це брак сміливості чи брак відповідних знань.
Більшість моїх книжок виходить в успішних світських видавництвах — і попри те, що в кожній із них у той чи інший спосіб ідеться про Бога, мене жодного разу не попросили щось прибрати чи переінакшити. Це саме ці книжки, які стали бестселерами на загальноукраїнському ринку й отримали важливі відзнаки й нагороди. Деякі з них вийшли шрифтом Брайля в проектах інклюзивної освіти. Деякі — рекомендовані до читання в середній школі.
Сьогодні українська Церква не переживає гонінь. Так буде не завжди, це очевидно. Однак цей період даний Богом, і його хочеться максимально використати — і примножити, як мудрий раб у притчі про таланти.
— Що для Вас є джерелом натхнення?
— Моя творчість — це одна із граней мого спілкування з Богом. Пишучи, я думаю не про читача, а про те, щоби зафіксувати важливе для мене, народжене від перебування в Його присутності.
Джерелом натхнення є все на світі — життя, радість і смуток (це, правда, не надто пасуватиме до слова натхнення, але навіть біль стимулює до роздумів і текстів), маленькі щоденні дива, подорожі, люди, миті…
— З чого все почалося? Що стало для Вас вирішальним поштовхом до письменства?
— Здається, я хотіла писати відтоді, як мама вперше показала мені книжку. Редактор гімназійної газети випадково дізнався, що я «пишу», і надрукував якісь кілька уривків. Потім — через кілька років — наречений, який був змушений вислуховувати всі мої свіжі тексти, запропонував віднести їх у якусь редакцію. Я вибрала один і віднесла одразу в дві газети — обидві прийняли і навіть запропонували співпрацю. Так, у 16 років, я почала писати для газет, а згодом тексти почали перетворюватися на книжки… Не було вирішальних поштовхів. Була незмінна мрія і впевненість, що мушу її втілити.
— Отож, Вас як письменницю запросили на презентацію до школярів і студентів. Які теми були б у пріоритеті під час вашого спілкування? На що б Ви націлювали молодь? Які б книги радили почитати?
— Я часто буваю в університетах і школах, у бібліотеках. Але ніколи не готую жодних промов – а відповідаю на питання й потреби тих, хто приходить туди.
Несучи Добру Звістку, Ісус адаптував її для кожного слухача і для кожної слухачки; Він бачив їхню потребу, чув їхні прохання, знав їхні серця. Звісно, я не можу знати сердець тих, хто мене слухає, але прошу Духа Святого спрямувати моє власне серце на служіння їм. І розмови, які розгортаються за кожної із цих зустрічей — і згодом також, бо багато читачів і читачок не готові говорити про найважливіше для них привселюдно, натомість пишуть листи чи просять зустрітися з ними наодинці — завжди неймовірні у своїй неповторності й глибині.
А щодо книг, то насамперед — Біблію. Тут, мабуть, коментарі зайві.
— У гаджетному сьогоденні, сповненому віртуальних образів, проблемою молодого покоління є небажання читати книги. Які б поради Ви дали батькам, які воліють прищепити своїм дітям любов до читання?
— Якби можна було відповідати картинкою, я б відповіла чудовим коміксом (на жаль, не пригадую автора) про те, як на лавочці сидять дві матері, кожна з дитиною. Одна з матусь тримає книжку, як і її дитина, інша — гаджет, як і її дитина. Друга ставить першій те ж запитання: «Як змусити дитину читати?»
Кажуть, читачі виростають на батьківських колінах. Чи може вирости дитина не-читачем, якщо вдома — купа-купезна захопливих, чудових, бездоганно ілюстрованих книжок? Якщо їй батьки щовечора читають різними голосами, якщо беруть до книгарень і на книжкові виставки, якщо вони самі читають (собі) з непідробною книжко-пристрастю?
Так, винятки можуть бути, якщо сюди додадуться якісь незалежні фактори, але загалом це аксіома, це формула, яка працює: любов до читання, як і (а це сьогодні неголослівно доводять науковці) бідність — спадкові.
— Які асоціації викликає у Вас слово «щастя»?
— Внутрішній спокій і радість незалежно від обставин. Це те, чого не можна досягти «зовні». Це внутрішній стержень, у котрого, проте, є свій якір. Для мене цей якір — віра в Бога.
ЦИТАТНИК НАДІЙКИ ГЕРБІШ
Теплі історії до шоколаду
Їй подобалися слова й те, що вони робили з людьми. Словами можна було втирати сльози, гоїти рани, гріти, мішити, підбадьорювати, гамувати біль, тамувати спрагу, втишувати розтривожене серце, мирити, дарувати надію.
****
У поспіху ніколи не можна ухвалювати справді важливі рішення, бо вони неодмінно будуть хибними.
****
Ти помічав, який запах мають лікарні? Хтось казав, що то запах медикаментів і стерильності, але я так не думаю. Лікарні мають запах страху, болю, турботи і сподівання на краще.
****
Як добре, що ми наперед не знаємо, що з нами буде далі. А то своїм невірством ще би зіпсували зародження див.
Теплі історії до кави
Не дозволяй своєму страху ставати компаньйоном твого ворога.
****
Ти кажеш, що ідеальна жінка мусить уміти заварювати смачну каву. Я кажу, що ідеальний чоловік мусить мати гарячі руки.
****
…як квітка не може цвісти без стеблинки й коріння або як прекрасний купол на церкві не височітиме без фундаменту й стін, так і людина не може розвиватися й досягати вершин без тих, хто даруватиме їй опору.
****
Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється на ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних.
Дороговкази, радіо та дощ
Мабуть, хороше завжди сприймається як належне. Як-не-як, усі ми – вихідці з раю.
****
Ми ніколи не вловимо логіку милості, не збагнемо її механізмів. Зрештою, ми так багато не можемо збагнути… А тимчасом Всесвіт рухається благодаттю і «сліпою» вірою.
****
Він [Бог] – усе, що мені насправді потрібно.
****
Чим більше я дякувала і раділа, тим більше Його милостей приходило в моє життя. Або ж я більше їх помічала.
****
Я знову і знову нагадую собі, що маю насичуватися Його Словом – і вимикаю новини та стрічку соцмережі.
****
Я не знаю, коли над Україною піде дощ. Не знаю, коли з її понівеченого тіла зникнуть прокази. Але — і це я знаю точно — одного дня ця війна завершиться. Ми визнаємо свої провини, ми будемо відбудовувати свою країну, будемо зводити й укріплювати стіни, будемо впроваджувати Божі закони, як то робив Неємія. Може, це станеться зовсім скоро. А може, поворотів у серпантині буде ще багато. Та зміни однаково настануть. І до них варто готуватися вже зараз.
****
Покладати надію на Господа означає не боятися смерті. Не ховати голову в пісок під час війни. Не соромитися просити пробачення. З легкістю відкривати серце для любові, а дім — для приходнів. Не опускати руки в добрих справах. Довіряти Йому своїх рідних, здоров’я, дітей, майбутнє… Покладати надію на Господа означає віддавати Йому своє сьогодні. Без нарікань і смутку. Спокійно чекати. Хоча, здається, це майже неможливо.
Матеріал підготувала Світлана Филипчук
http://velychlviv.com/nadijka-gerbish-ya-perekonana-shho-knyzhky-budut-navit-u-rayu/