«А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві…» (Еф. 3:20).
Ці прекрасні слова, написані в Біблії для того, щоб підбадьорити нас, християн, на жаль, часто залишаються непоміченими, недооціненими й незатребуваними. Це нагадує мені історію наших тимчасових «вихованців» — голубів, що живуть під дахом нашого будинку. Ціле літо голуби були в нас перед очима, а тому нам мимоволі довелося спостерігати за їхнім пташиним життям і, зокрема, за тим, як вони вчили своє дитинча літати.
Пташеня вже виросло, стало молодим і сильним птахом, здатним літати не лише в межах нашого двору, але й на великих просторах. Але він чомусь не робив цього. Його батьки всіляко намагалися нагадати йому про його крила, але безуспішно. Очевидно, голуб не знав, що він уміє літати, а був переконаний, що він ще занадто малий, слабкий і недосвідчений.
У нашого голуба є побратим — гидке каченя з однойменної казки відомого датського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Той теж не знав про свої здібності, аж поки побачив своє відображення в озері. Живучи з постійним почуттям своєї нікчемності, каченя навіть не підозрювало про свої можливості, що чекали на нього високо в хмарах.
Ми, ті, хто вірує в Єдиного Бога, теж щось маємо. Він дав нам Духа Святого, сказавши, що з Ним ми можемо все. Це знання, немов відображення в озері, надає нам упевненості рухатися вперед — ми не гидкі каченята, а лебеді. Іноді ми забуваємо про свої великі крила й задовольняємося пристановищем серед гусей, качок і горобців на пташиному дворі. Бог дав нам віру, Слово Боже, розум Христів, досвід, знання, навички й багато іншого. Можливо, через страх зазнати невдачі або страх загордитися ми поводимося так, немов у нас усього цього нема, немов ми взагалі нічого не вміємо, а тому залишаємося в гніздечку серед очерету. Іноді здається, що люди, які не знають Бога, мають більше ресурсів, більше впевненості в діях, ніж ми. Але в нас є віра! І, як сказав Ісус Христос, якщо вона навіть як гірчичне зерно, ми зможемо рухати гори. Тому, якщо по-людськи немає перспектив, гарантій, упевненості в майбутньому, треба вірити у всемогутнього Бога, який потрібного часу забезпечить усіма необхідними ресурсами.
Давид скористався своїми «крилами», він був готовий до дії, і зрештою Голіят був переможений. Без зброї, спорядження й життєвого досвіду Давид пішов уперед. Він узяв те мале, що мав під рукою, — пращу та п’ять камінців. Досвідчені, навчені воїни залишилися позаду, а Давид, не вагаючись, пішов уперед, адже з ним був Сам Бог.
Почуття непевності час від часу опановує нами й нам важко йти вперед, виконуючи Божу волю у своєму житті. Часто ми почуваємо себе непідготовленими, недосвідченими й недосконалими, щоб рухатися далі й побачити прекрасні можливості, надані нам Ісусом Христом. Якби Давид чекав упевненості у своїх силах, то він навряд чи дочекався б її, і сила Божа не виявилася б у цьому молодому пастуху. Упевненість Давида була в одному — Бог був із ним. Також і наша впевненість ґрунтується тільки в Ньому. Якщо ми живемо для Бога, це забирає всякий страх перед людьми й невдачами. Немає страху — є життя, наповнене діями! І лише Бог оцінює нас, не ми самі! Його сила в нас, а отже, Він зробить більше від того, про що ми просимо або роздумуємо! Як тільки ми розплющуємо очі й бачимо своє відображення в Слові Божому, ми довідуємося про свої крила, а потім перед нами відкривається цілий світ.
Краще ризикнути й приєднатися до зграї прекрасних лебедів, ніж так і прожити все життя на пташиному дворі за парканом…
— А як же голуб? — можливо, запитаєте ви. Він усе ж таки полетів!..
Гузаль Таліпова