3-й клас, автор Інна Кіндрат, вихователь-методист і вчитель християнської етики
Рівненського НВК №1
Освітня: познайомити дітей з біблійним розумінням ролі людини у світі, формувати розуміння алегоричного змісту притчі про сіяча.
Виховна: виховувати сприйнятливість до Божих істин, пошану і любов до Творця, бажання дотримуватись закону любові в своєму житті.
Розвиваюча: розвивати в учнів усвідомлення того, що роль людини у світі полягає у виконанні заповідей любові та добра.
Біблійна основа:
Бут. 1:26–27; 2:7; Пс. 118:73; Мт. 13:3–9; 18–23.
Ключовий вірш: «Руки Твої створили мене й збудували мене, — подай мені розуму, й хай я навчусь Твоїх заповідей!» (Пс. 118:73).
Обладнання: ілюстрації до притчі про сіяча (див. додатки 1–4 на кольоровій вкладці); демонстраційні картки із записаними висловами з Біблії та ключовими фразами з оповідання; олівець; індивідуальні картки із зашифрованими виразами.
Література:
1. Дитяча Біблія.— К.: УБТ, 1992.— 542 с.
2. Коельо Пауло. Олівець / Зернятко.— 2008.— № 3.
3. Кониський О. Свята правда / Дивоцвіт дитинства.— К., 2006.— С. 34.
ХІД УРОКУ
І. ВСТУПНА ЧАСТИНА
Вітання.
Налагодження контакту з класом.
Повідомлення теми уроку.
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. Актуалізація знань учнів.
— Хто є найкращим і найулюбленішим творінням Бога?
— Чому, на вашу думку, людина є найкращим Божим творінням?
2. Виклад нового матеріалу.
Звернімось до Біблії і прочитаємо, яким був Божий задум стосовно людини. Запропонувати учням зачитати записані на картках вірші з Біблії: Бут. 1:26–27; 2:7.
Отже, чим відрізняється людина від усіх інших живих істот? (Живою душею, духом, яким наділив її Господь). Саме дух визначає особливість людини та її місце і роль у світі.
І усвідомлення цього людиною ми також знаходимо в Біблії: Пс. 138:14.
Бог не просто створив людину і залишив її напризволяще у цьому світі. Бог дав людині правила життя, яких кожен повинен дотримуватися, аби виконати своє призначення на землі. Де записані ці правила? (У Біблії, Слові Божому до людей). Саме там записано:
Ці слова — ключовий вірш нашого уроку, і над ними ми будемо сьогодні міркувати.
Отже, Бог створив людину. Бог дав їй правила, закони життя. А чи кожна людина чує ці закони, ці заповіді? Чи кожна приймає їх у своє серце? Про це ми поговоримо, послухавши одну з притч Ісуса Христа.
Зауважуємо, що притча — це алегорична розповідь
з повчальним змістом.
Ісус розповів людям таку притчу: «Ось вийшов сіяч посіяти. І як сіяв він зерна, одні впали край дороги, і налетіли птахи та й повидзьобували їх. Інші ж впали на місця кам’янисті, де небагато було землі, і враз посходили, бо земля була неглибока. А як зійшло сонце, то зів’яли і, коріння не мавши, посохли. Ще інші впали у терен, і вигнався терен і поглушив їх. Інші ж впали на добру землю і вродили: одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше — в тридцять. Хто має вуха, щоб чути, нехай почує!»
З’ясування змісту притчі (використовуємо ілюстрації сердець з кольорової вкладки)
Коли хто-небудь чує вістку про Бога і відкидає її, не розуміє і не хоче розуміти — це серце, з якого лукавий викрадає зерно істини. Це — зерно, що впало при дорозі. І це серце, яке не почуло голосу Божого.
Зерно, що впало на кам’янистий ґрунт, — це про людину, яка чує Слово і відразу ж з радістю приймає його, але оскільки в цього зерна немає глибоких коренів (ґрунт — кам’янистий), воно довго не проживе. Це — про людину, яка непостійна: коли прийдуть труднощі, вона не зможе зберегти в собі почуте Слово.
Зерно, що впало в тернину (в бур’ян), — це про людину, яка слухає Слово Боже, але клопоти щоденні, омана багатства, різні спокуси заглушують його, і зерно не приносить плоду. Це — серце, яке заклопотане лише щоденними турботами, спокусами, і яке забуває про голос Божий.
Зерно, що впало на добрий ґрунт, — це про людину, яка чує Слово Боже, розуміє його і живе за ним. Тоді це Слово даватиме плід в житті людини: вона любитиме Бога, поставить Його на перше місце у своєму житті, завжди молитиметься і служитиме Йому, допомагаючи ближнім: нагодує голодного, напоїть спраглого, одягне роздягнутого, прийме в свій дім подорожнього, відвідає хворого, потішить сумного, пробачить образу, терпляче знесе особисту кривду.
