У центрі свята Богоявлення Господнього — подія хрещення Ісуса в Йордані, яку описують усі чотири євангелісти, що підкреслює її важливість. Літургійні тексти та церковні обряди розкривають зміст цієї події стосовно людини і світу, аплікують її значення для життя кожного, хто вірить.
Предовсім, вражаючим є сам факт події, яку святкуємо: Ісус приходить до Івана, щоб хреститися від нього. Адже обряд хрещення передбачав визнання гріхів, покаяння і навернення. Оскільки Ісус не потребував очищення від гріхів, то слід у цьому Його жесті шукати якогось іншого змісту. Ісус приймає хрещення не задля Себе, а задля нас. Бажаючи прийняти хрещення від Івана, Він стає, за влучним висловом папи Венедикта XVI, посеред юрби грішників, стає в чергу разом із грішниками і цим виявляє Божу солідарність із людством, яке втратило найцінніше — близькість та безпосередність у стосунках із Творцем. Таке пониження Сина Божого має на меті порятунок, спасіння грішників. Зауважмо, що найбільші християнські свята зображають це пониження, сходження Господа за допомогою різних образів і символів. Візантійська літургійна та іконографічна традиція прокладає дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого — в печеру, де Він народився, у води Йордану, де Він хрестився, і до пекла, у глибини підземні, куди Він зійшов, долаючи ворота аду. Тому подія сходження Ісуса у води Йордану є, по суті, уже пасхальною, адже вона започатковує публічне служіння Ісуса, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалима й Голгофи, вона стає початком нашого визволення від влади смерті.
У момент хрещення Ісуса відкриваються небеса, лунає голос Отця і Дух у вигляді голуба сходить із небес. У цьому епізоді, описаному в Євангелії, християнська традиція вбачає велике одкровення для світу — одкровення Бога як Отця, Сина і Святого Духа. Завдяки повній згоді й готовності Ісуса чинити волю Отця, відкриваються небеса, тобто стає можливим те, про що ми просимо в молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі», стає можливим доступ людини до Бога, безпосереднє спілкування з Ним у любові. Тому голос Отця називає Ісуса «Сином улюбленим, у якому Його благовоління». Ці слова є одночасно одкровенням і про Ісуса, і про тих, хто визнає Його Месією, повірить у Нього як Сина Божого, бо вони через віру в Нього перестають бути рабами, а осягають гідність називатися синами Божими (пор.: Гал. 4:7). Бути сином означає перебувати в близькості з Отцем, жити в Його оселі й насолоджуватися цим життям. Дух у вигляді голуба, за словами тропаря свята, засвідчує «твердість», тобто істинність і незмінність Отчого «слова».
Освячення води, яке вважається своєрідною обрядовою емблемою цього свята, є природним вираженням, ілюстрацією духовного змісту свята, про який ми досі говорили. Він є таїнственним дійством Церкви, яке має на меті не просто наповнити наші посудини особливою, освяченою водою, але допомагає нам усвідомити значення створеного Богом світу й нашого життя в ньому. Згідно з біблійним розумінням, вода — це головний і первісний елемент світу, вона підтримує життя на землі й неначе представляє цілий матеріальний світ. Тому християнська традиція сприймає подію входження Христа у води ріки Йордану як дуже важливий момент для людини і світу. Будучи безгрішним, Христос приймає хрещення від Івана й цим самим освячує воду, робить її водою очищення й примирення з Богом. Коли Христос виходив із води, сталося Богоявлення, нове спасенне об’явлення Бога людині (Мк. 1:10). Саме тоді Дух Божий, що ширяв над водами (Бут. 1, 2), знову зробив воду, а з нею і цілий світ, тим, чим вони були створені. Вода — це важливий символ, один із багатьох, який Церква вживає для вираження Євангелія — Бог приходить у світ, бо любить його і хоче його спасти від загибелі і смерті. Щоб пояснити цю спасенну дійсність, святі отці вдаються до витонченої гри метафор: Син Божий, який скидає із Себе одяг і входить у води Йордану, показує цим жестом, що Він, ставши людиною, наче «скинув» із Себе пишний одяг божественної слави, щоб зодягнути людину в славу, гідність і велич, яка приготована для неї згідно з Божим задумом. Таким чином, освячення води означає відкуплення, спасіння матерії як такої і знаменує повернення світові його первісного змісту. Освячуючи воду, Церква прославляє Бога за Його любов до нас і усвідомлює реальність спасіння людини і світу.
Максим Тимо,
викладач Українського Католицького Університету
Для багатьох людей тема Богоявлення асоціюється з відомою картина О. Іванова «З’явлення Христа народу». Але це далеко не поодинокий витвір мистецтва, присвячений цьому біблійному сюжету. Багато видатних митців минулого зверталися до образу Ісуса Христа, який, «виконуючи всяку правду», прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані, залишивши нам приклад упокорення й служіння.
Г. Семирадський. Хрещення Господнє, 1876. Ескіз розпису храму Христа Спасителя в Москві. Полотно на картоні, олія. 42х86. Державний Російський музей, Санкт-Петербург, Росія.
Андреа Вероккіо, Леонардо да Вінчі, Хрещення Христа, 1472-1475. 177х151.Галерея Уффіці, Флоренція, Італія.
П. Шамшин. Хрещення Христа, 1848. Полотно, олія, 114х114. Державний російський музей, Санкт-Петербург, Росія.
М. Нестеров. Хрещення Господнє (Богоявлення), 1890–1894. Розпис Володимирського собору, Київ, Україна.
Іоахім Патинір, 1515. Музей історії мистецтв, Відень, Австрія
В. Полєнов. Хрещення. Із серії «Життя Христа». 1887–88 рр.
І. Айвазовський. Хрещення, 1890. Полотно, олія,, 44,5×60.
К. Лебедєв. З’явлення Ісуса Христа народу.
Феодосійська картинна галерея ім. І. К. Айвазовського
Г. Гагарін, Хрещення, 1860.
Пітер Франс де Греббе. Хрещення Христа, 1625. Національна галерея мистецтв, Вашингтон, США.
Р. Волков, Хрещення Господнє, 1808. Державний російський музей, Санкт-Петербург, Росія.
Тиціан Вечелліо. Хрещення Христа. 1511–1513. Пінакотека Капітолдіна, Рим, Італія.