Достоєвський — безперечно, один із надзвичайних,
але разом з тим один із найбільш важких представників
не лише російської, але й всесвітньої літератури.
А. Шестов
У шкільні роки, пам’ятаю, часто звучала приказка: «Ну ти і Достоєвський!». Таким чином старшокласники хотіли висловити своє ставлення до людини, яка мучила їх складними запитаннями. І не дивно. Адже за шкільною програмою нам потрібно було прочитати роман «Злочин і кара», написати твір про неприйнятність силових методів злочинного здобування грошей і про обов’язкове покарання злочинця як судовою системою, так і власним сумлінням. Оце й формувало у молодих головах відповідне (досить критичне) ставлення до письменника і його творчості. Ставлення, що, на жаль, закарбувалося на все життя.
Проте пізніше, спілкуючись з представниками інших країн, можна було подивуватися їх шанобливому ставленню до великого письменника, їх обізнаності з його творчістю і тим впливом, який мали твори Федора Михайловича на формування їхніх поглядів. То у чому ж секрет?
Напевне потрібно почати із самого початку, тобто із трактування творчості митця. Радянська система хотіла представити Достоєвського як великого революціонера, борця за щастя бідних людей. І справді, така ідея присутня у його творах, але здебільшого ранніх. У тих, які відображають Достоєвського-петрашевця , який боровся із царизмом, розповсюджував заборонену літературу, писав твори про бідних людей і бунтував проти тогочасної системи. Але твори саме цього періоду найменш відомі усьому світові.
Ми знаємо, що Достоєвський за революційну пропаганду у 1849 році був арештований і засуджений до страти. Проте за кілька хвилин до розстрілу його було помилувано і заслано у Сибір на каторгу. Саме це і було поворотним моментом у житті письменника. Бо там, у далекім засланні, він знайомиться із Біблією, яку подарували йому дружини декабристів, що проживали у Тобольську, і яка була єдиною книгою, дозволеною йому для читання. В Біблії він знаходить духовну підтримку і підбадьорення, що допомогли йому пережити життєві труднощі. Ця книга стала для Федора Михайловича «духовним алфавітом». Читаючи Біблію, Достоєвський відкриває для себе найвищі істини, які згодом реалістично відображає у своїх творах. В останні роки Біблія стає для письменника головним джерелом ідей, утворюючи філософсько-релігійні підтексти його всесвітньо відомих романів.
«Вирішити питання про людину — значить вирішити питання про Бога» — це твердження стає життєвим і творчим кредо Достоєвського. Як для кожної релігійної людини, в центрі всього світу Достоєвського стоїть Бог — «найважливіше світове питання». Достоєвський вірив, що у Біблії Бог відкривається людині як досконала і прекрасна Особистість, і від розуміння цього людська душа наповнюється почуттям безмірної радості. Всі негаразди людського життя, всі життєві потреби відступають перед цим.
Саме цим мотивом наповнені пізні твори автора. «Злочин і кара» відкриває святість Бога, Його ставлення до зла на землі й обов’язкове покарання того, хто зневажає Бога. Роман «Ідіот» — ілюстрація ставлення світу до людини, яка щиро вірить у добро і намагається жити так, як каже їй Бог та Біблія. «Біси» описують те, що відбувається в душах людей, які відмовилися від Бога як основи моральності, замінивши Його своїми поняттями справедливості. «Брати Карамазови» — це геніальне висвітлення боротьби світоглядів у житті людини і логічного кінця цієї боротьби із собою та Божими принципами.
Достоєвський бажав утвердити Божі принципи в житті людей — ствердити гармонію на основі духовної єдності всіх прошарків суспільства: народу з інтелігенцією, народу з владою і, врешті, народу з церквою — «на основі Божої правди, Христової істини, без ненависті і зла». Єдиний шлях — через любов і віру.
Ілюстрацією його богоцентричних поглядів може слугувати фраза одного з героїв роману «Біси»: «…если бы кто мне доказал, что Христос вне истины, и действительно было бы, что истина вне Христа, то мне б лучше хотелось бы оставаться со Христом, чем с истиной…».
Тому лише через призму Слова Божого ми можемо відкрити для себе цього великого письменника, зрозуміти ті тонкі сюжетні лінії, які він розвиває у своїх творах, побачити Достоєвського як художника трагедійного, безмежно чутливого до найтонших людських переживань. І лише так ми зможемо прийняти його послання до людства: у цьому жорстокому світі здійснюються ганебні і страшні вчинки, людина змушена безмежно страждати лише тому, що не хоче визнати Бога і Його вічні закони.
Олег Блощук