Обговорення:
— Яке серце ви хотіли б мати?
Ви вибираєте серце, в якому проростає зернятко правди, зернятко істини. І тому життя людини, яка має таке серце, буде сповнене добром.
— Чи виконає така людина своє призначення на землі?
І тоді справдяться слова вірша: «Руки Твої створили мене… подай мені розуму, й хай я навчусь Твоїх заповідей!» (Пс. 118:73).
Закріплення знань
— Отже, чим маємо ми керуватись у своєму житті, аби наше серце було таким, як ми вибрали? (Заповідями Божими).
Учитель бере в руки олівець і говорить:
— Спробуйте відповісти на трохи дивне запитання: чи може людина бути схожа на олівець?
Учитель читає оповідання Пауло Коельо «Олівець».
Хлопчик уважно дивився, як бабуся пише листа. Раптом він запитав:
— Про що ти пишеш? Це історія про мене?
Бабуся перестала писати і сказала онукові:
— Так, я пишу про тебе, але набагато важливішим за написане є олівець, яким я користуюся. Сподіваюся, що коли ти виростеш, то будеш таким, як олівець.
Хлопчик здивовано глянув на олівець, а потім на бабусю:
— Це звичайний олівець… Як я можу бути схожим на нього?
Бабуся загадково всміхнулася і пояснила:
— Усе залежить від того, як дивитися на речі. Олівець має п’ять властивостей, якщо ти також їх матимеш, будеш людиною, яка приносить добро у світ.
По-перше, аби олівець писав, потрібна рука, яка ним водитиме. Ти можеш творити великі речі, але не забувай, що є Рука, яка тебе провадить. Це Бог.
По-друге, щоби олівець добре писав, його треба підстругати. Від цього він стане трішки коротшим, але набагато гострішим. Так само і нам іноді доводиться терпіти, але це робить нас кращими.
По-третє, написане олівцем можна стерти, якщо ти помилився. Це нагадування нам, що завжди можна виправитися, було б лише бажання.
По-четверте, насправді важлива не дерев’яна оболонка олівця, а його серцевина — графіт. Для тебе теж головним має бути те, що діється у твоєму серці.
І, нарешті, по-п’яте, олівець завжди залишає слід. Так само і ти пам’ятай: усе, що робиш у цьому житті, залишить якийсь слід. Тож старайся, щоб кожний твій вчинок був гарним.
У процесі читання вчитель закріплює на дошці написи:
Є Рука, яка тебе провадить. Це Бог.
Нам іноді доводиться терпіти, але це робить нас кращими.
Завжди можна виправитися, було б лише бажання.
Головним має бути те, що діється у твоєму серці.
Усе, що робиш у цьому житті, залишить якийсь слід.
Завдання на картках. Розшифровування виразу.
Завдання: виписати кожну третю літеру
та прочитати речення, що утворилося.
І Р Ж А С И Б К В И А Е П Р М У С О Т О Л Х Ч И П И Ш Н А Е С Б Т У Д О Ю М Д Л А І, У Н К Л И О Ц Х Л Я Р И Г Ж Л Д З Ю Х Ч Б Щ Я И У Ц М П Т О.
Живемо лише тоді, коли любимо.
Учитель читає вірш Олександра Кониського «Свята правда»:
«Люби других, як сам себе,
і ворогу не мисли злого;
чого не хочеш для себе,
не побажай того другому».
Уся наука в цих словах,
Святої правди тут скрижалі;
Другої правди не бува,
Одну її я тільки знаю.
Не буде їй вовік кінця,
Вона не вмре і не загине,
І з-під тернового вінця
Вона й до нас колись прилине.
Висновок:
Дві заповіді любові — найголовніші заповіді нашого життя.
ІІІ. ПІДСУМОК УРОКУ
— Яке призначення людини у світі?
— Які найголовніші заповіді людського життя?
Найголовніші заповіді людського життя: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім розумом твоїм». Це є перша й найбільша Заповідь Божа; друга ж подібна до неї: «і свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:36–40).
Хто любить Бога, той вірить лише Йому одному, не придумує собі інших богів і не називає Боже ім’я надаремно. Хто любить ближнього, той ніколи його не образить і ставиться до нього, як до самого себе.
Ісус Христос зазначав, що любов до Бога і ближнього — це найбільші Заповіді. На цих двох заповідях повинно будуватися наше життя.
Любі діти, назавжди запам’ятайте і збережіть ці слова Господа Ісуса Христа у своєму серці.